Историческая трагедия Юго-Востока Украины (или почему они голосуют за ПР)

[pavlopetrovich.livejournal.com]

Нещодавно в Україні було видано унікальну карту "Голодомор 1932 - 1933 років”, на якій позначено не лише місця так званих "чорних дошок" (спеціальні каральні заходи проти окремих сіл, коли голодне село оточували озброєними загонами чим прирікали його на загибель), а й шляхи переселення на вимерлі території людей із Росії та Білорусії.



З Білоруської СРСР до Одеської області - 61 ешелон, із західних областей РСФСРР до Дніпропетровщини - 109 ешелонів, з Горьківської до Одеської - 35 ешелонів, з центрально-чорноземного регіону Росії до Харківської області - 80 ешелонів. З Іванівської до Донецької - 44 ешелони.

Усього - 22000 родин і, відповідно, господарств…



Це велике переселення росіян виявилося бомбою уповільненої дії, і час цієї дії настав сьогодні. Ми маємо здебільшого непатріотичний, неукраїнський південь, який тяжіє до Росії так, що аж готовий злитися з нею. Частина громадян нашої держави не зацікавлена в її територіальній цілості та в її існуванні взагалі. …На презентації вищезгаданої карти Голодомору колишній директор Українського інституту національної пам’яті академік НАН України Ігор Юхновський (його на цій посаді змінив якийсь неокомуніст), зокрема, розповів про те як у Верховній Раді приймався закон про визнання Голодомору геноцидом. Частина депутатів з Партії регіонів проголосувала за цей закон (на його прохання), а частина – ні. То були депутати з місць, заселених росіянами... - Ігорю Рафаїловичу, це ж не єдине голосування, де проявляється ставлення цих людей до країни, у якій вони живуть. Була безліч інших важливих голосувань, це і громадська думка, і народне волевиявлення, це й відповідне ставлення до української мови й культури, до української історії. Це формування негативного іміджу країни за кордоном. Це виховання нового покоління українських росіян у дусі неповаги до власної держави... Пан Юхновський сказав таке: - Справді, те, що ці люди були переселені, впливає на їхнє ставлення до України як до держави. Люди по-різному поводяться на чужій землі. Але вони приїхали на чужу землю від імені держави, яка їх послала, і вони підтримуватимуть ту державу, яка їх послала. Вони самі цього можуть і не усвідомлювати… - Отже, ми приречені на те, що частина людей в Україні - нащадки тих переселенців - весь час тяжітимуть до Росії, відповідно голосуватимуть на виборах, виявлятимуть неповагу до української мови й культури та виховуватимуть у цьому дусі своїх дітей? - Минає час, і кожна земля «робить» націю… Неукраїнці асимілюються, стають українцями, і це не залежить від свідомості людей чи від директив влади. Так само чужоземці стають поляками на польській землі, французи - на французькій землі, німці - на німецькій. Час усе виправить… Я позаздрила оптимізмові пана Юхновського. Скільки ж іще має минути часу, аби росіяни стали українцями? Напевно, що не менш як сотня років… Думаю, цей процес піде швидше, якщо Україна зможе підняти економіку.

Якщо життєвий рівень в Україні буде вищий, ніж у Росії, «співвітчизники» вже не прагнутимуть злиття з історичною батьківщиною. Як показує світовий досвід, ситі й задоволені життям росіяни тужать за батьківщиною не менше голодних і роздратованих, але повертатися в неї не поспішають. І зливатися з нею теж…
Олена Княжицька, Москва
Більше читайте тут: http://www.unian.ua/news/391549-pereselennya-rosiyan-v-ukrajinu-stalo-naslidkom-golodomoru-1933-roku.html