![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
kovaliv.livejournal.com posting in ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
urb_aOriginally posted by ![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif)
endryx at Сотнику УПА Мирославу Симчичу сьогодні 90!
Мирослав Симчич, “Кривоніс”, у січні 1945 року брав участь у битві за Космач де загони УПА розгромили цілу каральну дивізію НКВС, відому злочинами проти людяності, винищенням цивільного населення та депортаціями кримських татар і народів Кавказу.
За даними Центру дослідження визвольного руху, з радянського боку, окрім дивізії НКВС, брали участь 31, 33 і 87 прикордонні загони та деякі інші радянські формування. З боку УПА — місцеві курені «Гайдамаки», «Карпатський», вірогідно, «Гуцульський» і «Перемога», а також з Калущини сюди зрейдував знаменитий курінь «Скажені».
Очевидно, на один з таких прикордонних батальйонів по дорозі на Космач, в селі Шепіт, натрапила Березівська сотня, в якій Симчич на той час командував 3-ю чотою. Разом з сотнею Ґонти ця сотня оточила і за одну добу розгромила той батальйон. У бою командира було тяжко поранено і він передав команду саме Симчичу, який перед тим з двома чотами успішно закрив прорив ворога, і довів бій до переможного кінця.
Сили УПА вийшли з Космача та дали можливість частинам НКВС увійти у село. Згодом партизани оточили Космач. Бій тривав три доби без перерви. Вистрілявши весь запас своєї амуніції, частини НКВС подали радіограму в Станіслав у штаб дивізії, щоб давали їм підкріплення, бо вже вони не мають чим захищатися і от-от капітулюють. Радіограму перехопила українська розвідка. Із Станіслава їм відповіли, що поміч буде. Командування УПА вирішило не допустити допомоги.
Поки основні повстанські сили зводили запеклі бої в Космачі, кілька сотень стало заставами на підступах до села зустрічати останні резерви дивізії НКВСівців. Березівській сотні прийшов наказ відійти до потоку Рушір на засідку: дорогу з Яблунова до Космача випало перекрити їм. Новий сотенний, якого командування УПА призначило замість пораненого, не знав місцевості, тому доручив керувати боєм досвідченому Кривоносу (Симчичу).
Місцевість була ідеальною для удару. Повстанці розташувались на схилах над дорогою у підкову, замаскувались у снігу. Ця посилена сотня мала на озброєнні 22 легких кулемети, полковий міномет, «бронебійку», понад 20 автоматів, з 15 напівавтоматичних рушниць, решта — карабіни (кріси) й гранати. Колона НКВС з'явилася зранку: 12 вантажівок-студебекерів (за іншими даними — понад 15), тісно напханих солдатами, і одна легкова автомашина зупинилися перед щойно розібраним повстанцями мостом. Усі були на виду. За 2,5 години знищили майже всіх — 405 солдатів та офіцерів НКВД. Існує версія, що в цьому бою загинув командир дивізії генерал-майор Микола Дергачов.
За 40 хв. після початку бою розривна куля влучила Мирославові Симчичу в ліву руку, перебивши кістку вище ліктя. Про рану він нікому не признався, щоб не понижувати бойового духу підлеглих. Симчич перетягнув собі рукав кожуха на зап'ясті, щоб кров не стікала. Наприкінці бою він втратив свідомість від втрати крові.
Почалася гангрена. Лікарі категорично радили ампутувати руку. Однак повстанець відмовився від ампутації і за порадою місцевого знавця лікарських трав почав щоденні промивання рани відваром трини — дрібних залишків сіна та насіння гірських трав.
Засуджений 1949 року Івано-Франківським Військовим трибуналом за участь в УПА на 25 р. позбавлення волі. Дивом вижив у жахливих умовах етапів і концтаборів. Брав активну участь у повстаннях та боротьбі з урками. Згодом повторно дістав ще 25 років за «участь у націоналістичному угрупуванні». 1956 Комісія Верховної Ради СРСР скоротила термін покарання до 10 р. 1963 Симчича звільнили. Однак 30 січня 1968 він знову заарештований за так званими «нововиявленими обставинами». Після тривалого тяжкого слідства, більшість часу якого Симчич перебував у одиночній камері, навіть «справедливе» радянське правосуддя не змогло довести жодних «нововиявлених злочинів». Щоб не звільняти запеклого ворога радянської влади, у грудні 1969 Президія Верховної Ради СРСР скасувала постанову від 1956. Верховний Суд СРСР своїм рішенням від 20 січня 1970 направив Симчича відбувати покарання за вироком 1953 (кінець терміну 30 січня 1982).
Загалом Мирослав Симчич відбув у таборах понад 32 з половиною роки.
26 листопада 2005 року указом Президента України його нагороджено орденом "За заслуги" III ступеня.
http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1653/2005
Сьогодні йому виповниться 90 років, урочистості з цієї нагоди відбудуться о 14.00 в Коломийському міському палаці культури “Народний дім”.
endryx at Сотнику УПА Мирославу Симчичу сьогодні 90!Мирослав Симчич, “Кривоніс”, у січні 1945 року брав участь у битві за Космач де загони УПА розгромили цілу каральну дивізію НКВС, відому злочинами проти людяності, винищенням цивільного населення та депортаціями кримських татар і народів Кавказу.
За даними Центру дослідження визвольного руху, з радянського боку, окрім дивізії НКВС, брали участь 31, 33 і 87 прикордонні загони та деякі інші радянські формування. З боку УПА — місцеві курені «Гайдамаки», «Карпатський», вірогідно, «Гуцульський» і «Перемога», а також з Калущини сюди зрейдував знаменитий курінь «Скажені».
Очевидно, на один з таких прикордонних батальйонів по дорозі на Космач, в селі Шепіт, натрапила Березівська сотня, в якій Симчич на той час командував 3-ю чотою. Разом з сотнею Ґонти ця сотня оточила і за одну добу розгромила той батальйон. У бою командира було тяжко поранено і він передав команду саме Симчичу, який перед тим з двома чотами успішно закрив прорив ворога, і довів бій до переможного кінця.
Поки основні повстанські сили зводили запеклі бої в Космачі, кілька сотень стало заставами на підступах до села зустрічати останні резерви дивізії НКВСівців. Березівській сотні прийшов наказ відійти до потоку Рушір на засідку: дорогу з Яблунова до Космача випало перекрити їм. Новий сотенний, якого командування УПА призначило замість пораненого, не знав місцевості, тому доручив керувати боєм досвідченому Кривоносу (Симчичу).
Місцевість була ідеальною для удару. Повстанці розташувались на схилах над дорогою у підкову, замаскувались у снігу. Ця посилена сотня мала на озброєнні 22 легких кулемети, полковий міномет, «бронебійку», понад 20 автоматів, з 15 напівавтоматичних рушниць, решта — карабіни (кріси) й гранати. Колона НКВС з'явилася зранку: 12 вантажівок-студебекерів (за іншими даними — понад 15), тісно напханих солдатами, і одна легкова автомашина зупинилися перед щойно розібраним повстанцями мостом. Усі були на виду. За 2,5 години знищили майже всіх — 405 солдатів та офіцерів НКВД. Існує версія, що в цьому бою загинув командир дивізії генерал-майор Микола Дергачов.
За 40 хв. після початку бою розривна куля влучила Мирославові Симчичу в ліву руку, перебивши кістку вище ліктя. Про рану він нікому не признався, щоб не понижувати бойового духу підлеглих. Симчич перетягнув собі рукав кожуха на зап'ясті, щоб кров не стікала. Наприкінці бою він втратив свідомість від втрати крові.
Почалася гангрена. Лікарі категорично радили ампутувати руку. Однак повстанець відмовився від ампутації і за порадою місцевого знавця лікарських трав почав щоденні промивання рани відваром трини — дрібних залишків сіна та насіння гірських трав.
Засуджений 1949 року Івано-Франківським Військовим трибуналом за участь в УПА на 25 р. позбавлення волі. Дивом вижив у жахливих умовах етапів і концтаборів. Брав активну участь у повстаннях та боротьбі з урками. Згодом повторно дістав ще 25 років за «участь у націоналістичному угрупуванні». 1956 Комісія Верховної Ради СРСР скоротила термін покарання до 10 р. 1963 Симчича звільнили. Однак 30 січня 1968 він знову заарештований за так званими «нововиявленими обставинами». Після тривалого тяжкого слідства, більшість часу якого Симчич перебував у одиночній камері, навіть «справедливе» радянське правосуддя не змогло довести жодних «нововиявлених злочинів». Щоб не звільняти запеклого ворога радянської влади, у грудні 1969 Президія Верховної Ради СРСР скасувала постанову від 1956. Верховний Суд СРСР своїм рішенням від 20 січня 1970 направив Симчича відбувати покарання за вироком 1953 (кінець терміну 30 січня 1982).
Загалом Мирослав Симчич відбув у таборах понад 32 з половиною роки.
26 листопада 2005 року указом Президента України його нагороджено орденом "За заслуги" III ступеня.
http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1653/2005
Сьогодні йому виповниться 90 років, урочистості з цієї нагоди відбудуться о 14.00 в Коломийському міському палаці культури “Народний дім”.
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}