urb_a | Янукович: прозріння чи особиста образа? (Reply)

Originally posted by

ihorhulyk at Янукович: прозріння чи особиста образа?

Ілюстрація: fogol.net

Петер Слотердайк у «Критиці цинічного розуму» («Утілення чи розірваність?") зауважував, що «низка форм неправдивої свідомості, яка вибудувалася досі, - брехня, омана, ідеологія, - залишалася незавершеною; сучасна ментальність змушує додавати четвертий елемент послідовності – феномен цинізму».
Я не відаю достеменно (а хто, власне, знає все до йоти), чи був присутнім елемент цинізму у виступі Віктора Януковича на «зборах партактиву» ПР у кінотеатрі «Зоряний» напередодні ухвалення законів із «євроінтеграційного пулу». Але, судячи із інформації «Дзеркала тижня», у тому спічі було принаймні дві складових – натяк на справжній стан українсько-російської «дружби» і фактичне визнання безальтернативності курсу на асоціацію з ЄС.
«ДТ» пише, що чи не вперше за свою політичну кар’єру чинний президент України вдався до не вельми шанобливих слів для змалювання «нешляхетної поведінки» Москви. Януковичу важко визнавати власну некомпетентність і власну легковажність часів підписання Харківських угод, але реальність – справа жорстока і невблаганна, отож те, що у першій столиці радянської України видавалося безсумнівною перемогою (над ким – над «невдахою» Тимошенко?), тепер постало у всій своїй непривабливій відвертості. Тоді «ранній ВФЯ» програв, причому програв без права, як здавалося, реваншу.
Хтось із знаних якось зауважив, що ґенеза будь-якої особи на посаді президента України рано чи пізно завершується точкою націоналізму. Про «націоналізм» Януковича говорити рано. Але, скажіть, хіба не скидаються його «плачі» за харківським пактом, його розумування на предмет нечистоплотності кремлівських верховодів на відоме гасло ще одного «не надто націоналіста» Миколи Фітільова (Хвильового) «Геть від Москви!»? Як на мене, то дистанція між цими двома колоритними персонажами вітчизняної історії не вельми велика…
За інформацією «ДТ», Янукович зізнався, буцімто щоранку він молиться, благаючи Бога дати йому терпцю і витримки для спілкування зі стратегічним сусідом. Політики – дивні люди. Там, де варто відкинути вервицю і діяти, вони покладаються на всесилля Всевишнього; у ситуаціях же направду духовних просторікують несусвітню єресь.
Але у нашому випадку Янукович, як на мене, таки був щирим. Його прозріння можна брати під сумнів, бо насправді, хто-хто, а Віктор Федорович чудово знається на ціні слів. Для нього, як і для його найближчого оточення, вони, себто слова, ніколи не були мірилом «справжності пацанів».
Та ось особиста образа таки відчутна. Образа колишнього безвідмовного «мужика» на «пахана», який не забажав оцінити запопадливість слуги. Образа, до того ж посилена іншими чинниками. Зокрема, здатністю інших сусідів оцінити, принаймні визнати Януковича лідером найбільшої європейської держави. Образа президента суверенної країни на тих, чиї симпатики і прихильники привели його до влади, при цьому банально кинувши на гроші. Та ще й виставивши його на посміховисько серед «серйозних людей» великої політики.
Ігор Гулик

Янукович: прозрение или личная обида?
Петер Слотердайк в «Критике циничного разума» («Воплощение или разорванность?») заметил , что «доныне выстраивавшийся ряд форм ложного сознания – ложь, заблуждение, идеология – остался незавершенным; современный менталитет заставляет добавлять четвертый член ряда - феномен цинизма».
Я не знаю точно (а кто, собственно, знает все до мелочей), присутствовал ли элемент цинизма в выступлении Виктора Януковича на «собрании партактива» ПР в кинотеатре «Звездный» накануне принятия законов из так называемого «евроинтеграционного пула» . Но, судя по информации «Зеркала недели», в этом спиче было по крайней мере две составляющих - намек на истинное состояние украинско-российской «дружбы» и фактическое признание безальтернативности курса на ассоциацию с ЕС.
«ЗН» пишет , что едва ли не впервые за свою политическую карьеру действующий президент Украины воспользовался не очень почтительными словами для описания «недостойного поведения» Москвы. Януковичу трудно признать собственную некомпетентность и собственное легкомыслие времен подписания Харьковских соглашений. Но реальность - дело жестокое и неумолимое, поэтому то, что в первой столице советской Украины казалось несомненной победой (над кем - над проигравшей Тимошенко?), теперь явилось во всей своей неприглядной откровенности. Тогда «ранний ВФЯ» проиграл , причем проиграл без права, как казалось, реванша.
Кто-то из известных как-то заметил, что генезис любого человека на посту президента Украины рано или поздно завершается точкой национализма. О «национализме» Януковича говорить рано. Но, скажите, разве не напоминают его «стенания» по харьковскому пакту, его рассуждения на тему нечистоплотности кремлевских заправил известный лозунг еще одного «не слишком националиста» Николая Фитилева (Хвылевого) «Прочь от Москвы!»? Как по мне, то дистанция между двумя колоритными персонажами отечественной истории не очень большая...
По информации «ЗН», Янукович признался, будто каждое утро он молится, прося Бога дать ему терпения и выдержки для общения со стратегическим соседом. Политики - странные люди. Там, где стоит отбросить четки и действовать, они полагаются на всесилие Всевышнего; в ситуациях же действительно духовных несут несусветную ересь.
Но в нашем случае Янукович, по-моему, все-таки был искренним. Его прозрение можно подвергать сомнению, потому что в действительности, кто-кто, а Виктор Федорович прекрасно знает цену слов. Для него, как и для его ближайшего окружения, они, то есть слова, никогда не были мерилом «настоящих пацанов».
Но вот личная обида все же ощутима. Обида бывшего безотказного «мужика» на «пахана», не пожелавшего оценить рвение слуги. Обида, к тому же усилена другими факторами. В частности, способностью других соседей оценить, по крайней мере признать в Януковиче лидера крупнейшей европейской державы. Обида президента суверенной страны на тех, чьи сторонники привели его к власти, при этом банально бросив на деньги. Да еще и выставив его на посмешище среди «серьезных людей» большой политики.
Игорь Гулык