urb_a | Коротке есе про терен (Reply)

Originally posted by

Ілюстрація: ukra.inn.uol.ua

Іронічний до плачу Лесь Подерев’янський, хильнувши чарку коньяку, якось зауважив, що зі значним скепсисом зазирає у майбутнє. Мовлено це було напрочуд серйозно для пересмішника, і від того лише загострюється сприйняття його „сіромної правди”. „Україна... завжди була, є і буде, тільки Україна як народ, Україна як країна, Україна як територія, Україна як пейзаж, Україна як кухня. А Україна як держава – це щось абсолютно інше. І якщо в існуванні перших я не сумніваюся, то в подальшому існуванні України як держави маю певні сумніви”.
Подерев’янського можна обгородити парканом зі застережливими символами ідіотично-оптимістичних маргіналів, які волають щось про Трипілля і про аріїв, висновуючи з дуже сивої давними прогноз невмирущості. Було б незле, якби артикулятори цих ледь не окультних містифікацій прочитали бодай те, що варто читати найперше – зловісну демографічну статистику або ж послухали, про що гомонять „недобиті інтелектуали”.
Але у Подерев’янського не забереш сенсу – правди про те, що для більшості владних чинників Україна існує вже нині, далебі, не як народ, як країна, – годи говорити про державу, – а як територія, кухня, годівниця. Народ – щось несуттєве, джерело електорального ресурсу, „гарматне м’ясо” чергових виборчих перегонів, платник податків, хабарів, обслуга для „еліти”, яка лицемірить, зраджує, бреше.
Терен великий, багатства– невичерпні. Безкарний досвід попередників штовхає нинішніх владців на крадіж і грабунок будь-якими шляхами. Крадуть не тільки матеріальне, найголовніше – крадуть час, марнуючи його на тупцювання, незрозумілі „па”. Своєю захланністю вони йдуть у порівняння хіба що з монголо-татарською ордою, зрештою, і степовики мали межу спустошення захоплених земель, оскільки розуміли, що їхні посадники також живуть не Божим духом.
Можна до нестями розповідати про важливість духовності, можна спекулювати козацькими коренями своєї родини, – і плювати на тих, хто уособлює цю духовність фізично, ким мали б пишатися сучасники, записавши їх до анналів своєї доби.
Іноді мені хочеться зацитувати цим солодкоголосим Редьярда Кіплінга, фрагмент його правдивої казки, де Балу розповідає Мауглі про мавп’ячий народ Бандар-Логів: „У них немає Закону, у них немає своє мови, лише крадені слова, які вони переймають у інших. Вони ні про що не пам’ятають. Вони базікають і хвастають, буцім вони великий народ і замислили великі справи в джунглях, але ось упав для них горіх, і вони уже сміються, щасливі і все забули...”.
Але навряд чи у своїй уявній великості, – почутті безпідставовому, надуманому і нашептаному оточенням, – вони адекватно сприймуть цей натяк. Влада взагалі не сприймає натяків, з нею наразі слід говорити втямливою мовою громадських протестів, судових позовів і, звичайно, мовою голосів на виборах. Пишу „наразі”, оскільки спільнота досі не спромоглася змусити своє провідництво укласти не тільки механізми опанування державними важелями, але й контролю за тим, як, у чиїх інтересах ці важелі використовуються обраною верхівкою.
…Але бодай одного дня ситуація стане некерованою для різного роду маніпуляторів. Якщо, звичайно, більшість громадян України не інфіковані сприйняттям України тільки к терену і кухні. Якщо вони не купляться на черговий „горіх” з верхівки, після якого вважатимуть себе щасливими. До нового розчарування.
Ігор Гулик

Краткое эссе про территорию
Ироничный до слез Лесь Подервянский, выпив рюмку коньяка, как-то заметил, что со значительным скепсисом смотрит в будущее. Сказано это было удивительно серьезно для пересмешника, и от того лишь обострилось восприятие его "сиромной правды". "Украина... всегда была, есть и будет, только Украина как народ, Украина как страна, Украина как территория, Украина как пейзаж, Украина как кухня. А Украина как государство - это нечто совершенно иное. И если в существовании первых я не сомневаюсь, то в дальнейшем существовании Украины как государства есть определенные сомнения".
Подеревянского можно замуровать частоколом с предупреждающими символами идиотически-оптимистических маргиналов, вопящих что-то о Триполье и об ариях, выводящих из очень глубокой древности прогноз бессмертия. Было бы неплохо, если бы артикуляторы этих едва не оккультных мистификаций прочли хотя бы то, что стоит читать в первую очередь - зловещую демографическую статистику, или послушали, о чем криком кричат "недобитые интеллектуалы".
Но у Подеревянского не заберешь смысла - правды о том, что для большинства властных персон Украина существует уже сейчас, пожалуй, не как народ, как страна, - о государстве нечего и, - а как территория, кухня, кормушка. Народ - что-то несущественное, источник электорального ресурса, "пушечное мясо" для очередной избирательной гонки, налогоплательщик, источник взяток, фон для "элиты", которая лицемерит, изменяет, врет.
Территория большая, богатства - несметные. Опыт безнаказуемости предшественников толкает нынешних властителей на кражи и грабеж любыми путями. Воруют не только материальное, самое главное - воруют время, теряя его на бег на месте, на непонятные "па". Своей алчностью они сравнинимы разве что с монголо-татарской ордой, впрочем, и степняки знали предел опустошению захваченных земель, поскольку понимали, что их посадники также живут не Божьим духом.
Можно безумно долго рассказывать о духовности, можно спекулировать казацкими корнями своей семьи, - и плевать на тех, кто олицетворяет эту духовность физически, кем должны гордиться современники, записав их в анналы своей эпохи.
Иногда мне хочется процитировать этим сладкоголосым Редьярда Киплинга, фрагмент его правдивой сказки, где Балу рассказывает Маугли о обезьяньем народе Бандар-Логов: "У них нет закона, у них нет своего языка, только краденые слова, которые они перенимают у других. Они ни о чем не помнят. Они болтают и хвастают, будто они великий народ и задумали великие дела в джунглях, но вот упал для них орех, и они уже смеются, счастливые и все забыли...".
Но вряд ли в своей кажущейся огромности, - чувстве безоснованном, надуманном и нашептаном окружением, - они адекватно воспримут этот намек . Власть вообще не воспринимает намеков, с ней следует говорить четким языком протеста, и, конечно, языком волеизьявления на выборах. Но общество до сих пор не смогло заставить своих лидеров выработать не только механизмы овладения государственными рычагами, но и контроля за тем, как, в чьих интересах эти рычаги используются верхушкой.
...Но однажды ситуация станет неуправляемой для разного рода манипуляторов. Если, конечно, большинство граждан Украины не инфицированы восприятием Украины только как территори и кухни. Если их не купят очередным "орехом", после которого все станут снова «счастливыми».
Игорь Гулык