Чесний Оцет (Честный Уксус)
Mar. 13th, 2013 03:50 pm![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
tankist3.livejournal.com posting in ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
urb_aАбо Свідомість Свідомих
(декілька прикладів «свідомості» галичан у повсякденних взаємовідносинах)
Є в Україні такий відомий продукт – «Чесний Оцет». Винятковість його в тому, що оцет той розливається виключно в скляний посуд і це єдиний Чесний Оцет у всій країні і подібного йому немає. Так, як немає чесного депутата або рук, які нічого не брали. І це знає кожний Чесний Громадянин нашої держави. Кожний Чесний Громадянин держави – це Свідомий Громадянин, а Свідомий Громадянин це, в першу чергу, мешканець Галичини, котрий знає, що чесне є все, що українське, а все, що не українське, є нечесне. Кожен Свідомий Громадянин знає також, що більшість відомих людей були українцями. Наприклад, колишній диктатор фашистської Іспанії Франко був родичем нашого Івана Франка, а відомий шахматист Карпов походить з Куликова з родини Карпів, а Карпов це вже змоскалене прізвище Карпа. Ось така ґенеза.
Кожний Чесний Свідомий Громадянин знає також, що якщо він сильно хоче їсти, то може з’їсти будь-кого, тільки не Свідомого Українця. Прикладом чесного відношення в тій справі може послужити ось така цікава історія.
Довелося мені якось допомагати ставити хату в одному галицькому селі. Це було на початку сімдесятих років минулого століття, коли за «чесно куплений» лівий документ на цеглу для зимового туалету можна було побудувати хату, розміром вісім на одинадцять метрів. І все було чесно. Звичайно, для того, щоб поставити добру хату, потрібен був хороший муляр, що знається на справі. Саме такого муляра запросили, як то кажуть, поставити коробку. Вечорами після роботи, як належить, готувалася вечеря і наливався гарний бурячковий первачок. Після другої-третьої чарки та хорошої закуски ми всі присутні за столом вже знали, що наш муляр є найкращий фахівець, що може дуже швидко поставити коробку на велику хату за чотири дні. Але це ще не все. Далі почалася ось така розповідь (постараюся відтворити зміст якомога точніше):
«У війну я робив у німаків, бо гроші треба було. А вже при кінці війни на місто (не пригадаю, що це було за місто, початок розповіді я слухав досить- таки неуважно – авт.) сильно скидали бомби з літаків. Ховалися хто де міг, і я та ще пару наших хлопів залізли у півницю. Бомба впала і нас засипало. А там ще був італієць, який нічого по нашому не вмів. Сидимо ми там довго, не знаю, скільки, може тиждень, а може й більше. Добре, що сірники були і якась лямпа. А їсти хочемо всі аж страх. І тут один з наших глянув на того італа – а він такий гладкий був – ну то ми його зарізали і з’їли».
Я вмить протверезів і навіть їсти перестав – як би там не було, а мені випала честь сидіти за столом з автентичним Свідомим Канібалом. Істотним також було те, що реакція співбесідників була однозначною – «та ну, п….ш, не може бути», а дехто почав реготати. На той вечір наш муляр був правдивим героєм. А що, помирати треба було?
У війну багато Чесних Свідомих Громадян їхало до Німеччини, тому що там можна було заробити якісь гроші, та ще й годували непогано. Та й завербуватися на роботу ніяких проблем – висіли відозви, на яких запрошувалося на роботу на користь Великого Друга Українського Народу, та ще й священники в церквах заохочували людей їхати допомагати великій Німеччині в її смертельній боротьбі проти спільного ворога.
І дуже чесно всі заробітчани через Фонд примирення і порозуміння отримували компенсації від німецької держави – в сучасній Україні за відповідну віддяку можна отримати любий документ. Навіть такий, що тебе в останню мить витягнули з крематорію за ноги визволителі – американці (бо москалі українців не рятували, вони їх тільки гнобили і морили голодом).
Кожен Чесний Свідомий Громадянин знає також, що красти його навчив москаль. Так ось, ще одна історія.
Кінець вісімдесятих минулого століття. Перебудова, демократизація, кооперативи ростуть як на дріжджах – рай тай годі. Гроші самі до кишені лізуть. Зростає самосвідомість Свідомих, з’являються жовто-блакитні прапори і саморобні, вирізані з міліметрової бляхи тризуби – дякувати Богу, не дуже складно було зробити. З церков виганяють зненавиджених православних попів і з-за кордону приїздять правдиві, Свідомі греко-католицькі священники. Мав я честь в той час працювати в кооперативі, організованому двома підприємницькими жидками з двома місцевими напарниками, один з яких претендував на досить інтелігентське походження, що мав стосунок до мистецької еліти міста Львова. Напарники любили активний відпочинок і майже щомісяця відправлялися на сплав по річці Дністер на каяках, а поскільки я по сумісництву ще працював водієм на бусіку в тому ж кооперативі, то відвозив їх до місця сплаву. Каяки були удекоровані як належить – на дзьобі синій круг з жовтим тризубом.
І ось певного дня верталися ми з роботи машиною через містечко Любінь Великий. Раптом той, що з інтелігенції, крикнув: «Зупинись!» Я загальмував, інтелігент вискочив з машини, підбіг до магазину, схопив велосипед, який хтось залишив під магазином і бігом запхав його в машину. «В моєї дочки день народження, а я нічого їй не купив» - і це все, що він сказав. Мені нічого іншого не залишалося, як мерщій тиснути на газ і тікати з місця злочину. Ось так, «свідомо», була вирішена ця проблема. Кляті москалі!
Згодом я взнав, що інтелігент поїхав на заробітки до Польщі і поляки його там вбили – напевно, хотів їх повчити свідомості. Кляті ляхи!
Кожен Свідомий Громадянин знає, що освіта – особливо вища – дуже потрібна. Тим паче, що в сучасній Україні здобути освіту це як два пальці – адже в нас найбільша кількість учбових закладів у світі. Проблема тільки в одному – москалі навчили брати і давати хабарі. І ось ще одна історія.
Донька нашої знайомої поступала у Львівський ВУЗ. І хто би міг подумати, вимагали немалого хабаря. Здібна панянка, добре закінчила школу, знає матеріал – і тут давай, плати! Мама (тобто знайома) обурено розповідає, як то останні, чесно зароблені доляри треба було віддати нечесній комісії – за що? Моя ж донька така розумна, так все добре знає, а вони… Логічно, питаємо: «А чому ви платили, якщо вона все у вас знає? Чи не чесніше було би вимагати комісію на предмет знань у абітурієнта (адже вчилася чесно) і зголосити факт хабарництва?» На це була чесна категорична відповідь – «це питання не обговорюється». Кляті москалі!
Доводилось мені працювати у певному підприємстві побутових послуг (це ще за комунізму). Як і повинно було бути, Чесні Свідомі Галичани, які на той час займали керівні посади у цьому підприємстві, всі, ясна справа, були, на той час, Чесними Комуністами, Які Нічого Не Крали. І все було би так аж до кінця світу, як би зненавиджена комуняцька імперія раптом не розпалася і, як відомо, переважна більшість підприємств тихенько і без зайвого клопоту перестали існувати. На руїнах цих підприємств Чесні Свідомі Галичани, героїчно і урочисто попаливши свої партійні та комсомольські квитки, щоб вже до кінця відмитися жовто-блакитним милом від ненависного комуняцького гніту, утворювали фірми, фірмочки, магазинчики, кнайпочки, а то і більші або менші Чесні Афери. Переважна більшість громадян натомість їхали за кордон – переважно до зненавидженої Польщі і Росії – заробляти на Євроремонти з блакитними унітазами.
Один з Бувших Чесних Комуністів зареєстрував фотографічну фірмочку і мене взяв до себе на роботу. Мій «Пан Добродій» (такий титул виникав із заяви, яку я офіційно написав при заключенні «контракту», тому що «товариш» вже не можна було застосовувати, а «пан» це на той час як би відголосок минулого ляшої окупації) з самого початку платив досить таки мізерно, а деколи так мізерно, що приходилося голодувати. І не тому, що не мав грошей, а тому, що моя платня потрібна була, як він казав, на розвиток його фірми (як потім виявилося, в той самий час він своїй дружині купляв дорогі хутра і прикраси і робив євроремонти). Врешті терпець в мене урвався, я, без всілякої на то згоди «Добродія» розірвав контракт, забрав обладнання з його лабораторії щоби покрити несплачену платню, грюкнув дверима і пішов геть. Через декілька років я зустрів товариша, з яким разом працював у цього самого «Добродія», і він був у подібній ситуації. В розмові виявилося, що «Добродій» поїхав до Чехії і там загинув. Напевно, вбили його за те, що місцевих навчав свідомості.
Але напевно найбільш показовими є свята на Галичині. Наприклад, Різдво чи Пасха. Ці свята зобов’язують кожного Свідомого Галичанина, що торгує у передсвяткові дні, піднімати ціни у два-три рази. Адже треба збирати гроші на вищу освіту для своїх діточок, на хабаря якомусь інспектору чи судді за відсудження клаптика землі від сусіда. У інших країнах такого немає тому, що там діти дурніші і не хочуть вчитися, інспектори хабарів не беруть бо за кордоном не люблять працювати і немає що там перевіряти, а сусіди не ставлять парканів. Тому і ціни на святкові товари там у два або три рази дешевші. Розуміти треба. Тому в нас Чесний Оцет є, а в них немає.
Все вище написане є результатом моїх власних спостережень і міркувань, тому ніякому спростуванню не підлягає. Кого цікавить детальніший розгляд, я готовий задовільнити цікавість опонента.
Тадеуш
http://11hex.com/blog/3484/132390
(декілька прикладів «свідомості» галичан у повсякденних взаємовідносинах)
Є в Україні такий відомий продукт – «Чесний Оцет». Винятковість його в тому, що оцет той розливається виключно в скляний посуд і це єдиний Чесний Оцет у всій країні і подібного йому немає. Так, як немає чесного депутата або рук, які нічого не брали. І це знає кожний Чесний Громадянин нашої держави. Кожний Чесний Громадянин держави – це Свідомий Громадянин, а Свідомий Громадянин це, в першу чергу, мешканець Галичини, котрий знає, що чесне є все, що українське, а все, що не українське, є нечесне. Кожен Свідомий Громадянин знає також, що більшість відомих людей були українцями. Наприклад, колишній диктатор фашистської Іспанії Франко був родичем нашого Івана Франка, а відомий шахматист Карпов походить з Куликова з родини Карпів, а Карпов це вже змоскалене прізвище Карпа. Ось така ґенеза.
Кожний Чесний Свідомий Громадянин знає також, що якщо він сильно хоче їсти, то може з’їсти будь-кого, тільки не Свідомого Українця. Прикладом чесного відношення в тій справі може послужити ось така цікава історія.
Довелося мені якось допомагати ставити хату в одному галицькому селі. Це було на початку сімдесятих років минулого століття, коли за «чесно куплений» лівий документ на цеглу для зимового туалету можна було побудувати хату, розміром вісім на одинадцять метрів. І все було чесно. Звичайно, для того, щоб поставити добру хату, потрібен був хороший муляр, що знається на справі. Саме такого муляра запросили, як то кажуть, поставити коробку. Вечорами після роботи, як належить, готувалася вечеря і наливався гарний бурячковий первачок. Після другої-третьої чарки та хорошої закуски ми всі присутні за столом вже знали, що наш муляр є найкращий фахівець, що може дуже швидко поставити коробку на велику хату за чотири дні. Але це ще не все. Далі почалася ось така розповідь (постараюся відтворити зміст якомога точніше):
«У війну я робив у німаків, бо гроші треба було. А вже при кінці війни на місто (не пригадаю, що це було за місто, початок розповіді я слухав досить- таки неуважно – авт.) сильно скидали бомби з літаків. Ховалися хто де міг, і я та ще пару наших хлопів залізли у півницю. Бомба впала і нас засипало. А там ще був італієць, який нічого по нашому не вмів. Сидимо ми там довго, не знаю, скільки, може тиждень, а може й більше. Добре, що сірники були і якась лямпа. А їсти хочемо всі аж страх. І тут один з наших глянув на того італа – а він такий гладкий був – ну то ми його зарізали і з’їли».
Я вмить протверезів і навіть їсти перестав – як би там не було, а мені випала честь сидіти за столом з автентичним Свідомим Канібалом. Істотним також було те, що реакція співбесідників була однозначною – «та ну, п….ш, не може бути», а дехто почав реготати. На той вечір наш муляр був правдивим героєм. А що, помирати треба було?
У війну багато Чесних Свідомих Громадян їхало до Німеччини, тому що там можна було заробити якісь гроші, та ще й годували непогано. Та й завербуватися на роботу ніяких проблем – висіли відозви, на яких запрошувалося на роботу на користь Великого Друга Українського Народу, та ще й священники в церквах заохочували людей їхати допомагати великій Німеччині в її смертельній боротьбі проти спільного ворога.
І дуже чесно всі заробітчани через Фонд примирення і порозуміння отримували компенсації від німецької держави – в сучасній Україні за відповідну віддяку можна отримати любий документ. Навіть такий, що тебе в останню мить витягнули з крематорію за ноги визволителі – американці (бо москалі українців не рятували, вони їх тільки гнобили і морили голодом).
Кожен Чесний Свідомий Громадянин знає також, що красти його навчив москаль. Так ось, ще одна історія.
Кінець вісімдесятих минулого століття. Перебудова, демократизація, кооперативи ростуть як на дріжджах – рай тай годі. Гроші самі до кишені лізуть. Зростає самосвідомість Свідомих, з’являються жовто-блакитні прапори і саморобні, вирізані з міліметрової бляхи тризуби – дякувати Богу, не дуже складно було зробити. З церков виганяють зненавиджених православних попів і з-за кордону приїздять правдиві, Свідомі греко-католицькі священники. Мав я честь в той час працювати в кооперативі, організованому двома підприємницькими жидками з двома місцевими напарниками, один з яких претендував на досить інтелігентське походження, що мав стосунок до мистецької еліти міста Львова. Напарники любили активний відпочинок і майже щомісяця відправлялися на сплав по річці Дністер на каяках, а поскільки я по сумісництву ще працював водієм на бусіку в тому ж кооперативі, то відвозив їх до місця сплаву. Каяки були удекоровані як належить – на дзьобі синій круг з жовтим тризубом.
І ось певного дня верталися ми з роботи машиною через містечко Любінь Великий. Раптом той, що з інтелігенції, крикнув: «Зупинись!» Я загальмував, інтелігент вискочив з машини, підбіг до магазину, схопив велосипед, який хтось залишив під магазином і бігом запхав його в машину. «В моєї дочки день народження, а я нічого їй не купив» - і це все, що він сказав. Мені нічого іншого не залишалося, як мерщій тиснути на газ і тікати з місця злочину. Ось так, «свідомо», була вирішена ця проблема. Кляті москалі!
Згодом я взнав, що інтелігент поїхав на заробітки до Польщі і поляки його там вбили – напевно, хотів їх повчити свідомості. Кляті ляхи!
Кожен Свідомий Громадянин знає, що освіта – особливо вища – дуже потрібна. Тим паче, що в сучасній Україні здобути освіту це як два пальці – адже в нас найбільша кількість учбових закладів у світі. Проблема тільки в одному – москалі навчили брати і давати хабарі. І ось ще одна історія.
Донька нашої знайомої поступала у Львівський ВУЗ. І хто би міг подумати, вимагали немалого хабаря. Здібна панянка, добре закінчила школу, знає матеріал – і тут давай, плати! Мама (тобто знайома) обурено розповідає, як то останні, чесно зароблені доляри треба було віддати нечесній комісії – за що? Моя ж донька така розумна, так все добре знає, а вони… Логічно, питаємо: «А чому ви платили, якщо вона все у вас знає? Чи не чесніше було би вимагати комісію на предмет знань у абітурієнта (адже вчилася чесно) і зголосити факт хабарництва?» На це була чесна категорична відповідь – «це питання не обговорюється». Кляті москалі!
Доводилось мені працювати у певному підприємстві побутових послуг (це ще за комунізму). Як і повинно було бути, Чесні Свідомі Галичани, які на той час займали керівні посади у цьому підприємстві, всі, ясна справа, були, на той час, Чесними Комуністами, Які Нічого Не Крали. І все було би так аж до кінця світу, як би зненавиджена комуняцька імперія раптом не розпалася і, як відомо, переважна більшість підприємств тихенько і без зайвого клопоту перестали існувати. На руїнах цих підприємств Чесні Свідомі Галичани, героїчно і урочисто попаливши свої партійні та комсомольські квитки, щоб вже до кінця відмитися жовто-блакитним милом від ненависного комуняцького гніту, утворювали фірми, фірмочки, магазинчики, кнайпочки, а то і більші або менші Чесні Афери. Переважна більшість громадян натомість їхали за кордон – переважно до зненавидженої Польщі і Росії – заробляти на Євроремонти з блакитними унітазами.
Один з Бувших Чесних Комуністів зареєстрував фотографічну фірмочку і мене взяв до себе на роботу. Мій «Пан Добродій» (такий титул виникав із заяви, яку я офіційно написав при заключенні «контракту», тому що «товариш» вже не можна було застосовувати, а «пан» це на той час як би відголосок минулого ляшої окупації) з самого початку платив досить таки мізерно, а деколи так мізерно, що приходилося голодувати. І не тому, що не мав грошей, а тому, що моя платня потрібна була, як він казав, на розвиток його фірми (як потім виявилося, в той самий час він своїй дружині купляв дорогі хутра і прикраси і робив євроремонти). Врешті терпець в мене урвався, я, без всілякої на то згоди «Добродія» розірвав контракт, забрав обладнання з його лабораторії щоби покрити несплачену платню, грюкнув дверима і пішов геть. Через декілька років я зустрів товариша, з яким разом працював у цього самого «Добродія», і він був у подібній ситуації. В розмові виявилося, що «Добродій» поїхав до Чехії і там загинув. Напевно, вбили його за те, що місцевих навчав свідомості.
Але напевно найбільш показовими є свята на Галичині. Наприклад, Різдво чи Пасха. Ці свята зобов’язують кожного Свідомого Галичанина, що торгує у передсвяткові дні, піднімати ціни у два-три рази. Адже треба збирати гроші на вищу освіту для своїх діточок, на хабаря якомусь інспектору чи судді за відсудження клаптика землі від сусіда. У інших країнах такого немає тому, що там діти дурніші і не хочуть вчитися, інспектори хабарів не беруть бо за кордоном не люблять працювати і немає що там перевіряти, а сусіди не ставлять парканів. Тому і ціни на святкові товари там у два або три рази дешевші. Розуміти треба. Тому в нас Чесний Оцет є, а в них немає.
Все вище написане є результатом моїх власних спостережень і міркувань, тому ніякому спростуванню не підлягає. Кого цікавить детальніший розгляд, я готовий задовільнити цікавість опонента.
Тадеуш
http://11hex.com/blog/3484/132390
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}