urb_a | Чи заспіває польський Сейм голосом КГБ/ФСБ? (Reply)

Національні збори Франції не розглядали, не розглядають і ніколи не розглядатимуть дії алжирських повстанців у 1945–1962 роках проти цивільних французьких колоністів та лояльних до Парижа мусульман як геноцид. Хоча й траплялися тоді воістину дикунські епізоди («різанина у Філіпвілі», вибухи «пекельних машинок» у місті Алжирі, знищення родин тих, хто співпрацював із французами…) Загалом історики називають цифри: від 30 тис. до 150 тис. загиблих від рук повстанців цивільних. А ще майже 2 млн біженців до метрополії напередодні відступу французьких військ … Таку ситуацію вважають закономірним наслідком намагань уряду втримати колонію, ціною цієї безперспективної та історично реакційної війни.

Та само Палата громад Великої Британії не розглядає дії повстанців «мау-мау» в Кенії як геноцид білого населення, хоча вони в 1950-х роках убивали фермерів-поселенців та їхні сім’ї, знищували білу адміністрацію, а заодно й усіх «неправильних» негрів. Мотивація та сама: колоніальна війна; слід було вчасно подбати про передачу влади місцевому населенню й добре розуміти, що лагідними та красивими такі конфлікти бувають тільки в романах письменників-комуністів. Звісна річ, боротьба проти національного гніту не виправдовує морально різанину поселенців та злочини проти сімей реальних чи уявних колаборантів, але в такому протистоянні уряд держави-колонізатора несе на собі не менший тягар відповідальності за всі криваві ексцеси, ніж його супротивники…

Полностью статью читать здесь