Байстрюк Микола Корнєйчуков був позашлюбною дитиною одесита Еммануїла Соломоновича Левенсона і полтавської селянки Катерини Осипівни Корнєйчукової( котра була прислугою у Левенсонів).
В Одесі хлопчина вступив до гімназії, але через “низьке походження„ , у п'ятому класі його відрахували( малий Микола дуже страджав у дитинстві через своє позшлюбне походження) .
По батькові «Васильович» було надано Миколі хрещеним батьком. З початку літературної діяльності Корнейчуков використовував псевдонім «Корній Чуковський», до якого згодом додалось фіктивне по батькові — «Іванович».
Після революції псевдонім «Корній Іванович Чуковський» стало його офіційнім іменем, по батькові та прізвищем. Його діти вже офіційно носили прізвище Чуковських та по батькові Корнійович/Корніївна.Про відомого письменника розповідає його онук Дмитро Чуковський
Для початку особиста історія.
У моєму дитинстві купити хороші дитячі книжки було непросто. І мій дідусь написав Корнієві Чуковському, що у нього є маленька внучка, але, на жаль, книг Чуковського в магазинах не знайти. Через деякий час поштою ми отримали книгу від самого письменника.
Його онук Дмитро Чуковський згадує, що він, як і інші члени сім’ї, допомагав дідусеві Корнієві Івановичу в поштових справах.– Я забирав книги і повинен був нести їх на пошту і все це розсилати. Ми всі, не тільки я, а також моя сестра, мій брат, всі якось в цьому сенсі повинні були дідові допомагати. І робили це з великим задоволенням. Ми так само розбирали пошту, оскільки вона приходила головним чином на московську адресу, а потім потрібно було все це привезти в Передєлкіно під Москвою, де був заміський будинок. Було дуже багато листів. Разом з дідом ми сортували їх.
Якщо там був поштовий переказ, наприклад, за публікацію якої-небудь казки, він завжди говорив:
«Треба знати, як моргати, щоб карбованців дістати».– Корній Чуковський писав російською, але в одному інтерв’ю Ви сказали, що рідною його мовою була українська.
– Справа в тому, що у нього ж не було батька. У нього була мама, яка була за походженням із селян Херсонської губернії. Вона була за нашими поняттями малограмотною. За спогадами мого батька, вона соромилася говорити російською, бо розуміла, що в неї багато вад у цьому сенсі. Вона говорила, звичайно, з Корнієм Івановичем українською. Це була її мова.
Коли він став дорослішати, можливо, якось ця мова перейшла у російську, звичайно, стала її основною, але спочатку те, що він чув від своєї мами: колискові, казки – що могла розповідати жінка селянського походження – все це було українською.
Вона була прачкою, годувала сім’ю з трьох осіб. У мого діда була ще сестра Маруся. Тож, його мамі було дуже важко, але попри це вона зуміла все-таки віддати мого діда в дитячий садок, де він познайомився якраз із Володимиром Жаботинським
(майбутній відомий єврейський письменник та політичний діяч – ред.), а потім – до гімназії, в якій він не довчився, але тим не менш, отримав базові знання.
– Відомо, що Корній Іванович не тільки любив Шевченка, Котляревського, а й знав напам’ять «Кобзар»...– Він завжди дуже багато уваги приділяв Шевченку. Для нього це був поет, якого він дуже добре відчував. Наприклад,
( Read more... ) ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
marginalt.livejournal.com
![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif){kind=small}
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}