31 жовтня 1943 р. червоні партизани спалили с. Карпилівка.
Житель с. Карпилівка Наум Орестович Сорока — 1925 р. н.
Події, які трапилися в Карпилівці в 1943 році, я пам'ятаю добре. Село зазнало нападу партизанів три рази. Весною 1943 р. серед ночі його розбудили постріли. Це на беззбройних та сонних людей напали партизани. Напад, можливо був пов'язаний з тим, що з Карпилівки в партизани майже ніхто не пішов. Воювали наші в УПА, або на фронті.
В ту ніч в Карпилівці було спалено 30 хат, вбито близько 20 чоловік. Декого з людей, які загинули, я пам'ятаю. Це Василь Романович Бричка (застрелений на дорозі), Федір Лук'янчук, Федір Гриців, Федора Лук'янчука вбив оточенець-узбек, який знайшов притулок у його хаті, а потім подався в партизани.
А в червні поблизу села партизанська розвідка зіткнулася з відділом бандерівців, який стояв поблизу села. Троє партизанів загинуло, а іншим пощастило врятуватися. Потім, ті хто врятувався, привели загін партизанів, яким командував Ланьков. Сам він був із оточенців і якийсь час жив у приймах у с. Нетреба. В його загоні було багато військових, які потрапили в оточення і залишилися жити в наших селах, особливо людей з азіатських республік та поляків. Коли партизани йшли в наступ, то, кажуть, Ланьков кричав, щоб все село спалили, а людей стріляли. Партизанам на цей раз перемогти не вдалося. Втративши ще кілька своїх людей, вони відійшли. Поблизу Карпилівки партизани захопили декілька жителів села, які працювали в полі, і відразу їх розстріляли. Страчені були брати Костюки, Юхим і Мусій, Платон Михайлович Сукало, Петро Кузьмич Сорока. Костюка схопили в общині баптистів. Недалеко від села вони також захопили Василя Харитоновича Близнюка. Його доля невідома й досі.
А Ланьков ще довго був у наших краях, а після війни служив у Червоній армії десь за кордоном.
Наприкінці жовтня того ж року партизани оточили наше село великими силами, це було кілька загонів. Вранці вишикувались ланцюгом, вони пішли в наступ на Карпилівку. В селі на той час озброєних людей не було. Відділ вояків УПА давно кудись пішов.
Під час цього нападу майже все село було спалене, а людей розстріляли, близько 300 чоловік. Частина моїх земляків сховалася за селом в ямках, з яких брали глину. Там було вбито біля 20 жінок, дітей та стариків.
Жителька с. Карпилівка Степанида Семенівна Сукало — 1927 р. н.
Коли осіннім ранком 1943 р. в селі почалася стрілянина мама дала мені на руки дворічного братика Володю і наказала втікати в ліс. Добігши до лісу, я заховалася в ямці. Поблизу в ямках сховалося ще багато людей. Поряд зі мною сховалися Софія та Маня Брички. Коли до нас підійшли партизани, то почали стріляти в людей, що заховалися в ямках, не залишаючи ні жінок, ні дітей. Командував ними якийсь чоловік на коні. Софія Бричка, коли загорілася її хата, почала бігти. Але партизан, який був біля нас, поставив її на коліна і вистрілив у потилицю. Малу Маню декілька разів поранив. Промучившись зо два дні, дівчинка померла.
Мене запитали, де мій чоловік, а коли я відповіла, що ще молода і чоловіка не маю, а батько на фронті, то один сказав, щоб мене відпустили. Другий партизан, відвівши мене з братиком на руках на 20 метрів, вистрілив мені в потилицю. куля пройшла через мене, вдарила в голову маленького Володі. Коли в впала на землю поруч з вбитим братиком, то була у свідомості і попросила, щоб мене не залишав мучитися, а добив, на що кат сказав: "Тебя и так черти возьмут".Після того поранення я довго хворіла, лежала в лікарні в Рокитному, але якось вижила. З тих людей, хто загинув, я ще пам'ятаю Домку Осипчук та старого Тимофія Хомича Лук'янчука. Серед партизанів було багато поляків та євреїв.
Житель с. Карпилівка Олександр Григорович Кисорець
Наша сім'я восени 1943 року втратила шістьох членів родини. Загинула моя мама Федося, дід Ілля, малий братик Петро, дружина батькового брата та двоє її дітей. Брат батька в той час воював на фронті і пізніше загинув у Варшаві. Мій батько та три сестри — Єва, Марія, Уляна зуміли врятуватися самі і потім побачили мене. Було мені в той час півтора року. Тому все це я знаю з розповідей своїх рідних.
Житель с. Карпилівка Олександр Андрійович Кисорець
В той час мені було 16 років, тому всі події я пам'ятаю добре. Мого батька Андрія Ілліча партизани вбили на початку літа 1943 р. Батька застрелили в полі, того ранку він там працював. В той же день партизани постріляли свиней в мого діда і дядька. Кинули їх на підводи і заставляли діда запрягти воли та везти побитих свиней в бік с. Борове. Від'їхавши в ліс, вони наказали діду йти додому, а воли та вози забрали.
Восени 1943 р. партизани вбили мого діда Іллю, мою маму Ксеню, братову вагітну дружину Настю та двох її дітей — Федора і Тетяну.Господарство наше спалили. Мій брат загинув на фронті.
З людей, які загинули в той день, я пам'ятаю Антона Костюка та його брата Клима.
Коли наше село хоронило людей, що загинули від рук червоних, то копали могили не над одного чоловіка, а на цілу сім'ю. Тільки з нашої сім'ї похоронено в одній могилі сім чоловік. Зараз я доглядаю цю могилу...
В той день було вбито 270 чоловік. А наше село спалили. Залишилися хати лише на хуторах.
Жителька с. Карпилівка Віра Михайлівна Бричка — 1928 р. н.
Під час весняного нападу 1943 р. партизанами була спалена наша хата, а з господарства забрали всю худобу.
Коли осіннім ранком 1943 р. навкруги нашого села залунали автоматні черги, батько скочив на коня і сказав нам, щоб ми бігли до лісу. Він думав, що може жінок і дітей вони не зачеплять, а його могли застрелити. Але не так сталося...
Коли ми бігли до лісу, то вже недалеко від нашого двору партизани вбили мого 11-річного братика Андрія Михайловича Близнюка та сестру Тетяну, 1925 р. н. Таня була інвалідом, вона мала горбик, її поранили, а потім закололи штиками. Вбили також нашого родича з села Борове, старого Михайла Єремейчука. За моєю мамою Федорою біг партизан, який, стріляючи, вигукував: "Стой бульбовка!". А мене біля лісу поранили в ногу. Потім я лікувалася в Рокитному в німецькій лікарні. В той день загинуло дуже багато людей з нашого села.
Житель с. Карпилівка Іван Климович Бричка — 1925 р. н.
З людей, які загинули під час партизанського нападу восени 1943 р. , я пам'ятаю Романа Несторовича Делейчука, старого діда Федора Осипчука. З собою партизани забрали Олександра Демидовича Лук'янчука, його доля невідома.
Коли в жовтні 1943 р. стався напад, то я встиг вибігти за село і заховатися на узліссі в ямці, з якої копали глину. В таких же ямках заховалися моя сестра Софія, 1928 р. н. та Марія, якій було 5 років. Я ж, побачивши що партизани наближаються, став тікати, а всі, хто залишився, були вбиті. В їх числі були і дві мої сестри. З тих людей, кого вбили в тому місці, я знаю Ярину Лук'янчук, якій було біля 70 років. З тих, що були вбиті в селі, знаю Трохима Сороку та його сина Миколу і дочку Олену. Олені було 19 років, вона була дуже гарною дівчиною. Партизани розстріляли їх біля рову з водою. Була також вбита інвалід Єва Олександрівна Козаченко. Вона не могла ходити. Вбитий старий дід Міна Козаченко. Також були вивезені за село і розстріляні на 12-му кілометрі вузькоколійки, яка проходила від Рокитно, 8 чоловік: Андрій Матвійович Бричка, Федір Кузьмич Бричка, Федір Демидович Лук'янчук, Самсон Якович Григорчук, Пилип Андрійович Лук'янчук, Митрофан Остапович Осипчук, Адам Прокопович Григорчук.
Ім'я ще одного чоловіка я не пам'ятаю. В селі у нас було біля 400 хат, а після цього нападу залишилося може 40.
Дуже багато загинуло жінок і дітей. Ніхто і не думав, що їх будуть вбивати, бо в багатьох на фронті були чоловіки.
Потім наші люди говорили, що цей напад здійснили партизани загонів Медвєдєва, Шитова і якогось Шевчука. А з тих, хто вбивав людей біля ямок, моя мама Ольга Бричка впізнала потім якогось Твардовського. Після війни він їздив по нашому району, був якимсь уповноваженим.
Після війни працівники КГБ та компартії наказували, щоб говорили, що то бандерівці побили людей, а ми добре знаємо, хто то зробив.
Парчук І. З попелу забуття // Газета "Волинь" (Рівне). — 1996. — 16 лютого.

Із звіту окружної політичної референтури запілля ВО група "Заграва"
ЦДАВО: ф. 3838. — оп. 1. — спр. 50.
Літопис УПА. Нова серія. — Т. 2 . — С. 302.
Червоні партизани нападали на село тричі. Відомо що перший раз на село напали червоні партизани із з'єднання І. Шитова.

Командир партизанського з'єднання ім. М. Хрущова І. І. Шитов
ЦДАГО: Ф. 166. — оп. 3.— спр. 56. — арк. 5.