urb_a | Антін Мухарський: «Українофоби так дістали, що народився Орест Лютий»

Оригинал взят у

vyrij в Антін Мухарський: «Українофоби так дістали, що народився Орест Лютий»

На фестивалі «Бандерштат» у Луцьку 4 серпня виступив Орест Лютий із проектом «Лагідна українізація». За маскою націоналіста із Львівщини Ореста Лютого ховається відомий український шоумен Антін Мухарський.

Музикант переконує: цей проект виник не тому, що йому закортіло засвітитися у шоу-бізнесі. Орест Лютий – це спроба культурологічного опору тій тотальній дебілізації, яку провокує дика популярність російськомовної попси і шансону. Орест Лютий теж співає шансон, але українською, з гумором і артистизмом.

– Антін Мухарський доволі несподівано для багатьох запустив проект «Лагідна українізація»…

– І навіть для себе несподівано…

– Тим паче! Звідки все це взялося?

– Це має давню історію. Воно почалося ще з 80-х років. Коли я служив у армії, у мене був друг Шура Бойко. Його батько був дисидентом, багато років відсидів. І Шура багато про це знав, розповідав мені. Бо моя родина була абсолютно радянською.

І ми з Шурою у вільний від служби час собі тихесенько жартували – переробляли якісь радянські пісні на українські. Так у нас вийшла пісня «А я не москаль» на мотив «Косят зайцы траву». Потім я сам ще кілька пісень написав. І так воно лежало.

Я брав активну участь у русі початку 90-х років. Це тоді, коли була революція на граніті, на якій я познайомився з Олесем Донієм (громадський діяч, народний депутат України, – ред.). А потім це все зійшло на ніц, як Кучма прийшов до влади.

– А там важкі 90-ті роки…

– Так, непрості 90-ті. Кожен займався своїм. Треба було годувати родину. Я вже брався за будь-яку роботу. Треба було виживати. Просто виживати. Реально стояло питання про шматок хліба. А потім, коли цей кусок хліба з’явився, то знову виникла потреба реалізовувати якісь творчі задуми. Не просто працювати у творчій площині, в театрі чи на телебаченні, для того, щоб заробити якісь гроші, а вже робити те, чого тобі хочеться, чого давно хотілося.

І ось така слушна нагода трапилася. Я хочу подякувати усім українофобам, Табачникам, Бондаренкам, Колесніченкам, Ківаловим, за те, що вони вже перетнули межу мого терпіння. Я вже дивлюся на цю вакханалію, яка коїться в країні, і відчуваю – дістали!

– Але проблема України не тільки у мовному законі, правда ж?

– Звичайно! Проблема у цивілізаційному і культурологічному виборі. У західній цивілізації все підкорюється індивідуальності. А у нас – східна деспотія, де є цар і є натовп, який йому вклоняється. Тобто це цивілізаційний вибір.

– Ви на вибори підете?

– Обов’язково. І своїх дорослих дітей поведу. Вони ж, нєгадяї, думають, що від них нічого не залежить. Може, примушувати голосувати й не буду, але спробую роз’яснити, чому це важливо.

– Вас запрошували до партій?

– Ні, я уникаю такої активності. Я за своєю природою – український націонал-анархіст. Я розумію, що держава, особливо українська, в умовах, коли нація ще не розвивається, піднімається з колін, вона хвора дуже сильно. Я думаю, що велика частина українців за своєю природою – анархісти, як і я. Хочуть вони цього чи не хочуть, але вони індивідуалісти-анархісти.

– Ви були одним із найочікуваніших гостей фестивалю «Бандерштат». Такі фестивалі – це…

– Такі фестивалі сьогодні дуже потрібні. Чому? Треба мати якесь матеріальну підтвердження духовного життя і молоді, і людей похилого віку, які боролися за Україну. Бо бандерівський рух – це те, що ще не встигло загубитися в історії, ще живі повстанці.

Наші московські «брати», наші північні сусіди кажуть, що треба переглядати історію. Так, треба переглядати, бо нас вчили покручі комуністичні. А комунізм у світі визнаний злочинною ідеологією, як і фашизм. А у нас комунізм не визнаний злочинним.

– Самі націоналісти багато дискутують навколо того, хто більший герой: Степан Бандера чи Роман Шухевич. Ви що думаєте?

– Я не хочу дискутувати на цю тему, бо я не історик. Я це все сканую скоріше з мистецької, духовної, культурологічної точки зору.

От нещодавно розмовляв з одними людьми, і вони мені дуже наголошували, мовляв ми – не бандерівці, ми – мельниківці. Друзі мої, та яка різниця?! От через те і стільки років ми не можемо ніяк навести лад в державі.

Українці – індивідуалісти. І через те, що одні – бандерівці, а інші – мельниківці, вороги приходять і захоплюють нас тепленькими. Прийшли, пересварили одне з одним і живцем з’їли. Так і живемо.

Розмовляла Ірина КАЧАН (ВолиньPost)