Цікаво - от був би я російським вірменином, то як би я почував себе, живучи з прикупом в Сочі?* * *
Як почуває себе, вдоволений своїм урядом, гордий своєю країною турок, відпочиваючи ввечорі на веранді свого, збудованого ним власноруч будинку, на прикупленій ним і тому вже своїй землі, десь неподалік гори Арарат, у тих місцевостях Туреччини, що ще якихось 100 років тому, до 1915 року, були заселені споконвік жившими там вірменами?
Бо що тут такого?
Пожили одні, поживуть тут і інші, ніщо не є вічним. До того ж , тоді так вчинити з вірменами було необхідно для Держави моїй, і це добре.
Тому і не муляють йому півтора мілйони вбитих вірмен, мільйон тих вірмен, що рятуючи життя, назавжди втікли з батькіщини і розсіялись по світах.
І не затмарять йому красоту цих гірьских краєвидів рештки вірменських цвинтарів, перероблені на мечеті стіни вірменських церков.
Чі зрозуміє той турок відчуття вірменина, котрий як турист онде о, там, внизу, йде стежкою, щоб здалеку приїхавши до Туреччини, хоч раз в житті глянути зблизька на Арарат, котрий хоч і є на гербі Вірменії, але з Єревану його видно тільки здалеку,
бо гора вже давно за турецьким кородоном, щоб хоч раз у житті на власні очі подивитися на рідні його пращурам краєвиди, за котрими на чужині виплакали очі його дід та баба, і куди йому, народженному в зовсім інших краях, якби не хтілося, але вороття нема...
І той одинокий турист вірменин, серед бувшого рідного краю, втерши сльози і пообіцявши собі ніколи не забути того злочину винищення османською державою частини його народу, глянувши вверх хазяїна турецького будиночку на горі, навряд чі в душі своїй зрозуміє й пристане на думку того, хто влаштував своє життя тут, на землі вірмен, на кістках вірмен.
Але час йому вже додому. І їде сумний вірменин із Турції назад, до себе, але не в Єреван, а в Росію, у Сочі.
Бо вертається він, вдоволений своїм російським урядом, гордий своєю російською країною, щоб після роботи відпочивати на веранді свого, збудованого ним власноруч будинку, на прикупленій ним і тому вже своїй землі десь неподалеку міста Сочі
У тих самих місцевостях сьогоднішньої Росії, що до 1864 року були заселені виключно споконвік жившими там адигами/ черкесами, і де зараз жодного з них, з корінних і місцевих, ніде днем з вогнем не знайдеш.
І жодного іхнього села по всьому пвіденному Кавказу від Сочі до Туапсе нема взагалі. А по селах на землях адигів, живуть понавезені сюди звідусіль з закутків Рос. імпериї, всі хто хочеш, де сьогодні нема абсолютно нікого з корінного населення тих місць.
І не муляють йому ні сотні тисяч вбитих Росією і малих і старих черкесів, ні те, що назва сусіднього гірського курорту "Красная поляна" походить не від краси краєвидів Кавказу, а від кількості червоної крові, що залила те урочище Кбаада після вирішальної битви місцевих з російською армією, наслідком поразки убихів в котрої, стало фактичне винищення цього народу
(останній з убихів помер на вигнанні в Туреччині в 90-х роках).Не заважає йому милуватися краєвидами Кавказу думка про те, що рятуючись від Росії, ті з черкесів що залишились живими, назавжди були депортовані з своєї батькіщини і розсіялись по світах.
( після тої війни-геноциду, сьогодні в Росії, у себе на батьківщині, живуть лише менше ніж 10 відсотків від загальної кількості черкесів у світі - решта живуть в Туреччині, Лівії, Сирії, Єгипті, Іорданії).Ні, не думає він зовсім про це.
Бо як бувша радянська людина що вихована в російськії культурі, цей, давно вже зденаціоналізований російськомовний вірменин, впевнений у тому, що перейматися любим національним це дуже і дуже погано, бо від цього самі лиш проблеми і для всієї Росії, і значить, для нього також.
Бо главноє, чтоб чєловєк бьіл хороший і щоб був він не проти російської мови як рідної всім, і тільки тоді буде добре всім жити.
І поза Росією теж.
Генерал-майор Ростислав Фадеев, участник боев с черкесами:
"Цель и образ действий в задуманной войне были совсем иные, чем покорение восточного Кавказа (Чечня и Дагестан). Не было другого средства укрепить эту землю за Россией бесспорно, как сделать ее действительно русской землей.
Изгнание горцев и заселение западного Кавказа русскими — таков был план войны в последние четыре года. Земля закубанцев (черкесов) была нужна государству, в них самих не было никакой надобности.
Главная задача черкесской войны состояла в том, чтобы сбить неприятельское население с лесной равнины и холмистых предгорий и загнать его в горы, где ему было невозможно долго прокормиться.
Горцы потерпели страшное бедствие: в этом нечего запираться, потому что иначе и быть не могло. Мы не могли отступить от начатого дела и бросить покорение Кавказа, потому только, что горцы не хотели покориться.
Надо было истребить горцев наполовину, чтоб заставить другую половину положить оружие.
Но не более десятой части погибших пали от оружия; остальные свалились от лишений и суровых зим, проведенных под метелями в лесу и на голых скалах. Особенно пострадала слабая часть населения — женщины, дети.
При наших погромах множество людей разбегалось по лесу в одиночку; другие забивались в такие места, где нога человека прежде не бывала" ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
grzegorz-b.livejournal.com
![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif){kind=small}
В советской истории было много позорных и постыдных страниц, которые советские историки никогда не признавали официально. Одной из таких позорных страниц был советско-фашистский парад в Бресте после 
22 сентября 1939 года состоялся совместный парад вермахта и РККА в Бресте (Deutsch-sowjetische Siegesparade in Brest-Litowsk) — прохождение торжественным маршем по центральной улице города подразделений XIX моторизованного корпуса вермахта (командир корпуса — генерал танковых войск Гейнц Гудериан) и 29-й отдельной танковой бригады РККА (командир — комбриг Семён Кривошеин) во время официальной процедуры передачи города Бреста и Брестской крепости советской стороне во время вторжения в Польшу войск Германии и СССР.
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}