urb_a | Як Колесніченко з Шуфричем збірник презентували (Reply)

Оригинал взят у

esgalar_teren в Як Колесніченко з Шуфричем збірник презентували

Як Колесніченко з Шуфричем історичний збірник презентували

- Слышали? - говорил один жилет другому, - Ганди приехал в Данди.

- Ганди – это голова! – вздохнул тот. – И Данди – это голова.

Возник спор. Одни жилеты утверждали, что Данди – это город

и головою быть не может. Другие с сумасшедшим упорством

доказывали противное. В общем, все сошлись на том, что

Черноморск будет объявлен вольным городом в ближайшие же дни.

И. Ильф, Е. Петров. «Золотой теленок».

Завхоз 2-го дома Старсобеса был застенчивый ворюга.

Все существо его протестовало против краж, но не красть

он не мог. Он крал, и ему было стыдно. Крал он постоянно,

постоянно стыдился, и поэтому его хорошо бритые щечки

всегда горели румянцем смущения, стыдливости,

застенчивости и конфуза.

И. Ильф, Е. Петров. «Двенадцать стульев»

Кілька тижнів тому назад в Україні відбулася презентація виданого у Російській Федерації двотомника «Украинские националистические организации в годы Второй мировой войны». На фоні передвиборчої кампанії для широкого загалу дійство минуло майже непоміченим, не зважаючи на те, що відповідні заходи відбулися у таких містах, як Запоріжжя, Дніпропетровськ, Харків та Краснодон, а головну скрипку у цих презентаціях відіграв скандально відомий борець з фашизмом Вадим Колесніченко з підтанцьовкою у вигляді не менш скандального заступника секретаря РНБО Нестора Шуфрича.

У травні 2012 року Колесніченко вже встиг «відзначитися» на історичній царині, видавши під егідою власного кишенькового «міжнародного антифашистського фонду» книгу під претензійною назвою «ОУН и УПА: исследования о создании «исторических» мифов» як частину не менш претензійної серії «Историческая правда». Вже на стадії презентації стало зрозуміло, що видання вказаної публікації має таке ж саме відношення до історичної науки, як і агроном Колесніченко, зате чудово вписується у генеральну лінію «боротьби з фальсифікаціями не на користь», якою донедавна опікувалася однойменна комісія при президентові Росії. Так, усі гучні заяви агронома-антифашиста на тему «звеличення та міфологізації ОУН та УПА в Україні деякими політиками та науковцями», що начебто і послужило поштовхом для видання книги, а також «достеменної науковості зібраних у книзі робіт», фактично послугували лишень димовою завісою, за якою Колесніченко намагався приховати свою нездатність пояснити широкому загалу критерії, за якими ті чи інші роботи були відібрані для публікації його «міжнародним» комітетом, а також неможливість ці самі роботи оцінити [1]. Дійсно, важко пояснити, чим керувалися автори, включаючи до збірки, що претендує на звання наукової, зовсім не академічні публікації, а запис у блозі, зроблений доктором та професором Єльського університету Тимоті Снайдером, інтерв’ю (знову ж таки у блозі) з пост-докторантом Пером-Андерсом Рудлінґом та конспект лекції все ще аспіранта Ґжеґожа Россолінського-Лібє, зроблений журналістом інтернет-видання «Історична правда» Павлом Солодьком [2].

Утім, незрозумілість критеріїв відбору разом з тією обставиною, що обидва іноземних дослідники, усе ще аспірант та журналіст Солодько не надавали йому жодних дозволів на передрук їхніх робіт [2] аж ніяк не завадили співголові «міжнародного антифашистського комітету» героїчно побороти не тільки «попытки фальсификации истории» укупі з «процессами политической героизации и реабилитации лидеров и участников ОУН-УПА, «сотрудничавших с нацизмом», але й забити міцного цвяха у буржуазний забобон у вигляді авторського та суміжних прав. Сміливий агроном-антифашист розродившись пафосною передмовою до збірки, у якій направо й наліво розхвалив усіх трьох вищеперелічених авторів, не забувши наприкінці перелічити й певну частину власних регалій. Щоправда, на презентації більшість з написаного у вступі так і не прозвучала, чи-то з тієї причини, що Вадима Вікторовича Колесніченка несподівано уразив склероз і він забув геть-усі свої аргументи, якими у муках творчості наповнював передмову, або ж цей «борець за ідею» банально скористався для її написання послугами так званих «літературних негрів», під чиєю творчістю й підписався, навіть не спромігшись прочитати її.

Подальше ознайомлення з текстом презентованого з такою помпою збірника показало, що під претензійною назвою ховається звичайнісінька халтура, склепана на колінці за допомогою найпростіших команд Ctrl-C та Ctrl-V, для засвоєння яких не потрібно навіть бути співголовою міжнародного комітету, та звичайнісінького ґуґл-перекладача з усіма витікаючими наслідками. Електронний розум, помножений на усю багатогранність талантів Вадима Вікторовича Колесніченка, видав на виході такі «відлиті у граніті» перли, як «Тимоти Шнайдер», «Петр Потишный» та «Василий Верюха» [3]. У потягнутому ж з сайту інтернет-видання «Історична правда» конспекті лекції Россолінського-Лібе підлеглі антифашисти агронома, юриста і депутата навіть не спромоглися прибрати електронні посилання (скрупульозно, як і усе решта, перекладені з української на російську мову), через що частина конспекту, у якій все ще аспірант розповідає про «фальсифікації ОУН історії ОУН» отримала пафосний, однак абсолютно незрозумілий заголовок «Как Лебедь с Пиховшеком СССР развалили. На деньги американской разведки» [2].

То ж наслідком усіх справді геркулесових потуг агронома і депутата та примкнулої до нього дружньої команди антифашистів стало те, що журналіст Павло Солодько схарактеризував влучним виразом «мертвотне, грантоїдське освоєння бюджету» [2]. Його незграбність та відверта халтурність привернули увагу навіть такого широко знаного у вузьких колах борця з фальсифікаціями не на користь, як Алєксандр Дюков. Останній не забарився оголосити у своєму блозі цю чергову порцію «Исторической правды от Колесниченко» «политической подделкой», у якій він не хотів би бачити жодної з своїх робіт [4].

Утім, критика не завадила Вадимові Вікторовичу Колесніченку пафосно заявити, що опус, виданий під егідою його міжгалактичного фонду «буде виключно цікавим та корисним для студентів, викладачів, дослідників, - усіх, кому цікаво знати правду про трагічні події Великої вітчизняної та Другої світової війни на території України», а усі зауваження опонентів, у тому числі й звинувачення у плагіаті та введенні у оману потенційних читачів з боку Тимоті Снайдера [8], переадресувати туди, куди раніше ним було відправлено авторське право.

З маніакальною упертістю продовжуючи знущатися над прізвищем бідолашного професора Єльського університету [7], борець-агроном використав уже згадану на початку презентацію російського двотомника «Украинские националистические организации в годы Второй мировой войны» не в останню чергу для чергового піару результатів свого грантоїдства [5], [6]. Ні це, ні навіть провідна роль, яку відіграв плагіатор-пропагандист Колесніченко у презентації двотомника, не викликало жодної обуреної реакції Дюкова сотовариші. Тому окрилений співголова міжгалактичних антифашистів раз у раз прокручував одну й ту саму заяложену до дірок платівку про «фашистський характер ОУН», «знищені в українських архівах або сховані під час керівництва Службою безпеки України Валентином Наливайченком» архівні документи та можливість потрапляння до українського парламенту «навіть не однієї, а цілих двох партій, які підтримують реабілітацію і героїзацію фашизму та колабораціонізму» [5].

Підтанцьовка у вигляді Шуфрича діяла за принципом «Пастернака не читав, але засуджую», тільки навпаки, щедро, немов з рогу достатку, сиплючи компліменти російським архівістам, які «націлені максимально об’єктивно висвітлити усі аспекти Великої вітчизняної війни» [6]. Тенденційність авторів у підборі документів для двотомника, штучне вилучення найбільш цінних, а інколи навіть ключових фрагментів документів, що публікуються, а також мізерна кількість раніше невідомих важливих фактів, через що наукове значення цього збірника є доволі обмеженим [9], не залишає сумніву, що саме так, як сказав Шуфрич, воно й буде, і витвір російських дослідників та архівістів, пропіарений Вадимом Вікторовичем Колесніченком, займе своє належне місце поруч з не менш щедро пропареною творчістю агронома-правдоруба та підлеглих йому антифашистів з міжнародного комітету.

Перелік посилань: