Для чого Росія привласнила історію Київської Русі / МОСКАЛІ – НЕ «рускіє» і НЕ слов’яни

[svarga2015.livejournal.com]

У кривавому болоті московського рабства, а не в суворій славі норманської епохи стоїть колиска Росії. Змінивши імена і дати, побачимо, що політика Івана ІІІ і політика сучасної московської імперії є не просто схожими, а й тотожними…

Росія породжена й вихована у потворній і приниженій школі монгольського рабства.
Сильною вона стала тільки тому, що в майстерності рабства виявилася неперевершеною. Навіть і тоді, коли Росія стала незалежною, вона й далі залишалася країною рабів. Петро І поєднав політичну хитрість монгольського раба з величчю монгольського володаря, якому Чингізхан заповів підкорити світ…

Політика Росії – незмінна. Російські методи і тактика змінювалися і змінюватимуться, але провідна зірка російської політики – підкорити світ і правити в ньому – є й буде незмінною. Московський панславізм – це лише одна з форм московського загарбництва».

/ Карл Маркс, філософ /

Для чого Росія привласнила історію Київської Русі

Створюючи велику Російську імперію, московська еліта розуміла, що без великого минулого неможливо створити велику націю. Потрібно було прикрасити минуле, можливо навіть привласнити чуже.

Для цього московськими царями, починаючи з Івана ІV Грозного (1533-1584), було поставлено завдання присвоїти історію Київської Русі і створити офіційну міфологію Російської імперії. Найбільше в цьому напрямі зроблено царицею Катериною ІІ (1762-1796), яка не допускала думки про те, що в царському роду вона може бути серед рядової татаро-монгольської знаті.

Указом від 4 грудня 1783 року Катерина ІІ створила комісію в складі 10 видних істориків для «складання записок про стародавню історію, переважно Росії» під керівництвом самої Катерини ІІ і графа Шувалова.  Комісія працювала 10 років. В 1792 році «материнська історія» побачила світ. В процесі роботи комісії були зібрані і переписані всі давні літописи, а оригінали – знищені. В результаті була повністю переписана в інтересах імперії історія держави Російської, не зберігши жодного оригіналу цих давніх літописів.

Так, історія Київської Русі безсоромно стала основою історії Російської імперії. Протягом століть, особливо з початком XVI ст., в голови людей втовкмачували і втовкмачують, що Російська держава і російський народ беруть початок від великого князівства Київського. Без сумніву, що це вигадка і фальсифікація на догоду Російській імперії. Адже відомо, що:

1. В час існування держави Київської Русі про Московську державу не було ні згадки. Відомо, що Московське князівство, як улус Золотої Орди, засноване ханом Менгу-Тімуром тільки в 1277 році.


2. Немає ніяких фактів про зв’язок Київської Русі з фінським етносом до ХІ ст. і пізніше Московського князівства з князівствами земель Київської Русі до XVI ст. В той час, як у 988 році відбулося Хрещення держави Київської Русі, фінські племена землі «Моксель» перебували в напівдикому стані.

Для того, щоб зберегти крадене і присвоїти т.зв. «великоросам» історію Київської Русі було потрібно в першу чергу задушити український народ, загнати його в жорстке рабство, відібрати від нього мову, культуру, власне ім’я або просто знищити. За найменше відхилення від офіціозу людей переслідували, садили в тюрми і табори, засилали в Сибір або просто фізично знищували.

Радянський період був найбільш жорстоким. За цей період Україна втратила більше 25 млн. своїх синів та дочок, що загинули в голодоморах – планомірному нищенні українців в ГУЛАГах, висилках і тюрмах.

Так «старший брат» в жорстоких «обіймах любові» тримав «молодшого брата».

Хто він є в історичному аспекті цей «старший брат»?

До кінця XV ст. не існувало російської держави, не було старшого брата – великороса і російського народу, а була тільки суздальська земля – земля Моксель, пізніше – Московське князівство і населена та земля була людьми, яких з кінця ХІІІ до початку XVIII століть називали московитами.

Народи землі Моксель

У ІХ-ХІІ століттях великий край від Тули й Рязані на північ і схід належав фінським племенам: мурома, меря, весь, мокша, чудь, мордва, марі та інші – все це народ «Моксель». Ці племена стали згодом основою великоросів.

Один із молодших синів київського князя Мономаха – Юрій Довгорукий – залишився без княжого стола, і йому довелось рухатись на вільні Залешанські землі. Він започаткував князювання Рюриковичів на землях «Моксель», очоливши Суздальське князівство у 1137 році. В нього від жінки місцевого племені народився син Андрій, якого назвали «Боголюбським». Народжений і вихований в лісовій глухомані в середовищі фінських племен князь Андрій розірвав всі зв’язки з батьківською дружиною і зі старими київськими звичаями. За короткий час (50-80 років) на кожне фінське поселення був посаджений князь із Рюриковичів, уродженець від мами мерянки, муромчанки, татарки… Так з’явилася фінська Суздальська земля, а згодом – фінсько-татарська Московія.

В 1169 році суздальці, після жорстокої битви, захопили і зруйнували Київ; прийшов варвар, що не відчував ніякого родинного зв’язку з цією землею.

Російський історик Ключевський В.О. заявив: «В особі Андрея «великорос» вперше виступив на історичну сцену». Такий родинний зв’язок Києва з Суздалем, а згодом з Московією.

Загарбання земель Моксель татаро-монголами. Виникнення Московії

В 1237 році на Суздальську землю прийшли татаро-монголи. Московія, як князівство, виникло 1277 року за наказом татаро-монгольського хана і було звичайним улусом Золотої Орди. Тобто, і саме місто Москва і Московське князівство-улус з’явилось не в часи Великого Київського князівства, не по велінню Київських князів, а в часи татаро-монголів, по велінню ханів Золотої Орди, на території, підвласній династії Чингізидів. Брехнею є те, що Москва заснована Юрієм Довгоруким в 1147 році. Це міф, який не має доказового підтвердження.

Не існувало ні Москви, ні Московського князівства до 1237-1240 років, тобто до часу приходу татаро-монголів на Суздальську землю.

Першим Московським князем став в 1277 році Даниїл (молодший син Олександра Невського, народився в 1261 році). Від нього пішла династія Московських князів і царів (Рюриковичів).

Олександр Ярославович, названий і прославлений російськими істориками як Невський у восьмилітньому віці – в 1238 році – був забраний ханом Батиєм в аманати (тобто в заложники), давши батькові – Ярославу Всеволодовичу, ярлик на князівство Володимирське. Пробувши в Орді у Батия з 1238 по 1252 роки, Олександр Невський засвоїв весь устрій і звичаї Золотої Орди. Він не брав участі в жодній серйозній битві. Всі перемоги Олександра Невського – жалюгідна брехня. Князь Олександр просто не міг брати участі в зіткненнях на Неві в 1240 році і на Чудському озері – в 1242 році, будучи ще дитиною.

Не зуміли татаро-монголи шаблею і силою підкорити великі гордині Київської Русі – Новгород та Псков. Ці слов’янські святині припідніс татарам «на тарілочці» Олександр Невський.

В історії великоросів немає князя, щоби так потрудився на Орду, як князь Олександр Невський. Він сприяв більш як 300-літньому рабству великоросів і перший наказав народу підкоритися Золотій Орді. Олександр Невський разом з батьком Ярославом Всеволодовичем без боротьби впав на коліна і поцілував, в знак покірності, чобіт великого золотоординського хана.

Будучи в абсолютно аналогічних умовах, не покорилися татаро-монголам литовці, поляки, угорці і чехи. Українці разом з литовцями завоювали незалежність від татаро-монгольського гноблення в боротьбі. Весною 1320 року литовський князь Гедимін взяв Овруч, Житомир… осадив Київ, Київ добровільно здався. Гедимін звільнив Київську Русь від ярма монголів. У 1362 році слов’янські полки українців і литовців розбили татаро-монголів на Синіх Водах.

Московські історики створили міф про Куликівську битву, в якій Московія перемогла Золоту Орду. Але це безсоромна брехня. Куликівська битва відбулась 8 вересня 1380 року і тривала всього 3-4 години. В цій битві Дмитрій Донський воював проти Мамая, який очолював одне із угрупувань в Золотій Орді. Дмитрій виступав за Золоту Орду, за збереження династійних порядків Золотої Орди, а не проти неї.

Всі московські князі чесно і віддано служили єдиній державі – Золотій Орді і навіть у помислах не мали жодного відокремлення.

Московська правляча еліта не могла і до сьогодні не може змиритися з тим фактом, що після звільнення Київської Русі від татар 1320 року Московія ще бл. 200 років залишалась у складі Золотої Орди, платила данину і, як раніше (до Куликівської битви), величала в своїх храмах ханів, проголошувала молитви хану як своєму государю.

Московія лютою злобою ненавиділа Литву і Україну, які не схилили свої голови перед Золотою Ордою.

Весною 1502 року Кримський хан Менглі-Гірей розгромив Золоту Орду. Таким чином, Кримський хан Менглі-Гірей є дійсним визволителем Московії від Золотої Орди, а не Дмитрій Донський. Кримська орда з часів Івана ІІІ стала покровителькою Московії. В 1473 році Іван ІІІ на Біблії приніс присягу Кримським Гіреям і Московія стала васалом Кримської Орди і платила їй данину майже до 1700 року.

Вже давно назріла пора відмовитися від приховування факту походження Московського князівства в складі Золотої Орди як татарського улуса. Татаро-монголи дійсно стали «хресними батьками» московської державності. При хані Менгу-Тімура виникла Москва як поселення, зафіксоване в 1272 році при третьому татаро-монгольському подушному перепису, а перше Московське князівство, як зазначалося вище, з’явилося в складі Золотої Орди в 1277 році.

Чи мають московити слов’янське походження?

В російську історію панівною елітою допущено велику кількість брехні, щоб довести слов’янське походження Московії та московитів. Твердження про те, що Київ є «праматір’ю» трьох народів і держав – України, Білорусії і Росії – наскрізь брехливе. Ця брехня потрібна для підтвердження «правомірності» підкорення Москвою слов’янських народів – українського, білоруського, польського та ін.

Розглянемо питання, де взялися слов’яни на землі Моксель? До ХІІ ст. на землях Моксель проживали тільки фінські племена. Це підтверджують археологічні розкопки О.С. Уварова [Меряни та їхній побут за курганними розкопками, 1872 р. 215 с.] 7729 курганів у колишніх Московській, Володимирській, Ярославській, Костромській, Рязанській губерніях. Встановлено, що ті кургани належали виключно мирянському (фінському) етносу VІІ-ХІІ ст. ст., при цьому не виявлено жодного слов’янського поховання. В ХІІІ ст. на землі Моксель прийшли татаро-монголи. Виникає питання, навіщо слов’янам із теплого Придніпров’я переходити в холодні фінські краї? Такого не могло бути, щоби слов’яни йшли назустріч татаро-монгольській навалі. В подальших розкопках О.С. Уваров встановив, що у мерянській землі (майбутній Московії), у курганах ХІ-ХVІ ст. ст. не знайдено жодної київської монети під час розкопок ХІХ ст. На основі результатів розкопок О.С. Уварова, маємо повне право заявити: упродовж ІХ-ХVІ ст.ст. мерянська земля та її народ практично не мали господарських і торговельних зв’язків ні з Великим Київським, ні з Великим Литовським князівствами.

Настав час відкинути російську брехню про «слов’янське походження Московії і московитів». Бо московити походження фінського, а пізніше фінсько-татарського.

Антропологічні дослідження

Автор книги проводить аналіз результатів антропологічних (особливо краніологічних) досліджень, виконаних А.П. Богдановим [Матеріали для антропології курганного періоду в Московській губернії // Известия Общества любителей естествознания, состоящего при Императорском Московском Университете. – Москва, 1867 р.] і Ф.К. Вовком [Студії з української етнографії та антропології, - К.: Мистецтво, 1995 р.], які підтверджують відмінні особливості фінського і слов’янського етносів.

Антропологія – це «…наука про походження і еволюцію людини, формування людських рас і про нормальні варіації фізичної будови людини» (ВРЕ, т.2, с.107.). А «краніологія» – це наука про будову черепа людини і тварини.

Згідно з ВМЕ (3-є вид. М. 1974-1988) і світовими стандартами людські черепи характеризуються трьома головними типами: доліхоцефалія, мезоцефалія, брахіцефалія – за т.зв. поздовжньо-широтним індексом черепа. Цей індекс обчислюється по формулі: [(поперечний діаметр : поздовжній діаметр)100].

Доліхоцефалія – довгоголовість; індекс коливається між 55-74,9.

Брахіцефалія – короткоголовість; характеризується індексом 81,0 і вище.

Мезоцефалія – проміжна між брахіцефалією і доліхоцефалією формами голови, що характеризується величиною головного показника від 76 до 80,9 у чоловіків і від 77 до 81,9 у жінок.

Знаменитим російським вченим ХІХ ст., професором А.П. Богдановим встановлено, що середній антропологічний показник в окремих повітах Московської губернії становив: 72,1 – Бронницький повіт, 75,0 – Коломенський повіт. Все це доліхоцефалія.

Середній антропологічний показник українського (слов’янського) етносу по місцях їхнього концентрованого проживання, згідно з дослідженнями професора Петербурзького Університету (1906-1918 років) Ф.К. Вовка становить: 82,1 – Волинські українці і 85,1 – Буковинські українці. Все це брахіцефалія.

Антропологічна наука повністю спростувала московські міфи про слов’янське походження московитів.

Весь український (слов’янський) народ належить винятково до брахіцефальної групи етносів. В той час, як московити, пізніше т.зв. великороси, належать до доліхоцефальної групи, тобто фінської групи етносів.

Так, антропологічна наука повністю викинула брехливу ідею про московське слов’янство.

Фінські племена землі «Моксель» були трудолюбивим та миролюбивим народом. Однак, з приходом на ці землі татаро-монголів (1237 рік) цей народ (пізніше московити, великороси), успадковуючи державний устрій і ментальність Золотої Орди, стає на шлях завойовництва і розбою.

Приналежність великоросів (росіян) до фінського етносу не дає їм права на зверхність перед іншими народами, на великоросійський шовінізм. 

Загарбництво Московії

Маючи повну підтримку Золотої Орди, Московський улус (князівство) почав завойовування інших князівств. Так, перший князь московський Даниїл напав на свого сусіда князя Константина і забрав в нього Коломну. Син Даниїла Юрій в 1303 році напав на іншого сусіда, князя Можайського, взяв його в полон і захопив Можайські землі. Почалися безперервні завойовницькі війни під гаслом «збирання руських земель». Таким чином, «збирання земель» почалося вже при Даниїлі. Завдяки допомозі Золотої Орди Московія стає на шлях розбою і загарбництва. Так були захоплені Рязань, Твер, Торжок тощо. Згодом Суздальські князівства (земля Моксель) увійшли до складу Єдиної держави династії Чингізидів і повсюдно залучалися до завойовницьких походів Золотої Орди. Так, після 1238 року князі ростовсько-суздальської землі – землі Моксель,  вперше рушили підкорювати Європу в складі татаро-монгольських військ. Це діяння їм сподобається і надалі стане нормою їхнього життя. Суздальські дружини в складі татаро-монгольських військ брали участь у військових завойовницьких походах на Литву – 1275 рік, Кавказ – 1270-1078 р.р., Угорщину, Польщу, Іран – 1281-1290 р.р., Азербайджан – 1335-1336 рр. та інших.

Православна церква суздальської землі, а пізніше Московії, ретельно служила єдиній татаро-монгольській державі. Вона була складовою частиною єдиної Імперії і ніколи не противилася цьому призначенню. Московська церква цементувала підвалини ординської держави. Князів, які намагалися бунтувати проти татар, найчастіше відлучали від церкви і проклинали.

Російська православна церква за всіх часів благословляла захоплення й поневолення інших народів і навіть обґрунтовувала його. З Візантії прийшло у Московію уявлення про те, що церква не може існувати без царства. Між Царством і Церквою мусить бути абсолютна єдність – «симфонія», тому загарбництво складало основу діяльності московської православної церкви. Московська церква освячувала будь-який союз лише б приєднати кусок землі до Московії.

Московський улус, опираючись на потужну силу Золотої Орди, творив страшні жорстокості для підкорення слов’ян. Підкорення святині слов’ян Новгорода почав ще Олександр Невський в 1257-1259 рр. В 1471 році жорстоко було вбито 12 тис. новгородців, 1700 полонені, було багато переселено в інші райони, проводилась насильна асиміляція. Робилося все, щоб знищити слов’янський дух Новгорода.

У жовтні 1477 року Іван ІІІ (1162-1505) знову повів московські раті на Новгород. Тоді Московія викрала з Новгорода славний Вічевий дзвін Новгородський і повісили його на дзвіниці Успенського собору в Москві. Іван ІІІ залишив княжий стіл своєму сину Василю ІІІ (1505-1533). Новий московський князь, як і всі його предки, почав із розбійницького походу на сусідів. На цей раз прийшла пора на Псков. Син почав, як і його батько з розбою: палив, різав, вбивав, вішав, піддавав жорстоким тортурам, грабував. В результаті була знищена культура древнього слов’янського міста Пскова, повністю розграбована скарбниця і церква.

Старовинна звичка Московії – бити, грабувати і знищувати слабих сусідів. У 1570 році Іваном ІV-Грозним (1533-1584) було знищено слов’янське плем’я кривичів (білорусів). Білоруський народ – намісники кривичів, радимичів, дреговичів. Тоді остаточно загинула стародавня шестисотлітня культура, остаточно загинуло стародавнє плем’я кривичів на Новгородській землі, здебільшого знищене, почасти забране в рабство у московські володіння, де зникло серед фіно-татарського етносу Московії.

Частина знатного слов’янського етносу кривичів збереглася. Білоруський народ має честь бути спадкоємцем кривичів, радимичів і дреговичів – споконвічних слов’янських племен.

У тому ж 1570 році Іван ІV здійснив похід на Новгород. Різня продовжувалась 5 тижнів. Знищували по 500-700 і навіть 1500 осіб в день, включаючи дітей, жінок і старших людей. Всього загинуло 60 тис. людей. Знищивши Новгородську культуру, московит від того не піднявся в своєму розвитку. Він ще на сотні років залишився диким, злобним і жорстоким. Він не перейняв звичаї, культуру і суспільний лад новгородців, він цурався цього, як ворожого і незрозумілого. Московит початку ХVІ ст., живучи серед дикунства і жорстокості, не мав потреби в освіті та демократії. Він, як і за всіх часів, розумів лише варварську силу й право сильного. Це властиве великоросові-державнику і сьогодні.

Загинув Псков, загинув Новгород. Загинула старовинна культура під жорстокими ударами татаро-фінського етносу Московії.

У 1552 році Іван ІV напав на Казань, маючи 150 тис. воїнів. Ще до цього у ХІV-ХV ст. ст. московити не менше семи раз намагалися завоювати Казанське ханство, де жили переважно булгари. Булгарський народ середнього Поволжжя – це не татари. Вони живуть на Волзі вже понад тисячу років. Тобто вони є народом більш давнім, ніж самі великороси і у своєму походженні не мають жодного стосунку до монголо-татар, які підкорили Суздальське князівство у ХІІІ ст. Лише в битві 1552 року казанці (булгари) втратили 70 тис. своїх синів і дочок. Великороси вирізали в Казані все чоловіче населення, як варвари.

Завоювання Казані поклало початок історичній безперервності великоросійських захоплень, освячених спершу російською церквою, а пізніше – ідеями комунізму.

У 1554 році Іван ІV-Грозний захопив Астраханське ханство. В цих війнах Іван ІV-Грозний погубив більше 1,5 млн. чоловік. Далі у ХVІІ-ХVІІІ ст.ст. почалися завоювання Уралу, Сибіру, Далекого Сходу, а далі України, Середньої Азії, Польщі, Фінляндії, Прибалтики і т.д.

За 525 років (з ХІV по ХХ ст.) Російська імперія і її посередниця Московія воювали 329 років.

Післямова

Починаючи зі стародавніх часів, на території нинішньої України жили споріднені слов’янські племена, які в процесі історичного розвитку утворили самобутній слов’янський народ – українців.

"Великоросійський народ" ніколи не мав родинного коріння з українським. Він утворений на базі фінських племен, які відтак змішалися з татаро-монгольським і булгарським етносами.

Москва і Московія є продуктом державної діяльності татаро-монгольської імперії й особистим надбанням хана Золотої Орди Менгу-Тимура. Саме за нього вперше з’явилася Москва як поселення, що зафіксовано 1272 роком, і Московське князівство – 1277 роком.

Про Московську державу не було ні згадки, в той час, як у центрі Європи існувала велика держава – Київська Русь. Немає жодних фактів про зв’язок Київської Русі з фінським етносом до ХІ ст. і пізніше Московського князівства з князівствами земель Київської Русі до ХVІ ст.

Московія у ХІІІ-ХVІ ст. ст., а пізніше російська і комуністична імперії, успадкувавши державний устрій і завойовницькі цілі імперії Чингисидів, стали на шлях агресивного завойовництва інших країн і народів.

Православна церква Суздальської землі, а пізніше Московії ретельно і чесно служила єдиній татаро-монгольській державі. Вона цементувала підвалини ординської держави. І тепер Московська православна церква підтримує російський тоталітаризм.

Мешканці Суздальських князівств, а пізніше Московії – це окремий відособлений самобутній народ, який не має нічого спільного зі слов’янськими народами: українцями, поляками тощо. Археологічні розкопки О.С. Уварова курганів у мерянській землі показали, що могили мерян ІХ-ХVІ ст. є виключно фінськими.

Мета, дух і закони державності Золотої Орди збереглись і при династії Романових – Леніних – Сталінах. Особливо великі старання з приводу «збирання земель» були в час більшовицького правління. Однак, імперія династії Романових рухнула в 1917 році, а більшовицька імперія, яка була по-суті відновленою імперією чингисидів, рухнула в 1991 році. Але загарбницьке життя Московської імперії продовжується – Чечня, Осетія, Абхазія, Грузія, Придністров’я … - продовжується гноблення і нищення сотень національних народів, висловлюються заклики до подальшого «збирання втрачених земель», особливо України.

До тих пір, поки московська влада, московська еліта, російська держава не принесуть покаяння, пробачення гнобленим народам – латишам, литовцям, естонцям, українцям, татарам, казахам, калмикам, чеченцям та ін. – відродження самого російського народу не відбудеться.

Однак, московські діячі відкидають думку про покаяння в принципі. Російська імперія продовжує іти шляхом гноблення народів, шляхом загарбництва.

---

Джерело:

"Країна Моксель або Московія" – під такою назвою на книжковому форумі у Львові 2008 року відбулась презентація книжки (у 2-х томах) Володимира Білінського [Роман-дослідження.-К: Видавництво імені Олени Теліги, 2008. Книга 1 – 376 с.; книга 2 – 318 с.].

Comments

[cancellarius.livejournal.com]

Читать:
http://slavanthro.mybb3.ru/viewforum.php?f=29
и плакать

[Мизантроп ... (from livejournal.com)]

Читал - эта песдец!
Киевская Русь стала Русью патаму шта князь сказал "се буде мать городов русских". Да, эта песдец!)
А Юрий Долгорукий построил Москву в 1165м патаму шта "заложи град в устье Неглинной ...", хотя на самом деле, по автору, он просто обнёс Москву забором, а то што Долгорукий уже в 1157м похоронен в Киеве, так об этом автор вообще скромно умалчивает. Да, это песдец!
Если кто хочет поржать, рекомендую почитать эту хрень!)

[epitetofor.livejournal.com]

[cancellarius.livejournal.com]

именно, Киев стал Русью потому, что был ею завоеван, такова горькая истина.

я писал, что:
По данным летописей, Юрий не один раз, а дважды занимал киевский стол – первый раз с сентября 1149 по апрель 1151 г. (с кратким перерывом летом 1150 г.), и второй раз – с марта 1155 г. до своей смерти.
http://slavanthro.mybb3.ru/viewtopic.php?t=12297
Зачем было уточнять, что его похоронили в Киеве, если это и так - хрестоматийный факт?

про основание Москвы я писал:
Основание Москвы в 1156 г. описано в уже нами упомянутой Никоновской летописи, публикация которой была завершена к 1792 г., и многократно использована в "Истории Государства Российского". Просто Карамзин в тексте Ипатьевской летописи нашел, что Москва уже существовала за девять лет до даты ее основания по Никоновской летописи. Причем эти сообщения вовсе не противоречат друг другу: Никоновская летопись говорит, что князь "заложи град", т.е. приказал возвести стены вокруг уже существующего поселения.
http://slavanthro.mybb3.ru/viewtopic.php?t=12292

а цифру 1165 г. ты выгреб из своей немытой дупы. И да, тебе - песдец. Можешь ржать, ржакало.

[Мизантроп ... (from livejournal.com)]

Киев завоёван Русью?
Схуяли, если вы Русью никогда не были?

Из Новгорода «в то же лето, на зиму, идет в Русь архиепископ Нифонт с лучьшими мужи и заста князе с церниговьци стояще противу себе, и множество вои» [2]

26.XI.1141. А когда Святослав Ольгович) бежал из Новгорода (и) шел в Русь к брату... [3]

В 1178 г. новгородцы прислали к Мстислава Ростиславича, что владел Белгородом Киевским, своих мужей с приглашением на княжение в них. Он же «... не хотяще ити из Рускои земли». Однако его уговорили, и на прощание князь заявил: «... не могоу никакого же. Рускои земле забыти» [4]

Новгородская летопись 1135г: "въ то же лето, на зиму, иде въ Русь архепископъ Нифонтъ"

Под 1141 г. "узкая Русь" впервые замечается в киевской Ипатьевской летописи: "бежащю же Святославоу из Новагорода, идоущю в Роусь"


Лавр. л. с 1152 г. «В то же лето поиде Гюрги с сынми своими и с ростовцы с суждальци и с рязанци и со князи рязаньскыми в Русь...» [5]

Март 1181. «Святослав же, уходя с земли Суздальской, сжег город Дмитров. А когда вышел он из Суздальской земли, то отпустил брата своего Всеволода (Святославича), и Олега, сына своего, и Ярополка (Ростиславича) в Русь, а сам (с) с сыном Владимиром пошел до Великого Новгорода» [6].

После смерти Андрея Боголюбского на совещании во Владимире говорилось: «...князь наш убьен, а детей у него нету, сынок эго в Новегороде, а братья его в Руси...» [7

Когда Святослав возвращался из Суздаля, летопись сообщает: "А когда вышел он из Суздальской земли, то отпустил брата своего Всеволода, и Олега, сына своего, и Ярополка в Русь, а сам с сыном Владимиром пошел в Новгород Большой".
В 1187 году князь Рюрик Киевский послал в Суздаль к князю Всеволоду сватать его восьмилетнюю дочь Верхуславу за своего сына Ростислава. Всеволод согласился, дал большое приданное и отпустил ее "в Русь".
Князь Рюрик справил пышную свадьбу, каких "не бывало на Руси", а потом тех, которые привезли Верхуславу из Суздаля, "Якова свата и с бояре одпустил ко Всеволоду в Суздаль". Яков "приехал из Руси (в Суздаль), проводив Верхуславу, и бысть радость".
В Смоленске «Изяслав дал дары Ростиславу, которые (были) от Русской земли и от всех цесарських земель, а Ростислав дал дары Изяславу, которые (были) от верхних земель и от Варягов» [8]

Смоленский князь Давид Ростиславич «сына своего Константина в Русь посла, брату своему Рюрикови на руце». Рюрик в это время был князем Киевским [9]

[cancellarius.livejournal.com]

Тебе же, долбоёб, было ясно сказано - читать и плакать:

"В результате совместного действия всех этих факторов площадь территории, в теории подлежащей разделу между членами всей семьи, к середине XII в. сократилась до собственно Киевской земли. Именно в это время за ней и закрепилось понятие "Русь" или, как она называется в историографии, "Русская земля в узком значении". На страницах дошедших до нас летописей XII-XIII веков – киевских, новгородских, суздальских, волынских – эта "Русская земля" часто противопоставляется другим русским же землям. Это и есть третье и самое позднее значение термина "Русь".
В данном случае "Русская земля" должна пониматься как некое общее владение всей семьи, великокняжеский домен, из которого – в теории – глава рода должен выделять "причастие" своей братии. Это название имеет значение не этническое, а политическое. Обозначая набранные в Киевской области войска, летописцы часто употребляют термин "русские полки", а князья этой земли назывались "русскими" в отличии от "суздальских", "галицких", "черниговских" и т.д. Однако никогда термины "русины" или "русские" не использовались в противопоставлении "суздальцам" или "черниговцам", жители Киева всегда только "кияне". Примером подобного названия для королевского домена – понятно, с поправкой на принятое французскими королями право наследования старшим сыном, а не старшим в роду – может быть имя парижской области "Иль-де-Франс", дословно – "остров Франции".
Оба термина – "узкий" и "широкий" – часто использовались параллельно, и историк при чтении летописи всегда должен разбираться, в каком значении употреблены в том или ином месте слова "Русь", "Русская земля" и т.д. Вот типичный пример: при описании битвы на Лютой реке в 1208 г. летописец постоянно использует термин "Русь" для различения дружин галицких и волынских князей от союзных им польских, венгерских и половецких войск:
"и быша не приехали Ляхове и Роусь, и сошедше препровадиша [перешли – А.К.] рекоу Лютоую. Половцемъ стреляющимъ и Роуси противоу имъ, тоу же Марцелъ [венгерский полководец – А.К.] хороугве своее отбеже и Роусь взятъ ю".
Это – Русь в ее "широком значении". Но буквально через несколько строк она употребляется летописцем уже в "узком":
"Романъ изиде из града, помощи ища в Роускыхъ князехъ" [2, стб. 725-726].
"Русские князья" в данном случае "киевские" – в Киеве в то время сидел троюродный брат и союзник Романа Всеволод Святославич. Таким образом, галицкий князь с войском это "русь" по отношению к венграм, полякам и половцам, но уже "не-русь" – к киевскому. Точно так же суздальские полки не являются "русью" по отношению к киевским, зато становится такой в войнах с соседними булгарами.
Эти разъяснения необходимо сделать, поскольку отмеченная текстами второй половины XII - начала XIII веков разница между "широким" и "узким" значениями термина "Русь" давно уже стала предметом антинаучных спекуляций в украинской националистической мифологии. Во множестве писаний ее адептов, например А.А. Палия, перечисляются все фрагменты летописей, где, допустим, князь едет из Суздаля или Ростова "в Русь", и на этом основании объявляется: "москали"-де никакого отношения к "истинно-украинской Руси" не имели и не имеют [П1]. При этом глоссы летописей, где Суздаль или Ростов называются Русью, из набора цитат, конечно же, выбрасываются "яко не бывшие", – этот шулерский прием для подобной публики весьма характерен, можно сказать, даже обязателен. Мы же исследуем время появления и особенности употребления термина "Русская земля в узком значении" на основе тех летописей, где он и был отмечен: Ипатьевской, Лаврентьевской и Новгородской первой.
Начнем с того, что если Суздаль или Новгород в такую "узкую" Русь не входили, то не входили туда же и весьма многие "истинно-украинские" земли и города:

[cancellarius.livejournal.com]

Чернигов: в 1219 г. князь Мстислав Мстиславич выступает против венгров и поляков "со всими князьями рускыми и черниговьскыми" [2, стб. 733];
Овруч: в 1193 г. князь Рюрик Ростиславич из города "иде в Роусь со всими своими полкы" [2, стб. 678];
Галич: в 1144 г. киевский князь Всеволод Ольгович окружает галичан: "взидоша Русскыи полци на горы, и заидоша и Перемышля и Галича, видевъше же то Галичане, сътъснушаси рекуще: мы сде стоимы, а намо жены наше възмуть" [1, стб. 311-312];
Владимир-Волынский: в 1202 г. волынский князь Роман Мстиславич "скопи полкы Галичьскыи и Володимерьскыи и въеха в Русскую землю" [1, стб. 417];
Исходя из логики Белинского, эти галичане, черниговцы, волынцы и овручане были "непримиримыми врагами" славянского этноса Киева, по какому случаю их и не считали "Русью"? Учитывая бесконечные распри и войны между князьями южной Руси, при "правильном" подборе летописных цитат такой тезис доказать вовсе не сложно. Но мы не будем уподобляться лауреатам даже в малом, и обратимся к вопросу, какое из территориальных значений термина "Русь" – "узкое" или "широкое" – появилось ранее.
И ответ будет однозначным: первой была "широкая Русь", именно в этом значении термин употребляется в ПВЛ. Например, в 980 г. "слышав же се Володимъръ в Новегороде, яко Ярополкъ уби Ольга, убоявся бежа за море. А Ярополкъ посадники своя посади в Новегороде, и бе володея единъ в Руси" [1, стб. 75].
И так понятно, что Киевом Ярополк владел и до того, как выгнал Владимира, но "един в Руси" оказался лишь после бегства брата за море.
Единственным местом ПВЛ, где уже начинает возникать "Русь в узком значении", является широко известная глосса "поляне, яже ныне зовомая русь" [1, стб. 25-26]. На основании этого места официальная советская историческая школа академика Б.А. Рыбакова строила вавилонские башни, доказывая самобытное происхождение славянской Киевской Руси от "полянских русов" с реки Рось и гневно опровергая "лживые измышления буржуазных норманнистов" о возможности появлении этой самой "руси" вне границ СССР.
По своим (и вполне понятным) причинам, эту точку зрения принимает, в основном, и украинская историография, и, конечно же, местная певдонаука: "была древняя земля вокруг града Киева, и проживало на той земле древнее племя – поляне. Вот поляне и были – русью" [Б1, с. 24]. На самом же деле эта глосса ПВЛ, говорит нам нечто иное и обратное: название Руси закрепилось за землей полян НЫНЕ, т.е. во время работы летописца, в начале XII века, а РАНЕЕ полянская земля преимущественно "Русью" не называлась – что и видно по материалу той же ПВЛ.
Выделение великокняжеского домена, "Русской земли в узком значении", происходило в первой половине XII века. Первый же пример противопоставления Киева как "Руси" другим землям Рюриковичей зафиксирован в Новгородской первой летописи аж под 1135 г., лет триста спустя после первого достоверного упоминания "руси" как таковой: "въ то же лето, на зиму, иде въ Русь архепископъ Нифонтъ" [3, с.23-24].
Под 1141 г. "узкая Русь" впервые замечается в киевской Ипатьевской летописи: "бежащю же Святославоу из Новагорода, идоущю в Роусь" [2, стб. 308].
И, наконец, в 1144 г. этот термин попадает уже в суздальскую Лаврентьевскую летопись. Причем характерно, что "русской земле" противопоставляется никакая не залешанская, а самая, что ни на есть "украинская" – галицкая: "совокупи вси князи Русскии Всеволодъ, и иде к Теребовлю, и выиде противу имъ Володимеръ весь совкупивъся к Теребовлю, и Оугры приведъ" [1, стб. 311].
Теперь именно к одной Киевщине как домену великого князя и стал относиться принцип "причастия". Естественно, что его могли реализовать лишь сильнейшие из князей, поскольку отношения между Рюриковичами постоянно переходили в дружеские семейные потасовки.

http://slavanthro.mybb3.ru/viewtopic.php?t=12295

[Мизантроп ... (from livejournal.com)]

Тебе же, долбоёб, было ясно сказано - читать и плакать:

у вас пердак бамбанула!)

[Мизантроп ... (from livejournal.com)]

на основе тех летописей, где он и был отмечен: Ипатьевской, Лаврентьевской и Новгородской первой.

Ваще-та это не летописи!)

[Мизантроп ... (from livejournal.com)]

Чернигов: в 1219 г. князь Мстислав Мстиславич выступает против венгров и поляков "со всими князьями рускыми и черниговьскыми" [2, стб. 733];

Чернигов - Киевкая Русь! Вы-то тут при хую? И т. д....)))

[cancellarius.livejournal.com]

ваще-та ты - долбоёб, см. выше и ниже.

[cancellarius.livejournal.com]

Чернигов и "Русь" в тексте летописи - разные понятия. Чернигов в 1219 г. великокняжеским доменом, "Русской землей в узком значении" - не был, его давно приватизировала семейная банда Ольговичей.

[Мизантроп ... (from livejournal.com)]

Плять - это не летопись. У вас нет летописей!)

[Мизантроп ... (from livejournal.com)]

Ваще-та у вас пирдак бамбит!)

[cancellarius.livejournal.com]

ето - твои влажные хотения, а вот - горькая истина:
http://litopys.org.ua/novglet/novg.htm
http://litopys.org.ua/lavrlet/lavr.htm
http://litopys.org.ua/ipatlet/ipat.htm

[cancellarius.livejournal.com]

у тебя ума нет и никогда не было:
http://litopys.org.ua/novglet/novg.htm
http://litopys.org.ua/lavrlet/lavr.htm
http://litopys.org.ua/ipatlet/ipat.htm

[Мизантроп ... (from livejournal.com)]

Это не летописи. У вас нет летописей. То что ты выложил - это летописные своды!
Когда они появились впервые?

[marginalt.livejournal.com]

[cancellarius.livejournal.com]

написано "літопис", какие еще вопросы?

Синодальный список Первой Новгородской летописи - конец XIII века, Лаврентьевский список - 1377 г. (дата окончания - 1302 г.), Ипатьевский список Ипатьевской летописи - первая половина XV века (дата окончания - 1292 г.)

[epitetofor.livejournal.com]

[Мизантроп ... (from livejournal.com)]

На заборе ХУЙ написано!
Исчо рас - это ЛЕТОПИСНЫЙ СВОД, если ты ваще панимаишь разницу!)

[cancellarius.livejournal.com]

ето - взаимозаменяемые понятия, любая летопись - ето по сути своей свод.

[Мизантроп ... (from livejournal.com)]

Ффух... наконец-то!)

[Мизантроп ... (from livejournal.com)]

Хотя это относится только к вашим "летописям"!)

[cancellarius.livejournal.com]

Ффух... наконец-то!

вздрочнул?