Плід «возбуждьонного ума»

[ihorhulyk.livejournal.com]

Originally posted by ihorhulyk at Плід «возбуждьонного ума»

Владімір Мєдінскій. Фото: 1in.am

Міністр культури Російської Федерації Владімір Мєдінскій потішив світ і, мабуть, своїх патронів. Перебуваючи у Вірменії (нагадаємо, нещодавно Єреван «нагнули» на вступ до Митного союзу), московський культуртрегер заперечив існування «європейських цінностей», ба більше, назвав їх «плодом збудженого розуму інтелектуалів від північноатлантичної пропаганди».
Розумію мотиви культурного очільника Росії, - вірмен треба заспокоїти, заколисати, оскільки митно-союзна перспектива виглядає не надто веселковою. Мовляв, якщо ви переймаєтеся втратою «європейських цінностей", то не варто – їх просто не існує. Найліпший спосіб вирішити проблему – оголосити про її небуття.
Утім, може, для Росії направду європейські цінності є фікцією, пропагандистською штучкою, інструментом у руках підступних західних інтелектуалів. Бо, у принципі, цінності російські завжди різнилися від того, що шанували, чим переймалися і за що боролися в Європі. Кажу це стосовно цінностей, культивованих верхівкою, бо, як би там не було, пересічний російський мешканець живе в іншій системі координат, притаманних, як би того не хотілося Мєдінскому і К, нормальним людям.
Для російського чиновника найвищою цінністю завжди була і, судячи з риторики начмінкульту, залишається «дєржава». Це – ясно і зрозуміло, як Божий день, позаяк саме вона, - «дєржава» - є тим коритом, з якого «кормиться» стадо казенного люду. Пригадуєте, як Пйотр Пєрвий наказав не платити чиновництву грошей, мовляв, проживуть на хабарах. Філіппіку Мєдінского про те, що «як правило,.. одна держава намагається нав'язати ціннісну шкалу своєї еліти інших народів», - можна цілком екстраполювати на політику Росії щодо окупованих територій (колишніх республік колишнього Союзу). У міністра вийшло майже за Фройдом...
Для європейця цінністю найвищої проби є людина, її права, свободи, її гідність. Держава – вторинне, щось схоже на наш жек, стіл замовлень адміністративних послуг, якщо бажаєте. Свідомість європейського чиновника налаштована геть інакше, ніж його російського (і, на жаль, українського колеги), вона не заточена на збереження посади будь-якою ціною, позаяк залежить від виборця. Проголосує він за стару команду, значить, є шанс попрацювати ще, ні, - то час збирати манатки.
Не буду тут вдаватися у суху статистику цінності людини та її життя на теренах екс-СРСР та РФ, ціна «перемог» - що у Другій світовій, що в Афганістані, що в Чечні всім відома. І організувати Голодомор, 80-річницю якого ми вшановуватимемо незабаром, - це ж треба бути вихованим на справді особливій системі особливих цінностей.
Що ж до Мєдінского, то мене лише цікавить, яким це робом він організовує свої поїздки до Європи. Там, у колі «західних інтелектуалів» зі «збудженим розумом», йому доводиться говорити про високе мистецтво, наснажене невідь-якими, звісно, чужими для росіянина цінностями. Ба, більше, робити розумний вигляд, що ти ці цінності поділяєш.
Можна лише поспівчувати міністрові. Після таких візитів спробуй-но заспокоїти «возбуждьонний ум».
Ігор Гулик

Плод "возбужденного ума"
Министр культуры Российской Федерации Владимир Мединский порадовал мир и, видимо, своих патронов. Находясь в Армении (напомним, недавно Ереван «нагнули» к вступлению в Таможенный союз), московский культуртрегер усомнился в существовании «европейских ценностей», более того, назвал их «плодом воспаленного ума интеллектуалов от североатлантического пропаганды».
Понимаю мотивы культурного главы России, - армян надо успокоить, убаюкать, поскольку таможенно-союзная перспектива выглядит не слишком радужной. Мол, если вы переживаете от потери «европейских ценностей", то не стоит - их просто не существует. Лучший способ решить проблему - объявить о ее небытие.
Впрочем, может, для России европейские ценности действительно являются фикцией, пропагандистской штучкой, инструментом в руках злокозненных западных интеллектуалов. Потому что, в принципе, ценности российские всегда отличались от того, что почитали, о чем переживали и за что боролись в Европе. Говорю это о ценностях, культивируемых верхушкой, потому что, как бы там ни было, рядовой российский житель живет в другой системе координат, присущих, как бы того не хотелось Мединскому и К, нормальным людям.
Для российского чиновника высшей ценностью всегда была и, судя по риторике начминкульта, остается «держава». Это - ясно и понятно, как Божий день, поскольку именно она, - «держава» - является тем корытом, из которого «кормиться» стадо казенных людей. Помните, как Петр Первый приказал не платить чиновничеству денег, мол, проживут на взятках. Филиппику Мединского о том, что «как правило, .. одно государство пытается навязать ценностную шкалу своей элиты другим народам», - можно вполне экстраполировать на политику России в отношении оккупированных территорий (бывших республик бывшего Союза). У министра получилось почти по Фройду...
Для европейца ценностью высшей пробы является человек, его права, свободы, его достоинство. Государство - вторично, нечто похожее на наш ЖЭК, стол заказов административных услуг, если хотите. Сознание европейского чиновника настроено совсем иначе, чем его российского (и, к сожалению, украинского коллеги), оно не заточено на сохранение должности любой ценой, поскольку зависит от избирателя. Проголосует он за старую команду, значит, есть шанс поработать еще, нет, - время собирать пожитки.
Не буду здесь вдаваться в сухую статистику ценности человека и его жизни на территории экс-СССР и РФ, цена «побед» - что во Второй мировой, что в Афганистане, в Чечне всем известна. И организовать Голодомор 80-летие которого мы будем чествовать вскоре, - это ж надо быть воспитанным на действительно особой системе особых ценностей.
Что касается Мединского, меня только интересует, каким это образом он организует свои поездки в Европу. Там, в кругу «западных интеллектуалов» с «возбужденным умом», ему приходится говорить о высоком искусстве, вдохновленном неизвестно какими, конечно, чуждыми россиянину ценностями. Даже больше, делать умный вид, что ты эти ценности разделяешь.
Можно только посочувствовать министру. После таких визитов попробуй успокоить «возбужденный ум».
Игорь Гулык