urb_a | ГОРДОСТЬ УКРАИНЫ (Reply)

Поетичне кіно українського режисера Олександра Довженка принесло йому світове визнання, а от від нещадної радянської критики українець передчасно посивів.
Роботами Довженка захоплювались і називали повним непотребом, звинувачували то в українському націоналізмі, то в дружніх зв'язках зі Сталіним – саме в таких умовах і творилось поетичне кіно Олександра Довженка, яке принесе українцеві світове визнання.

Найвлучніше про нього сказав Чарлі Чаплін, мовляв слов'янський кінематограф дав світові лише одного режисера – і це Довженко.

Він виріс в бідній сім'ї на хуторі Чернігівської області. В дитинстві пережив чимало сімейних трагедій, зокрема смертей братів та сестер, загалом їх було тринадцятеро. Зрештою це не завадило йому здобути освіту й навіть повчитися деякий час у Німеччині.

Як не дивно, Довженко почав свою кар'єру з комедій і планував тільки ними й обмежитись. Втім, відзнявши дві стрічки, звертається до іншого жанру – поетичного кінематографу.

Фільм "Звенигора" про історичну долю українського народу був знятий за якихось сто днів. Довженко відкинув усі правила кіномистецтва і вніс своє бачення.

Стрічку показували на екранах Франції, Англії, Америки, а от радянська публіка розкритикувала. Таким буде прокляття режисера – роботи, якими він пишався найбільше, ніколи не сприймали на Батьківщині.

Така ж історія повторилася і зі стрічкою "Земля". За кордоном він став сенсацією. Кінокритики писали: "Якщо ви не бачили яблук у "Землі", то ви взагалі не бачили яблук", а у 1958 році стрічку внесли до списку 12 найкращих фільмів в історії кіно.

Натомість в українському прокаті "Земля" протрималася трохи білье тижня. Радянські критики настільки облаяли роботу, що Довженко буквально посивів і постарів за кілька днів.

А потім були роботи на замовлення – то стрічка до чергової річниці Жовтня, то замовлення від Сталіна. Це рятувало Довженка від репресій і ГУЛАГу, але залишало відчуття страху. Заведений на нього формуляр "Запорожець" активно поповнювався доносами.

Останньою ідеєю Довженка було відзняти фільм про політ у космос.

"Тіні забутих предків" — цей фільм увійшов у двадцятку кращих картин світу всіх країн і народів.
Нещодавно Гарвардський університет включив його до списку обов’язкових для перегляду студентам, які претендують на вищий ступінь у кінознавстві.

Не можна назвати себе експертом кіно, якщо людина не бачила "Тіні забутих предків" – стрічку, якою захоплювалися Мартін Скорсезе та Федеріко Фелліні.

Фільм знімали 1,5 року, значно довше ніж планували. Параджанов не хотів поспішати та ігнорував численні догани за повільні зйомки.

Робив як відчував: коли вже був затверджений увесь акторський склад, в останню мить забрав головну роль у російського актора Геннадія Юхтіна й передав її Іванові Миколайчуку.

За спиною перешіптувались – цьому студенту всього 23 роки, і це взагалі його перша робота в кіно. Параджанов не зважав. Він готував шедевр.

Тож якщо потрібно було перезняти якусь сцену декілька разів, так і робили, і байдуже, що до місця зйомок потрібно було пробиратись десятки кілометрів через карпатські хащі.

Режисер розумів, якщо він не відчуватиме гуцулів – стрічка не вийде. Тому навідувався на весілля й похорони, ходив на полонини до вівчарів і єдиний з усієї знімальної групи жив не в готелі, а у звичайній гуцульській сім'ї – як сам він казав біля джерела натхнення.

Параджанов не допускав фальші. Замість статистів – справжні гуцули у своєму одязі. Народна музика й закадрові голоси теж у їхньому виконанні.

Інший режисер уже давно запросив би професійних співаків з Києва, але Параджанов садив на літак найбільш голосистих жителів Карпат і особисто допомагав заносити в салон літака триметрові трембіти.

Першими змонтований фільм побачили cамі гуцули 24-го серпня 1965 року. До сільського клубу запросили всіх акторів масовки. Для кожної жінки Параджанов привіз по квітчастій хустці.

Офіційна презентація в київському кінотеатрі "Україна" пройшла зі скандалом. На сцену піднялись Іван Дзюба, Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл та виступили проти арештів серед інтелігенції.

Після такого стрічку фактично було заборонено до показу. А невдовзі вірменину приписали український буржуазний націоналізм. Утім, за кордоном стрічка зробила справжній фурор і зібрала 28 міжнародних відзнак.