urb_a | Про вибори (Reply)

Щоб не забувалося, як воно бувало колись.

10 лютого 1946 року відбулися "вибори" до так званої верховної ради СРСР. Як і всі інші "вибори" в СРСР, як і всі "вибори" дотепер, вони відбувалися в обстановці перекреслення всякої демократії. Народ не вибирав вільно своїх справжніх представників, а "вибирав" згори назначених кандидатів, вигідних сталінським вельможам. Зокрема в західних областях УКраїни, де активна протибільшовицька боротьба найсильніша, ці "вибори" проходили без збереження навіть будь-яких демократичних форм. Виборчий терор прибрав тут нечуваних розмірів і форм. Перед виборами в кожному селі заквартирував ганрізон військ НКВД, наприклад, в селах Жидачівського району (Дрогобицька область) бело розташовано 600 енкаведистів (без залоги самого райцентру), в селах Стрийського району цієї ж області разом з райцентром - 5253 енкаведисти, в Перемишлянському та Поморянському районах Львівської області - понад 3200.

Гарнізони силою гонили людей до "виборів".
Наприклад, в селі Добрівляни, Станіславського району, енкаведисти гнали до виборчого приміщеня таку колону виборців: попереду один енкаведист тягнув за волосся Возну Настю (44 роки), обабіч колони йшли конвоїри, а замикав колону танк.
Та все ж таки населення масово бойкотувало "вибори", наприклад, в Калуському районі Станіславської області з 12696 виборців зовсі не голосували 10108, в райцентрі Козова тернопільскої області 3 1500 виборців не голосувло 1200. Голосували лише ті люди, які не могли витримати жорстокого терору.
Для вільної преси вистачить одного з цих фактів, щоб він не лишився непоміченим. А таких фактів тисячі. На їх основі вільна преса повинна була б голосно запротестувати проти таких виборів і показати їх у правдивому світлі. Але в більшовицькій пресі навіть натяку на ці факти не було. Навпаки, вона розписувала, що вибори пройшли в "атмосфпері піднесення", що народ дав доказ своїй "відданості" партії Леніна-Сталіна, що виборці голосували вже від 12-ї години ночі, що пхалися до виборчих урн один поперед одного і таке інше...
Невже ж таке повинно бути служіння преси народові?
Невже ж все це не вказує на те, що радянська преса стоїть на службі народові і захищає його інтереси?
Ні, це вказує на те, що радянська преса стоїть лише на послугах партії й захищає її інтереси. Ця преса для народних мас є ворогом, а не оборонцем...

З підпільного видання УГВР "Ганьба XX століття" (1947):
"Дуже показовим для становища на українських землях під більшовицькою окупацією в 1944-1946 роки було проведення так званих "виборів до верховної ради СРСР" 10 лютого 1946 року.
Щоб забезпечити "явку" населення до виборчих урн і не допустити до цілковитого бойкоту виборів, більшовицькі окупанти вже з другої половини січня 1946 почали розташовувати на українських землях військові залоги ("гарнізони") кількістю пересічно 20-60 чоловік в кожному (!) селі. В багатьох випадках гарнізони нараховували від 100 до 200 чоловік.
Від першого дня свого заквартирування гарнізони розпочали шалений терор. Лише облавами їм вдавалося загнати людей на передвиборчі пропагандивні мітинги. Самі мітинги відбувалися у приміщеннях, у вікна яких на дворі були скеровані готові до пострілу скоростріли.
Один з кандидатів - голова верховної ради УРСР М.Гречуха - балотувався у Бережанському окрузі (Тернопільска область) і на передвиборчий мітинг прибув у супроводі 8-тисячного (!) загону спецвійськ НКВД, які попередньо провели великі облави в усьому окрузі.
В день виборів терор сягнув кульмінаційної точки. Населення відмовилося голосувати Люди ховалися, влаштовували антибільшовицькі демонстрації.
До полудня на всій території України, охопленій революційним рухом [8 західних областей з населенням приблизно 10 мільйонів], проголосувало не більше 5% виборців. Тоді пішли в рух багнети, приклади, автомати.
Часто гарнизонники гнали людей до виборчих приміщень за допомогою танків, бронемашин.
Часто тягнули людей за волосся, на мотузках, приводили їх зв"язаними колючим дротом, привозили пов'язаних на возах.
Чогось подібного тому, що діялося у той день на українських землях, в історії світової демократії ще ніде не занотовано [на 1947 рік]. Сотні людей розстріляно за відмовлення від голосування, десятки тисяч за те арештовано, сотні тисяч побито, покалічено, зруйновано тисячі помешкань.
За більшість виборців, яких жодними тортурами не можна було змусити голосувати, проголосували самі гарнізонники. В результаті такого голосування часто в урнах було на цілі сотні бюлетенів більше, ніж у списку внесених виборців.
Фактично в той день проголосувало добровільно не більше 3% української людності.
Ще 30-40% голосувало під жахливим терором.
Решта взагалі не голосувала.
АЛЕ за офіційними даними більшовиків проголосувало 98,8% зареєстрованих виборців.
17 січня 1946 в с.Воля Жовтанецька (район Куликів, Львівська область) НКВД розстріляло Деркача Михайла за його негативне ставлення до виборів.
2 лютого 1946 в с.Желдець (район Камянка-Струмилів, Львівська область) НКВД розстріляло Бурка Григорія, 40 років, Сеньківа Михайла, 42 роки, Стронницького Василя, 32 роки, Гузьвіру Петра, 42 роки, за їхнє негативне ставлення до виборів.
В с.Космач (район Яблонів, Станіславська область) НКВД заскочило в колибі 3 селян, які ховалися від виборів. ЇХ більшовики замордували, потім порізали багнетами груди, повідрубували голови й кинули в огоно підпаленої колиби.
Під час "підготовки" до виборів НКВД спалило в Галицькому рйоні 51 господарство (оселі та надвірні приміщеня), у Станіславському районі - 41, у Богодчанському - 6.
Арештовано у Галицькому районі 590 осіб, Станіславському - 214, Богодчанському - 160.
Вивезено в Сибір у Галицькому районі 6 родин (у тому числі 6 дітей), Станіславському - 3 родини, у Богородчанському - 12 родин (у тому числі 7 дітей).
Вбито у Галицькому районі 33 особи, у Станіславському - 58, в Лисецькому (Cтаніславська область) - 14.
В с.Блюдники (район Галич, Станіславська область) НКВД зловили члена виборчої комісії Шатурну Івана (відмовився голосувати), побили його прикладом, наклали мотуз на шию і так, підганяючи ззаду багнетом, провадили його до виборчого приміщеня, щокільканадцять метрів б"ючи його знову прикладами. Припроваджений силою до урни, Шатурна Іван знову відмовився голосуват. За те більшовики зв'язали йому руки за спиною і зв'язаного кинули в криницю. Шатурна - демобілізований боєць Червоної Армії, учасник німецько-більшовицької війни, відбував військову службу в 1940-1945 роках.
В цьому ж селі усіх тих, хто не хотів голосувати, гарнізонники загнали до льоху в молочарні, напустили води й замкнули. У воді по шию "виборці" стояли 5 годин. Коли їх почали питати енкаведисти, чи будуть голосувати, вони відповіли, що не голосуватимуть.
В с.Колодіївка (район Станіслав), більшовики тягнули Якубів Марію до виборчого приміщення за волосся.
В с.Підпечари (район Станіслав), більшовики розстріляли Оврач ганну за те, що не хотіла йти голосувати.
В с.Селища (район Станіслав) тих, хто відмовлявся голосувати, більшовики зібрали до хати голови сільради й хату підпалили... На тих, які намагалися втекти, відкрили вогонь.

ВИБОРЧА "ДЕМОКРАТІЯ"
Командант гарнізону села Крушельниця (р-н Сколе) мабуть лівою ногою з ліжка встав. Передчуття погане має. Тривожить щось його,
- "І як тут з виборами справиться. Мабуть нагану дістану", - мучить його. "Вже більш як рік біля мосту над Стриєм, пів кілометра від села 40 "байців" квартирує, вже другий місяць я тут у селі із своїми "байцямі" сиджу, а люді всетаки бандерівців спомагають і на вибори не спішаться. А ось якби на село "бандьори" наскочили, плохо було б. Одиноке щастя, що мудра партія і Сталін вибори на зиму визначили. Всетаки бандеровці зимою менше смілі, тай сліди по снігу оставляються. Дав би їм бобу, колиб так "байців" із 5 соток у селі мати. Хочай це не лєгко! Як уже села не пильнуй, як вже не стежи, як вже підозрілих на переслуханнях не бий, нічого не помага. Майже кожної ночі "байці" з кулеметами входу до села від ліса припильновували, а бандеровці щокілька день, по селу харчі збирали. А що вже людям "байці" не робили. Рубачам, що ходять у ліс, щоденно ревізії робили, людей у ліс тільки за перепустками пускали, а в кінці цілими тижнями забороняли кожному ходити в ліс. І це все не помогло. Рано встанеш, а стіни і плоти вже бандеровськими лозунгами обліплені. Закликають не голосувати та Сталіна лаяти".
Справді "поганий" був день 10 лютого 1946 року. Сніги по пояс. Мряки густі, непрозорі, геть закрили карпатські полонини. Верхів Парашки, Кобили не видно ні трохи. От, з Корчина то большевики мало що не повтікали. П'ять українських повстанців крісовим вогнем, з поблизького верха, що над селом, з годину пражили в дах виборчої хати. Були б і до виборів узагалі не допустили, але стільки муніції нищити шкода їм було. Краще заховати її на енкаведівських гадів та їх на тамтой світ повисилати. Думали большевики з Корчина, що це на них наскок готується. Та опісля опам'яталися і почали населенню говорити, що це "їхні" повстанців б'ють. А кулі в бляшаний дах виборчої хати тільки лопотіли. У вічі енкаведистам сміялися селяни.
А по Крушельниці "байці" по хатах ходять, людей на "вибори" пригадуванням і погрозами "просять". А ті щось не дуже спішаться. Байдуже їм, коли "голосувати". Найкраще ніколи б. Цілком не поділяють вони тривоги команданта гарнізону, що хотів би похвалу дістати, коли б "вибори" скоро по-стахановськи пройшли. Але що про таке думати, коли ж йому бандерівці з голови не злазять.
І таки викликав "вовка" з ліса. Відділи УПА порозсилали своїх стрільців по всіх селах, щоб демонстративно стріляли, щоб непокоїли ворога, перешкоджали йому тероризувати і гнати до "виборів" населення, а населення щоб піддержати на дусі і спротив проти "виборів" посилити. Чота УПА, що вже з десяток своїх стрільців по сусідних селах порозсилала, таки наскочила на гарнізон у Крушельниці. Почалась пекельна стрілянина. Енкаведисти повтікали.
Тішилось населення, що вже не будуть гнати голосувати за ката Сталіна. Та завчасно потішилось. Скоро стягнулися з райцентру сотки чекістів; повстанська чота мусила відступити у своє лісне царство.

Продовжують "голосування". Знову по хатах ходять чекісти, "припрошують" "виборців", не вступаються з хати, грозять, кленуть. Та це їм мало помагає.
От одна жінка таки вперлась. Не схотіла іти на "вибори". "Пощо мені цього? В совєтськім союзі існує демократія, вільно й не голосувати", - заявляє чекістові. Та цей не слухає, тягне її силою у виборчу хату. Ця і тут протестує, - "Не хочу голосувати, мені цього не треба" - говорить вона. Відпоручник райпарткому вже й припрошує її: "Возьми тільки виборчого бюлетеня та ним виборчої урни діткни. Ми вже за тебе вкинемо. Це буде так, неначе б це ти проголосувала".
Та жінка недаром наслухалася мітінгів про демократію і виборче право. "Вибори добровільні, і я не хочу голосувати!" - повторяє вперто.
Копали ногами, штовхали в плечи, били її, аж синці, а відтак і кров повиступали. Вкінці стероризована і повчена практично, як здійснюється добровільне виборче право у совєтській демократії, взяла виборчого бюлетеня, замочила його у своїй крові, що текла зі свіжих ран, вкинула у виборчу урну і при цім сказала: "Ось вам ваша демократія!"
Вістка про цей випадок з виборчим бюлетенем, який побита жінка з села Крушельниці замачала на знак протесту у своїй крові, - розійшлась широко.
Дістав, мабуть, командант енкаведівського гарнізону села Крушельниця, що не вспів за так довгий час перевиховати по-сталінськи населення, не впоїв у нього совєтської "демократії". Та мабуть потішився, коли довідався, що таке саме і ще "гірше" було в час виборів не тільки в Крушельниці, але всюди...