Детектор лицемірства

[ihorhulyk.livejournal.com]

Originally posted by ihorhulyk at Детектор лицемірства

Ілюстрація: mair.in.ua

Розважаючи над проблемами сучасної України, намагаючись виокремити найвразливіші точки нашого з вами буття, ми доволі часто забуваємо контекст, серед якого доводиться жити. Ідентифікація з Європою, з цивілізованим світом у поєднанні з нетерплячкою дитини, що прагне якомога швидше позбутися комплексів і пертурбацій підліткового періоду, витворює дивовижний тип мислення й поведінки, у якому сплетені дрімуче невігластво раба і позірна інтелектуальність особи, яка щодня блукає нетрями всесвітньої павутини...
Життя у віртуальних світах лише поглиблює прірву між можновладцями і злиденним загалом, загострює разюче нерозуміння одними проблем інших, руйнує комунікативні зв’язки між так званою елітою і тими, кого вона мала б провадити. Марафон попереду суспільного потяга, без огляду на червоне світло обставин-семафорів, завершується сутичками ідеологій, світобачень, уподобань.
Від спільноти, що упродовж ледь не століття послуговувалася принципами подвійної моралі, що животіла у мушлі внутрішньої еміграції, серед самоцензури і надривно-хворобливого ентузіазму, годі вимагати щирості. Спроби досягти успіху у царині глибоко інтимній – з’ясування достовірності намірів або мотивів особи за допомогою модерних «детекторів брехні» – лише на перший погляд виглядають безпечними.
Між тим, потенційні «жертви» цивілізаційних прибамбасів реагують на ймовірну загрозу опинитися у ролі піддослідних тварин природно для них, як банальні «homo совєтікус».
Пам’ятаєте, Черновецький свого часу нерозважливо обіцяв своїм майбутнім заступникам тест на американській «цяцьці», якій вже надійно приклеєно булгаківське псевдо «Поліграф Поліграфович». Тепер, через десять років, якщо вірити фахівцям, ринок специфічних послуг в Україні зростає небаченими для будь-якого іншого бізнесу темпами – на 70 – 80 відсотків щомісяця.
Тож перед країною постає далеко нериторичне запитання: «Quis custodiet ipsos custodes?» – «Хто пильнуватиме охоронців?». Відомо, що «українські кулібіни» вміють давати собі раду з наймодернішими досягненнями людського розуму. І у потрібних випадках поліграф «заговорить» українською, причому казатиме те, чого потребуватимуть замовники. Досвід численних експертиз, зокрема з «плівками Мельниченка», доводить, як можна маніпулювати їхніми результатами на догоду політичному моменту.
Ба більше, – ініціативна публіка цілком обгрунтовано зможе вимагати тестів на детекторі брехні для будь-якого несумлінного, на її погляд, державного службовця. Адже «для полювання на відьом, – пише Маркес, – нема ліпшої зброї, ніж мітла». Тож детектор брехні, заготовлений очільниками для громади, може перетворитися на детектор лицемірства влади, такої ж постсовкової, як і вся країна.
Війна всіх проти всіх потребує модернізації зброї. Слово честі відкинули на звалище історії, як кремінний мушкет чи заржавілу шаблюку. Натомість довідка про успішний тест на поліграфі, бажано з закарлючкою чиновника та гербовою печаткою, стає індульгенцією і одночасно перепусткою до цивілізованого раю.
Ігор Гулик

Детектор лицемерия
Размышляя над проблемами современной Украины, пытаясь выделить уязвимые точки нашего с вами бытия, мы довольно часто забываем контекст, внутри которого приходится жить. Идентификация с Европой, с миром в сочетании с нетерпением ребенка, стремящегося как можно скорее избавиться от комплексов и пертурбаций подросткового периода, создает удивительный тип мышления и поведения, в котором переплетаются дремучее невежество раба и кажущеяся интеллектуальность человека, постоянно бродящего трущобами всемирной паутины .. .
Жизнь в виртуальных мирах лишь углубляет пропасть между властями и нищим обществом, обостряет поразительное непонимание одними проблем других, разрушает коммуникативные связи между так называемой элитой и теми, кого она должна куда-то вести. Марафон впереди общественного поезда, невзирая на красный свет обстоятельств-семафоров, завершается схватками идеологий, мировоззрений, предпочтений.
От бщества, которое на протяжении чуть ли не века пользовалось принципами двойной морали, прозябало в ракушке внутренней эмиграции, среди самоцензуры и надрывно-болезненного єнтузиазма, не возможно требовать искренности. Попытки достичь успеха в области глубоко интимной - установления достоверности намерений или мотивов частного лица с помощью современных «детекторов лжи» - на первый взгляд выглядят безопасными.
Между тем, потенциальные «жертвы» цивилизационных прибамбасов реагируют на вероятную угрозу оказаться в роли подопытных животных как банальные «homo советикус».
Помните, Черновецкий в свое время безрассудно обещал своим будущим заместителям тест на американской «цацке», к которой уже надежно приклеился булгаковский псевдоним «Полиграф Полиграфович». Теперь, через десять лет, если верить специалистам, рынок специфических услуг в Украине растет невиданными для любого другого бизнеса темпами - на 70 - 80 процентов ежемесячно.
Поэтому перед страной стоит далеко нериторический вопрос: «Quis custodiet ipsos custodes?» - «Кто будет охранять охранников?». Известно, что «украинские кулибины» умеют справляться с самыми модерными достижениями человеческого разума. И в нужных случаях полиграф «заговорит» по-украински, причем будет говорить то, чего потребуют заказчики. Опыт многочисленных экспертиз, в частности с «пленками Мельниченко», доказывает, как можно манипулировать их результатами в угоду политическому моменту.
Более того, - инициативная публика вполне обоснованно сможет требовать тестов на детекторе лжи для любого недобросовестного, на ее взгляд, государственного служащего. Ведь «для охоты на ведьм, - пишет Маркес , - нет лучшего оружия, чем метла ». Поэтому детектор лжи, припасенный руководителями для общества, может превратиться в детектор лицемерия власти, такой же постсовковой, как и вся страна.
Война всех против всех нуждается в модернизации оружия. Слово выбросили на свалку истории, как кремневый мушкет или заржавевшуе саблю. Зато справка об успешном тесте на полиграфе, желательно с каракулями чиновника и гербовой печатью, становится индульгенцией и одновременно пропуском к цивилизованному раю.
Игорь Гулык