Перші три сторінки (Симеон Полоцький, Степан Яворський; Феофан Прокопович; Єпіфаній Славинецький, Феофілакт Лопатинський; ) якісь "козли" зжували", але починаючи з 4-ї нібито все гаразд.
ДМИТРО ТУПТАЛО-РОСТОВСЬКИЙ (1651-1709) з козацького роду, вихованець Київської Академії. До 50 років життя співпрацівник державної канцелярії гетьмана Самойловича в Батурині, в перервах офіційний проповідник київського митрополита. З 1701 року – митрополит у Ростові, де ревно зайнявся освітньою справою і боротьбою з «невіжеством і піянством». М.Сумцов: «Паства була темна, жила у злиднях, загрузла в забобонах». Дмитро Туптало залишив багату різнорідну літературну спадщину. Найважливіший твір – «Четьї-Мінеї» (Житія святих), продукт 20 років праці, який тільки в XVIII ст. був перевиданий 10 разів. Митрополит Д.Туптало проголошений святим в православній церкві.
АРСЕНІЙ МАЦІЄВИЧ (1697-1772), представник наступної генерації українських просвітителів у Росії. Син священика з волинської шляхти. «Останній із супротивників церковних реформ Петра Першого» обстоював відновлення патріархату, бувши членом Синоду. Був митрополитом ростовським упродовж 20 років, казали, що для Ростова це – «найсвітліша доба в його історії». Великий проповідник: залишив 217 проповідей. Вірний традиціям Яворського, завзято обороняв права Церкви від втручання державної влади. Переважна більшість духівництва дивилась на нього, як на єдиного, хто може відстояти незалежність Церкви. Він не обманув таких сподівань. Довга боротьба закінчилась позбавленням сану і довічною тюрмою. Катерина Друга затаврувала його прізвиськом «Андрєй Враль» і наказала замурувати в казематах Ревельської фортеці. З приводу справи Мацієвича цариця наказала своєму наміснику в Україні Румянцеву звернути пильну увагу на Київську Академію, бо ті, хто навчається богослов’я в малоросійських школах, під впливом «розпутних правил римського духівництва заражаються началами неситого честолюбства». Михайло Барсов писав про А.Мацієвича: «Перед нами людина абсолютно і безкорисно віддана обов’язкам свого священичого служіння; надзвичайно розумний і вчений; здійснив подвиг, перед вагою котрого малодушно відступила ціла його корпорація, людина, яка ні разу не зрадила свого ясного усвідомлення ідеалу, ні разу не поступилася своїми переконаннями перед ніякими спокусами ні залякуваннями» (М.Барсов. Исторические критические и полемические опыты. – Санкт-Петербург, 1879. - С.190) http://deratisator.livejournal.com/29026.html
Ну, й там багато ще в серіалі "ЯК ТАЛАНОВИТІ УКРАЇНЦІ БЕЗТАЛАННУ МОСКАЛЬЩИНУ ЗАПЛІДНЮВАЛИ ..."
no subject
Перші три сторінки (Симеон Полоцький, Степан Яворський; Феофан Прокопович; Єпіфаній Славинецький, Феофілакт Лопатинський; ) якісь "козли" зжували", але починаючи з 4-ї нібито все гаразд.
ДМИТРО ТУПТАЛО-РОСТОВСЬКИЙ (1651-1709) з козацького роду, вихованець Київської Академії. До 50 років життя співпрацівник державної канцелярії гетьмана Самойловича в Батурині, в перервах офіційний проповідник київського митрополита. З 1701 року – митрополит у Ростові, де ревно зайнявся освітньою справою і боротьбою з «невіжеством і піянством». М.Сумцов: «Паства була темна, жила у злиднях, загрузла в забобонах». Дмитро Туптало залишив багату різнорідну літературну спадщину. Найважливіший твір – «Четьї-Мінеї» (Житія святих), продукт 20 років праці, який тільки в XVIII ст. був перевиданий 10 разів. Митрополит Д.Туптало проголошений святим в православній церкві.
АРСЕНІЙ МАЦІЄВИЧ (1697-1772), представник наступної генерації українських просвітителів у Росії. Син священика з волинської шляхти. «Останній із супротивників церковних реформ Петра Першого» обстоював відновлення патріархату, бувши членом Синоду. Був митрополитом ростовським упродовж 20 років, казали, що для Ростова це – «найсвітліша доба в його історії». Великий проповідник: залишив 217 проповідей. Вірний традиціям Яворського, завзято обороняв права Церкви від втручання державної влади. Переважна більшість духівництва дивилась на нього, як на єдиного, хто може відстояти незалежність Церкви. Він не обманув таких сподівань. Довга боротьба закінчилась позбавленням сану і довічною тюрмою. Катерина Друга затаврувала його прізвиськом «Андрєй Враль» і наказала замурувати в казематах Ревельської фортеці. З приводу справи Мацієвича цариця наказала своєму наміснику в Україні Румянцеву звернути пильну увагу на Київську Академію, бо ті, хто навчається богослов’я в малоросійських школах, під впливом «розпутних правил римського духівництва заражаються началами неситого честолюбства». Михайло Барсов писав про А.Мацієвича: «Перед нами людина абсолютно і безкорисно віддана обов’язкам свого священичого служіння; надзвичайно розумний і вчений; здійснив подвиг, перед вагою котрого малодушно відступила ціла його корпорація, людина, яка ні разу не зрадила свого ясного усвідомлення ідеалу, ні разу не поступилася своїми переконаннями перед ніякими спокусами ні залякуваннями» (М.Барсов. Исторические критические и полемические опыты. – Санкт-Петербург, 1879. - С.190)
http://deratisator.livejournal.com/29026.html
Ну, й там багато ще в серіалі "ЯК ТАЛАНОВИТІ УКРАЇНЦІ БЕЗТАЛАННУ МОСКАЛЬЩИНУ ЗАПЛІДНЮВАЛИ ..."