Хрущовщина

[ihorhulyk.livejournal.com]

Originally posted by ihorhulyk at Хрущовщина

Ілюстрація: yahooeu.ru

28% опитаних громадян Росії "за або "не заперечують"
проти відродження монархічного ладу.
Дані опитування Всеросійського центру
вивчення громадської думки (ВЦВГД)
Росія розпочинає звичний біг по колу: вирішення власних проблем за рахунок спокою інших мешканців планети – вроджений стан імперії, яка пережила вже кілька трансформацій, що, далебі, не зрушили її геному ні на йоту.
Ще давно, ще екс-президент Польщі Лєх Алєксандр Качинскі зауважував, що Владімір Путін частенько вдається до риторики, яка відгонить нафталіном „Карибської кризи”: „Це мова, яку ніколи не використовували Єльцин або Ґорбачов, або навіть Брежнєв. Це мова Хрущова”. Без сумніву, історична алюзія нинішнього керівника „ерефії” і знаного „кукурудзовода” – доволі змістовна: предтечі Нікіти Сєргєєвіча, хвацько засуджені на ХХ з’їзді, тримали “за ноги” не тільки ініціатора „відлиги”, але й ціле покоління наступних вождів, аби відбути справжню реінкарнацію в особі Владіміра Владіміровича – кадрового чекіста.
Проте суть навіть не у тому. Справжній контекст путінських словесних рулад полягає у загальному дискомфорті нинішньої російської ситуації. Країна-гігант та її мешканці, які ментально відчувають себе імперцями, не можуть вгамуватися на периферії цивілізаційного процесу. Проблема у цілковитому нерозумінні простої істини: на маргінесі вони опинилися не зі злої волі Вашингтона чи прибульців з Марса. „Неформат” Росії – у надуманій манії величі, прагненні вирізнятися не у царині загальнолюдських пріоритетів, а військовою потугою і диктатом. Зрештою, хіба тільки Москва недужає на месійну хворобу?
Але тут – випадок клінічний. Путін навіть переграє себе, - як от в ситуації з євроінтеграцією України, - намагаючись сподобатися громадянам довіреної йому території. Його поведінка й справді пригадала світові „кузькіну мать” і гучний мешт Хрущова на трибуні ООН. Задавнений комплекс безпідставної величі і разом з тим, – ретельно замасковані фобії власної неповноцінності; бундючність нувориша плюс неотесаність солдафона; псевдоєвропейська манірність і непристойний підтекст; новітні терміни і старі штампи. „Достоєвщина”, вигнана в три шиї з порядного товариства, підсвідомість Родіона Раскольнікова, „уніженного і оскорбльонного”, і від того – агресивного й брутального.
"Відтоді як постав большевизм, – написав задовго до Путіна великий іспанець Гассет, – я дотримувався думки, що тут ходить про окремішній у європейській політиці рух, рух специфічно російський, оскільки Росія - це не Європа, і європейського там є лиш певний репертуар теорій чи, краще сказати, термінологій”.
Путінська „гра в бісер” виглядає спробою не стільки пересваритися із західними лідерами, а дещо втихомирити їхній пильний інтерес до того, чим живе країна. Розчаровані співрозмовники російського президента можуть взяти відверті образи на свою адресу близько до серця. Путіну ж потрібна тимчасова подоба „залізної завіси”, аби втілити свої підкилимні плани. Ніхто сьогодні не може певно сказати, як розвиватимуться події на вулицях російських міст: за сценаріями, випробуваними на „маршах незгідних”, чи за старими кальками з вибухами будинків у Москві.
Відтак, коли цілей буде досягнуто, кремлівське керівництво знову спробує надягти замість куфайки європейські костюми від Бріоні і почне переконувати спільноту у тому, що поділяє її цінності. Але чи повірить Європа? Судячи з історії, так. Меркантильність і прагнення до безтурботного ситого життя переважить здоровий глузд.
Ігор Гулик

Хрущовщина
28% опрошенных граждан России "за" или "не против"
возрождения монархического строя.
Данные опроса Всероссийского центра
изучения общественного мнения (ВЦИОМ)
Россия продолжает привычный бег по кругу: решение собственных проблем за счет других обитателей планеты - врожденное состояние империи, пережившей уже несколько трансформаций, но, право, не изменившейся ни на йоту.
Уже давно, еще экс-президент Польши Качински заметил, что Владимир Путин часто прибегает к риторике, отдающей нафталином "Карибского кризиса": "Это язык, который никогда не использовали Ельцин или Горбачев, или даже Брежнев. Это язык Хрущева". Без сомнения, историческая аллюзия нынешнего руководителя "эрэфии" и известного "кукурузовода" - довольно содержательная: предтечи Никиты Сергеевича, лихо осуждены на ХХ съезде, держали "за ноги" не только инициатора "оттепели", но и целое поколение следующих вождей, чтобы пройти настоящую реинкарнацию в лице Владимира Владимировича - кадрового чекиста.
Однако суть даже не в этом. Настоящий контекст путинских словесных рулад заключается в общем дискомфорте нынешней российской ситуации. Страна-гигант и ее жители, ментально чувствующие себя имперцами, не могут успокоиться на периферии цивилизационного процесса. Проблема в полном непонимании простой истины: на обочине они оказались не по злой воле Вашингтона или пришельцев с Марса. "Неформат" России - в надуманной мании величия, в стремлении быть другими не в области общечеловеческих приоритетов, а военной мощью и диктатом. Но разве только Москва болеет мессийной хворью?
Но здесь - случай клинический. Путин иногда переигрывает себя, - так было в ситуации с евроинтеграцией Украины, - пытаясь понравиться гражданам вверенной ему территории. Его поведение действительно напомнило миру "кузькину мать" и громкую туфлю Хрущева на трибуне ООН. Запущенный комплекс безосновательного величия и вместе с тем, - тщательно замаскированные фобии неполноценности; напыщенность нувориша плюс неотесанность солдафона; псевдоевропейская манерность и неприличный подтекст; новейшие термины и старые штампы. "Достоевщина", изгнанная в три шеи из порядочного общества, подсознание Родиона Раскольникова, "униженного и оскорбленного", а потому - агрессивного и грубого.
"С тех пор как появился большевизм, - написал задолго до Путина великий испанец Гассет, - я придерживался мнения, что здесь имеем дело с отдельным в европейской политике движением, движением специфически российском, поскольку Россия - это не Европа, и европейский там только определенный репертуар теорий или, лучше сказать, терминологий".
Путинская "игра в бисер " выглядит попыткой не столько рассориться с западными лидерами, а несколько унять их пристальный интерес к тому, чем живет страна. Разочарованные собеседники российского президента могут взять откровенные оскорбления в свой адрес близко к сердцу. Путину же нужно временное подобие "железного занавеса", чтобы воплотить свои подковерные планы. Никто сегодня не может определенно сказать, как будут развиваться события на улицах российских городов: по сценариям, испытанным на "маршах несогласных", или по старым кальками со взрывами домов в Москве.
Следовательно, когда цели будут достигнуты, кремлевское руководство вновь попытается надеть вместо фуфайки европейские костюмы от Бриони и начнет убеждать мир в том, что разделяет его ценности. Но поверит ли Европа? Судя по истории, да. Меркантильность и стремление к беззаботной сытой жизни перевесит здравый смысл.
Игорь Гулык