Спосіб самогубства
Sep. 5th, 2013 10:39 am![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
ihorhulyk.livejournal.com posting in ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
urb_aOriginally posted by ![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif)
ihorhulyk at Спосіб самогубства
Ілюстрація: sunhome.ru
Іноді політики видаються мені жертвами ніцшеанського "молоху абстракції", бо, просторікуючи про "знеособлений обов'язок", настільки входять у роль, що стають фанатами своїх ідей. Між тим, – кожен з них претендує на конкретику, принаймні для того, аби спробувати втілити власні проекти. Молох абстрації для них – влада, оповита реальними обрисами посад, портфелів, важелів, впливів.
"Ми повинні" в устах політика-популіста звучить як "ви мусите", і ця безапеляційність, з якою на слухачів громадять тягар обов'язку, мала б викликати спротив у кожної більш-менш тверезої людини. Ба ні, – здебільшого, ми безоглядно кидаємося на цей заклик, ані на йоту не прислухавшись до здорового ґлузду, що підказує нам остерігатися чергової облуди.
Це – дивний спосіб подвійного самогубства. Подвійного, бо, випаровуючись, як ранній серпанок, безплідні абстракції гублять реноме "вождя", рівно ж руйнують зворохоблені ним душі, посіявши у них недовіру і спрагу пошуку нових, на цей раз, може, продуктивних ідей.
Парадоксально, але конструктив як такий, не вбраний у шати розцяцькованих слів, конструктив як вияв істини, дедалі частіше викликає відразу. Своєю приземленістю, прісністю, своїм невишуканим сенсом. Неймовірна детермінованість сучасного світу штовхає до пошуку підтекстів, отож, коли їх нема, людина почуває себе розчарованою, розгубленою, мов дитина, що у "кіндер-сюпризі" не знайшла нехитрої забавки. Тож шамани "молоху абстракцій" намагаються укласти дешевого трансформера у будь-що, навіть у банальну як світ людську смерть.
Вам не здається, що українська політика останнього десятиліття зав'язана на смертях і подальшому обсмоктуванні їхніх деталей? Нашу вишукану і сповнену неймовірними сюжетами уяву важко вразити фактом небуденного існування ближнього, нас може розчулити, розгнівити, спровокувати, зрештою, заплакати тільки його відхід назавжди.
Про кого говоримо найчастіше, коли мова заходить про владу? Про журналіста Гонгадзе, про самогубство Кірпи, Кравченка. Про кого пліткуємо з живих? Про отруєного Ющенка, про сміхотворну спробу накласти на себе руки Литвина, про підготовку замаху на леді Ю і кільканадцять атентатів на "Данілича" і фантазію львів’янина, який попередив про «замах» на Януковича…
Це справа не тільки сумління, – категорії неадекватної для касти політиків. Це – свого роду залежність від тих, до кого вони прислухаються найчастіше, – іміджмейкерів, порадників, часто дорогої родини. Саме ці персонажі, здебільшого, підпілля, покликані, за влучним висловом одного з російських публіцистів, "наділяти статусом правди те, що держава бажає про себе знати". Владоможців типу тих, до кого апелював Макіавеллі, передбачаючи присутність у цих персон волі, рішучості та інтелекту, майже не залишилося. Штатний технолог порадить вам, що добре було б, коли б перед виборами у вас народився нащадок, і ви наполягатимете на стимуляції у вашої дружини дочасних пологів. Тут життя цілком узгоджується зі смертю: народження спадкоємця чи смерть породіллі, – і те, й інше, – непогана нагода для піару.
Біда у тому, що більшість політиків чудово розуміють непевність підгрунтя, на якому зведено їхні кар'єри. Розуміють, що їхня робота, – це, зазвичай, спосіб самогубства. Вони ж огортають свій фах романтичним туманом жертвенності, часто натякаючи на роль "камікадзе", "смертників", перед тим як випаде нагода долучитися до валтасарових банкетів еліти. І наразі у жодного з них не піднялася рука власноруч написати бодай заяву про відставку, коли їхні вчинки рівнозначні самогубству…
Ігор Гулик
Способ самоубийства
Иногда политики представляются мне жертвами ницшеанского "молоха абстракции", ибо разглагольствуя о "обезличенных обязанностях", настолько входят в роль, что становятся фанатами своих идей. Между тем, каждый из них претендует на конкретику, по крайней мере для того, чтобы попытаться воплотить собственные проекты. Молох абстрации для них - власть, окутанная реальными очертаниями должностей, портфелей, рычагов, влияния.
"Мы должны" в устах политика-популиста звучит как "вы должны", и эта безапелляционность, с которой на слушателей нагружают бремя долга, должна вызвать сопротивление в каждом более-менее трезвом человеке. Да нет, в основном, мы безоглядно бросаемся на этот призыв, ни на толику не прислушавшись к здравому смыслу, что подсказывает нам остерегаться очередной обмана.
Это - странный способ двойного самоубийства. Двойного, потому, испаряясь, как ранняя дымка, бесплодные абстракции теряют реноме "вождя", равно как разрушают окрыленные им души, посеяв в них недоверие и жажду поиска новых, на этот раз, может, продуктивных идей.
Парадоксально, но конструктив как таковой, не одетый в одежды разукрашенных слов, конструктив как проявление истины, все чаще вызывает отвращение. Своей пресностью, своим неизысканным смыслом. Невероятная детерминированность современного мира толкает к поиску подтекстов, поскольку когда их нет, человек чувствует себя разочарованным, растерянным, как ребенок, не нашедший в "киндер-сюрпризе" нехитрой игры. Поэтому шаманы "молоха абстракций" пытаются заключить дешевого трансформера во все, даже в банальную, как мир, человеческую смерть.
Вам не кажется, что украинская политика последнего десятилетия завязана на смертях и дальнейшем обгладывании их подробностей? Наше изысканное и полное невероятными сюжетами воображение трудно поразить фактом необычного существования ближнего. Нас может растрогать, прогневить, спровоцировать, наконец, заплакать только его уход навсегда.
О ком говорим чаще всего, когда речь заходит о власти? О журналисте Гонгадзе, о самоубийствах Кирпы, Кравченко. О ком сплетничаем из живых? Об отравленном Ющенко, о смехотворной давней попытке покончить с собой Литвина, о подготовке покушения на леди Ю и несколько атентатов на "Данилыча" и о фантазии львовянина, который предупредил о «покушении» на Януковича...
Это дело не только совести, - категории не приемлемой в касте политиков. Это - своего рода зависимость от тех, к кому они прислушиваются чаще, - имиджмейкеров, советников, часто «дорогой семьи». Именно эти персонажи, в основном из подполья, призванные, по меткому выражению одного из российских публицистов, "наделять статусом правды то, что государство желает о себе знать". Власть предержащих типа тех, к кому взывал Макиавелли, предполагая присутствие в этих персон воли, решительности и интеллекта, почти не осталось. Штатный технолог посоветует вам, что хорошо было бы, если бы перед выборами у вас родился сын, и вы будете настаивать на стимуляции у вашей жены досрочных родов. Здесь жизнь согласуется со смертью: рождение наследника или смерть роженицы, - и то, и другое, - неплохая возможность для пиара.
Беда в том, что большинство политиков прекрасно понимают зыбкость почвы, на которой возвышаются их карьеры. Понимают, что их работа - это, как правило, способ самоубийства. Они окутывают свою профессию романтическим туманом жертвенности, часто намекая на роль "камикадзе", "смертников", перед тем как выпадет возможность приобщиться к Валтасаровому пиру элиты. И пока у никого из них не поднялась рука написать хотя бы заявление об отставке после поступка, равнозначного самоубийству ...
Игорь Гулык
ihorhulyk at Спосіб самогубстваІлюстрація: sunhome.ru
Іноді політики видаються мені жертвами ніцшеанського "молоху абстракції", бо, просторікуючи про "знеособлений обов'язок", настільки входять у роль, що стають фанатами своїх ідей. Між тим, – кожен з них претендує на конкретику, принаймні для того, аби спробувати втілити власні проекти. Молох абстрації для них – влада, оповита реальними обрисами посад, портфелів, важелів, впливів.
"Ми повинні" в устах політика-популіста звучить як "ви мусите", і ця безапеляційність, з якою на слухачів громадять тягар обов'язку, мала б викликати спротив у кожної більш-менш тверезої людини. Ба ні, – здебільшого, ми безоглядно кидаємося на цей заклик, ані на йоту не прислухавшись до здорового ґлузду, що підказує нам остерігатися чергової облуди.
Це – дивний спосіб подвійного самогубства. Подвійного, бо, випаровуючись, як ранній серпанок, безплідні абстракції гублять реноме "вождя", рівно ж руйнують зворохоблені ним душі, посіявши у них недовіру і спрагу пошуку нових, на цей раз, може, продуктивних ідей.
Парадоксально, але конструктив як такий, не вбраний у шати розцяцькованих слів, конструктив як вияв істини, дедалі частіше викликає відразу. Своєю приземленістю, прісністю, своїм невишуканим сенсом. Неймовірна детермінованість сучасного світу штовхає до пошуку підтекстів, отож, коли їх нема, людина почуває себе розчарованою, розгубленою, мов дитина, що у "кіндер-сюпризі" не знайшла нехитрої забавки. Тож шамани "молоху абстракцій" намагаються укласти дешевого трансформера у будь-що, навіть у банальну як світ людську смерть.
Вам не здається, що українська політика останнього десятиліття зав'язана на смертях і подальшому обсмоктуванні їхніх деталей? Нашу вишукану і сповнену неймовірними сюжетами уяву важко вразити фактом небуденного існування ближнього, нас може розчулити, розгнівити, спровокувати, зрештою, заплакати тільки його відхід назавжди.
Про кого говоримо найчастіше, коли мова заходить про владу? Про журналіста Гонгадзе, про самогубство Кірпи, Кравченка. Про кого пліткуємо з живих? Про отруєного Ющенка, про сміхотворну спробу накласти на себе руки Литвина, про підготовку замаху на леді Ю і кільканадцять атентатів на "Данілича" і фантазію львів’янина, який попередив про «замах» на Януковича…
Це справа не тільки сумління, – категорії неадекватної для касти політиків. Це – свого роду залежність від тих, до кого вони прислухаються найчастіше, – іміджмейкерів, порадників, часто дорогої родини. Саме ці персонажі, здебільшого, підпілля, покликані, за влучним висловом одного з російських публіцистів, "наділяти статусом правди те, що держава бажає про себе знати". Владоможців типу тих, до кого апелював Макіавеллі, передбачаючи присутність у цих персон волі, рішучості та інтелекту, майже не залишилося. Штатний технолог порадить вам, що добре було б, коли б перед виборами у вас народився нащадок, і ви наполягатимете на стимуляції у вашої дружини дочасних пологів. Тут життя цілком узгоджується зі смертю: народження спадкоємця чи смерть породіллі, – і те, й інше, – непогана нагода для піару.
Біда у тому, що більшість політиків чудово розуміють непевність підгрунтя, на якому зведено їхні кар'єри. Розуміють, що їхня робота, – це, зазвичай, спосіб самогубства. Вони ж огортають свій фах романтичним туманом жертвенності, часто натякаючи на роль "камікадзе", "смертників", перед тим як випаде нагода долучитися до валтасарових банкетів еліти. І наразі у жодного з них не піднялася рука власноруч написати бодай заяву про відставку, коли їхні вчинки рівнозначні самогубству…
Ігор Гулик
Способ самоубийства
Иногда политики представляются мне жертвами ницшеанского "молоха абстракции", ибо разглагольствуя о "обезличенных обязанностях", настолько входят в роль, что становятся фанатами своих идей. Между тем, каждый из них претендует на конкретику, по крайней мере для того, чтобы попытаться воплотить собственные проекты. Молох абстрации для них - власть, окутанная реальными очертаниями должностей, портфелей, рычагов, влияния.
"Мы должны" в устах политика-популиста звучит как "вы должны", и эта безапелляционность, с которой на слушателей нагружают бремя долга, должна вызвать сопротивление в каждом более-менее трезвом человеке. Да нет, в основном, мы безоглядно бросаемся на этот призыв, ни на толику не прислушавшись к здравому смыслу, что подсказывает нам остерегаться очередной обмана.
Это - странный способ двойного самоубийства. Двойного, потому, испаряясь, как ранняя дымка, бесплодные абстракции теряют реноме "вождя", равно как разрушают окрыленные им души, посеяв в них недоверие и жажду поиска новых, на этот раз, может, продуктивных идей.
Парадоксально, но конструктив как таковой, не одетый в одежды разукрашенных слов, конструктив как проявление истины, все чаще вызывает отвращение. Своей пресностью, своим неизысканным смыслом. Невероятная детерминированность современного мира толкает к поиску подтекстов, поскольку когда их нет, человек чувствует себя разочарованным, растерянным, как ребенок, не нашедший в "киндер-сюрпризе" нехитрой игры. Поэтому шаманы "молоха абстракций" пытаются заключить дешевого трансформера во все, даже в банальную, как мир, человеческую смерть.
Вам не кажется, что украинская политика последнего десятилетия завязана на смертях и дальнейшем обгладывании их подробностей? Наше изысканное и полное невероятными сюжетами воображение трудно поразить фактом необычного существования ближнего. Нас может растрогать, прогневить, спровоцировать, наконец, заплакать только его уход навсегда.
О ком говорим чаще всего, когда речь заходит о власти? О журналисте Гонгадзе, о самоубийствах Кирпы, Кравченко. О ком сплетничаем из живых? Об отравленном Ющенко, о смехотворной давней попытке покончить с собой Литвина, о подготовке покушения на леди Ю и несколько атентатов на "Данилыча" и о фантазии львовянина, который предупредил о «покушении» на Януковича...
Это дело не только совести, - категории не приемлемой в касте политиков. Это - своего рода зависимость от тех, к кому они прислушиваются чаще, - имиджмейкеров, советников, часто «дорогой семьи». Именно эти персонажи, в основном из подполья, призванные, по меткому выражению одного из российских публицистов, "наделять статусом правды то, что государство желает о себе знать". Власть предержащих типа тех, к кому взывал Макиавелли, предполагая присутствие в этих персон воли, решительности и интеллекта, почти не осталось. Штатный технолог посоветует вам, что хорошо было бы, если бы перед выборами у вас родился сын, и вы будете настаивать на стимуляции у вашей жены досрочных родов. Здесь жизнь согласуется со смертью: рождение наследника или смерть роженицы, - и то, и другое, - неплохая возможность для пиара.
Беда в том, что большинство политиков прекрасно понимают зыбкость почвы, на которой возвышаются их карьеры. Понимают, что их работа - это, как правило, способ самоубийства. Они окутывают свою профессию романтическим туманом жертвенности, часто намекая на роль "камикадзе", "смертников", перед тем как выпадет возможность приобщиться к Валтасаровому пиру элиты. И пока у никого из них не поднялась рука написать хотя бы заявление об отставке после поступка, равнозначного самоубийству ...
Игорь Гулык
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
no subject
Date: 2013-09-05 08:18 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-05 09:52 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-05 10:04 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-05 10:27 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-05 10:32 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-05 10:36 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-05 10:36 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-05 10:37 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-05 10:39 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-05 11:51 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-05 01:18 pm (UTC)Просто російській 'ґовно-троль проект' програє в жанрі 'тіпо КВН стьоб' і не має жодного шансу на фінансування присутності в 'ніші спокійна аналітика актуального'.
no subject
Date: 2013-09-05 05:37 pm (UTC)no subject
Date: 2013-09-05 05:49 pm (UTC)no subject
Date: 2013-09-07 03:56 pm (UTC)no subject
Date: 2013-09-07 04:33 pm (UTC)no subject
Date: 2013-09-07 04:34 pm (UTC)no subject
Date: 2013-09-07 04:36 pm (UTC)no subject
Date: 2013-09-07 04:40 pm (UTC)no subject
Date: 2013-09-07 04:41 pm (UTC)