Згадаймо й кубанських...
Apr. 19th, 2013 05:48 pm![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
krajzer.livejournal.com posting in ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
urb_aОригинал взят у ![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif)
mysliwiec в Згадаймо й кубанських...
mysliwiec в Згадаймо й кубанських...Так було ще на початку 20 сторіччя.
А вже в 80-ті роки, після всіх жорстоких пертурбацій, що влаштувала тамтешньому люду радянська влада, я на своїї вуха чув, як по київському телеканалу, ведуча концерту хору Кубанських козаків, що приїхав до Київа на гастролі, чистісенькою російською мовою, об"явила :
-А сєйчас, исполняєцца старінная кубанская строевая казачья пєстня, записанная на хуторє "..." бліз станицьі "...".
З цікавісттю я налаштувався слухати таке рідкісне диво.
Вийшов на сцену той хор, пороззявляли рота, -і разом гримнули:
-Розпрягайте хлопці коней, та й лягяйте спочивать, а я піду в сад зелений, та ї криниченьку копать"...
Тоді я сидів біля того телевізора і думав:
-І воно треба було ім ціх етнографів з магнітофонами посилати по кубанським хуторам... останнього діда, що пам"ятає свої пісні шукати? І таки знайшли, холєра, рідкісне,..
Настілько рідкісне, що кожне село в Україні ту пісню знає.
(до речи- хто не знав- пісню цю написав Іван Негребецький для війська Нестора Махна - http://mysliwiec.livejournal.com/539565.html )
Оригинал взят уparador в Згадаймо й кубанських...
А вже в 80-ті роки, після всіх жорстоких пертурбацій, що влаштувала тамтешньому люду радянська влада, я на своїї вуха чув, як по київському телеканалу, ведуча концерту хору Кубанських козаків, що приїхав до Київа на гастролі, чистісенькою російською мовою, об"явила :
-А сєйчас, исполняєцца старінная кубанская строевая казачья пєстня, записанная на хуторє "..." бліз станицьі "...".
З цікавісттю я налаштувався слухати таке рідкісне диво.
Вийшов на сцену той хор, пороззявляли рота, -і разом гримнули:
-Розпрягайте хлопці коней, та й лягяйте спочивать, а я піду в сад зелений, та ї криниченьку копать"...
Тоді я сидів біля того телевізора і думав:
-І воно треба було ім ціх етнографів з магнітофонами посилати по кубанським хуторам... останнього діда, що пам"ятає свої пісні шукати? І таки знайшли, холєра, рідкісне,..
Настілько рідкісне, що кожне село в Україні ту пісню знає.
(до речи- хто не знав- пісню цю написав Іван Негребецький для війська Нестора Махна - http://mysliwiec.livejournal.com/539565.html )
Оригинал взят у
parador в Згадаймо й кубанських...Трохи про те, як О. Кошиць збирав на Кубані козацьких пісень.
На початку 1903 р. Олександр Кошиць одержав листа з Києва — від Миколи Віталійовича Лисенка. Видатний український композитор писав, що уряд Кубанського козацького війська звернувся до нього з проханням взятися записувати пісні кубанських козаків, або порекомендувати іншого фахівця. Микола Віталійович повідомляв, що він рекомендував його, Олександра Кошиця. З певним острахом йшов молодий композитор до канцелярії всесильного на Кубані отамана Якова Малами. Кошиць був приємно здивований доброзичливим і шанобливим ставленням до себе. Було видно, що начальник канцелярії, або, як тоді казали, правитель канцелярії Семен Руденко, який прийняв його, — небайдужа людина, щиро зацікавлена в збереженні українського фольклору. Окрім гонорару, він виписав композитору 500 карбованців на дорожні видатки, озброїв його «одвертим листом» до місцевих урядів, щоб ті всіляко сприяли. Дали ще й листа на прогонні коні, по дві з половиною копійки з версти на коня…
[...]
Середній вік співаків становив 65—70 років. Але приходили навіть козаки, які вже відсвяткували столітній рубіж свого життя. Олександр Кошиць знайомився з козаками просто, без зайвої офіційності. «Коли розмова заходила про ціль мого приїзду й роботи, — згадував Кошиць, — тут була нагода вияснити… значення пісні взагалі, а старокозацької, української зокрема, та дати невеличку (й непомітну) історичну лекцію про Україну, Запорожжя й козацтво. Іноді можна було чути такі репліки: „Ми теж запорожці, й діди наші були запорожцями“. В своїй уяві вони цілком відріжняли Кубань від Росії. Для них вона була цілком чужий світ…»
Козаків вражало, що їхній гість, мешканець міста, розмовляв добірною українською мовою. Часто який-небудь старенький козак напідпитку, ударивши Кошиця по плечу, в захопленні вигукував: «О, цей пан краще балакає по-запорозьки, ніж ми!»
[...]
Станичні козаки бачили, що їхній гість кохається в українських мелодіях, знали, що він запише «найменшу дрібничку», а через те й намагались «віддати пісню якнайкраще, нічого не пропустивши». В станиці Дерев’янківській старенький — під 90 років — козак Денисенко співав історичну чорноморську думу «Чайка». Кошиць миттєво «схопив усе це на ноти і відспівав Денисенкові». Треба було бачити, в який захват прийшов старий козак: на очах заблищали сльози, голос затремтів, і, пестячи композитора по плечу рукою, він схвильовано сказав: «Так, так, синашу! Так!..»
(У спогадах Кошиця є трохи більше про цей епізод — старий козак знітився, вибачився перед «паном», кажучи, що у нього «такі, як Ви, діти у полковниках, а онуки в осавулах»... Це я до чого? — до того, що спілкувався Кошиць саме із козацтвом, не ким-небудь — parador).
А ось дев’яностосемилітній Максим Шутько зі станиці Новотитарівської. Старечим голосом, тихеньким, мов шум трави, він витягує мелодію: «Славне було Запорожжя». Кошицю доводилось нахилятися до нього, наставляючи вухо, щоб почути спів. «Враження (було таке), — згадував композитор, — наче вночі на могилі чуєш з-під землі голос: «Зруйнували Запорожжя, забрали клейноди, наробили козаченькам великі скорботи».
[...]
Потім композитора прийняв сам отаман Кубанського козацького війська Яків Малама, відомий своєю підтримкою різноманітних українських культурних ініціатив… Того ж дня казначейство виплатило Кошицю за його працю належну суму, яка становила половину річної зарплати вчителя. А ввечері на залізничному вокзалі Кошиць замовив у буфеті собі таку чарку, «що й собака не перескочить».
Цитую звідси. Читати спогади самого Кошиця (а не їх переказ) значно цікавіше, але під рукою немає, на жаль.
На початку 1903 р. Олександр Кошиць одержав листа з Києва — від Миколи Віталійовича Лисенка. Видатний український композитор писав, що уряд Кубанського козацького війська звернувся до нього з проханням взятися записувати пісні кубанських козаків, або порекомендувати іншого фахівця. Микола Віталійович повідомляв, що він рекомендував його, Олександра Кошиця. З певним острахом йшов молодий композитор до канцелярії всесильного на Кубані отамана Якова Малами. Кошиць був приємно здивований доброзичливим і шанобливим ставленням до себе. Було видно, що начальник канцелярії, або, як тоді казали, правитель канцелярії Семен Руденко, який прийняв його, — небайдужа людина, щиро зацікавлена в збереженні українського фольклору. Окрім гонорару, він виписав композитору 500 карбованців на дорожні видатки, озброїв його «одвертим листом» до місцевих урядів, щоб ті всіляко сприяли. Дали ще й листа на прогонні коні, по дві з половиною копійки з версти на коня…
[...]
Середній вік співаків становив 65—70 років. Але приходили навіть козаки, які вже відсвяткували столітній рубіж свого життя. Олександр Кошиць знайомився з козаками просто, без зайвої офіційності. «Коли розмова заходила про ціль мого приїзду й роботи, — згадував Кошиць, — тут була нагода вияснити… значення пісні взагалі, а старокозацької, української зокрема, та дати невеличку (й непомітну) історичну лекцію про Україну, Запорожжя й козацтво. Іноді можна було чути такі репліки: „Ми теж запорожці, й діди наші були запорожцями“. В своїй уяві вони цілком відріжняли Кубань від Росії. Для них вона була цілком чужий світ…»
Козаків вражало, що їхній гість, мешканець міста, розмовляв добірною українською мовою. Часто який-небудь старенький козак напідпитку, ударивши Кошиця по плечу, в захопленні вигукував: «О, цей пан краще балакає по-запорозьки, ніж ми!»
[...]
Станичні козаки бачили, що їхній гість кохається в українських мелодіях, знали, що він запише «найменшу дрібничку», а через те й намагались «віддати пісню якнайкраще, нічого не пропустивши». В станиці Дерев’янківській старенький — під 90 років — козак Денисенко співав історичну чорноморську думу «Чайка». Кошиць миттєво «схопив усе це на ноти і відспівав Денисенкові». Треба було бачити, в який захват прийшов старий козак: на очах заблищали сльози, голос затремтів, і, пестячи композитора по плечу рукою, він схвильовано сказав: «Так, так, синашу! Так!..»
(У спогадах Кошиця є трохи більше про цей епізод — старий козак знітився, вибачився перед «паном», кажучи, що у нього «такі, як Ви, діти у полковниках, а онуки в осавулах»... Це я до чого? — до того, що спілкувався Кошиць саме із козацтвом, не ким-небудь — parador).
А ось дев’яностосемилітній Максим Шутько зі станиці Новотитарівської. Старечим голосом, тихеньким, мов шум трави, він витягує мелодію: «Славне було Запорожжя». Кошицю доводилось нахилятися до нього, наставляючи вухо, щоб почути спів. «Враження (було таке), — згадував композитор, — наче вночі на могилі чуєш з-під землі голос: «Зруйнували Запорожжя, забрали клейноди, наробили козаченькам великі скорботи».
[...]
Потім композитора прийняв сам отаман Кубанського козацького війська Яків Малама, відомий своєю підтримкою різноманітних українських культурних ініціатив… Того ж дня казначейство виплатило Кошицю за його працю належну суму, яка становила половину річної зарплати вчителя. А ввечері на залізничному вокзалі Кошиць замовив у буфеті собі таку чарку, «що й собака не перескочить».
Цитую звідси. Читати спогади самого Кошиця (а не їх переказ) значно цікавіше, але під рукою немає, на жаль.
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
no subject
Date: 2013-04-19 02:59 pm (UTC)Чтоб 2 раза не вставать:
Date: 2013-04-19 03:02 pm (UTC)Вы же помните, о 3х волнах украинского переселения, и о том, кто такие были эти "казаки", и кто были "хохлы".
Нелишне будет и вспомнить, кто такие были "москали", и как казаки к ним относились.
А, тут - целые атаманы, на секундочку.
Прошу ВИДЕТЬ.
no subject
Date: 2013-04-19 03:06 pm (UTC)no subject
Date: 2013-04-19 04:25 pm (UTC)no subject
Date: 2013-04-19 04:28 pm (UTC)no subject
Date: 2013-04-19 04:59 pm (UTC)У меня товарища прадед, был записан поляком, казачьего сословия, хотя на тот момент его род был в ДКВ уже не в первом поколении. И родня его станичная осталась и на Дону и в Сибири(после т.н. расказачивания)
no subject
Date: 2013-04-19 05:00 pm (UTC)no subject
Date: 2013-04-19 05:38 pm (UTC)no subject
Date: 2013-04-19 05:39 pm (UTC)no subject
Date: 2013-04-19 06:04 pm (UTC)no subject
Date: 2013-04-19 06:15 pm (UTC)no subject
Date: 2013-04-19 06:18 pm (UTC)no subject
Date: 2013-04-19 07:24 pm (UTC)Русскім - це калмикам, татарам, чеченцям,...?
Сперечатись не стану, раз нарешті визнано що русскіє це татари, калмики, чеченці,...
no subject
Date: 2013-04-20 08:14 am (UTC)