
Нещодавня московська смута, коли найбільш ординського міста Східної Європи раптом побільшало на наших телеканалах, коли його вулиці та провулки, ушляхетнені присутністю бронелобого спецназа спалахували майже в усіх новинах бундючно та нарвано - призвела до цікавого відкриття.
Образ Москви зазнав кардинальної зміни у моєї свідомості та у свідомості кількох близьких мене людей.
Зарозумілою мовою кажучи, московський міф зазнав деконструкції.
До 1991 року Москва та Пітер були віконцями до великого світу, викликом хохлячій повітовій провінційності та забиченості, ерзац-замінниками світових міст.
Українська освічена провінція - східноукраїнська, наддніпрянська та й не тільки - мріяла прорватися та відбутися у двох російських столицях, але головним чином у Москві.
Там вчили рідкісні мови, там робилися запоморочливі кар"єри, там відкривалися перші супермаркети, там можно було поплескати по плечу загальноімперських селебритис - усе українське при цьому оглолошувалося чимось нецікавим, забиченим та відстійним.
Принагідно зазначу, що для певної частини освічених укроміщан на схід від Дніпра, які не є конкурентноспроможніми у Європах, Москва і надалі лишається світовим містом, адже вони не в стані опанувати до пуття жодну з європейських мов.
Але таких унтерменшів не багато.
Від 1991 року стара хвороба Гетьманщини, знана як москводрочерство практично зникла - протиотрута від хохлячої забиченості виявилася наявною і у межах рідного Сакруму, Світове Місто вдалося відшукати і у золотоверхому Києві, а на тлі Нового Йорку та Лондону, Москва опинилася й сама
проньою прокоповною.
Звісно ж, українці і досі їздять до Москви по гроші, адже у цієї ординської курви, яка обікрала власні підземелля, їх багато - але ця проща вже не є прощею до Світового Міста.
Так молоді хлопці трахають пристаркуватих та хтивих жінок - виключно за гроші.
Колись була смачна та холодна мінеральна вода - але наразі газ з неї вийшов.
Мені вона не смакує...