urb_a | Терен свободи (Reply)

Originally posted by

Ілюстрація: vk.com

Тараса Прохаська читаю часто, майже всі його есе не минаю увагою.
Тарас має свій „терен свободи”, і оце якось написав про ще один схожий терен, яким, на його думку є „наш кусник Європи”. ”Її (свободи) тут завжди так не вистачало, що тепер ми добре знаємо, як уникати тиску, як уникати відповідальності”. Іноді ця нехіть відповідальності стає нам поперек горла, ми, зазвичай, бачимо її, мов тріску у владному оці, не зауважуючи при цьому колоди у власних зіницях. Але так є, і доволі часто уникнення відповідальності рятує нас у контекстах, які стали б убивчими для мешканців ситої і дисциплінованої системи. Втеча до цілковитої незалежності набуває розмаїтих форм; вона утілюється в небажанні виконувати безглузді циркуляри, її можна іноді трактувати як корупцію, – це коли уважаємо, що дешевше й спокійніше „дати на лапу”, аніж оббивати пороги невдячних чиновників, рятуватися від руйнівного цинізму, бо він, видається, найїдкіша іржа для людських душ. Ота втеча, зрештою, дає можливість українцеві поміркувати над тим, що відбувається довкола, розважити, як діяти далі. Знаю одного сільського фільозофа, який направду може похвалитися дипломом випускника філософського факультету Київського університету, але вирішив утекти від відповідальності (чи від безвідповідального оточення?) у батьківську хату. І нічого, – мислить цілком тверезо, на відміну від учорашніх столичних сусідів...
Але – до Прохаська. „Все, що ми знаємо про світ взагалі, тримається на цьому знанні про наше місце. І всі наші виїзди тільки підтверджують правильність вибору нашого місця існування... У інших краях нам може бути добре, але все ж трохи нудно”. Це – також правда, хоч, незважаючи на чужинську нудьгу, навіть заможні заробітчани якогось дива повертаються туди знову. Не завжди приводом для еміграції є гроші... Може, такі просто звикають до усталеності і спокою тамтешнього життя, до „виробленої стилістики” (за Прохаськом). Але жити у місці, де „завжди з’являється щось несподіване, щось позбавлене попередньої домовленості, щось стилістично умовне і ненормативне”, як на мене, цікавіше і змістовніше.
Ігор Гулик

Территория свободы
Тараса Прохасько читаю часто, почти все его эссе не обделяю вниманием.
У Тараса - свое "поприще свободы", и как-то написал о еще одной похожей территории, которой, по его мнению, является "наш кусок Европы". "Ее (свободы) здесь всегда так не хватало, что теперь мы хорошо знаем, как избежать давления, как избегать ответственности". Иногда это отвращение относительно ответственности становится нам поперек горла, мы обычно видим ее, как щепку в властном глазу, не замечая при этом бревна в собственных зрачках. Но так есть, и довольно часто безответственность спасает нас в контекстах, которые стали бы убийственными для жителей сытой и дисциплинированной системы. Бегство в полную независимость приобретает разнообразные формы, она воплощается в нежелании выполнять бессмысленные циркуляры, ее можно иногда рассматривать как коррупцию, - это когда считаем, что дешевле и спокойнее "дать на лапу", чем обивать пороги неблагодарных чиновников, - как спасение от разрушительного цинизма, потому что он, кажется, самая едкая ржавчина для человеческих душ. Это бегство, в конце концов, дает возможность украинцам поразмышлять над тем, что происходит вокруг, подумать, как действовать дальше. Знаю одного сельского фильозофа, который действительно может похвастаться дипломом выпускника философского факультета Киевского университета, но решил уйти от ответственности (или от безответственного окружения?) и вернулся в село, в отеческий дом. И ничего, - мыслит вполне трезво, в отличие от вчерашних столичных соседей...
Но вернемся к Прохасько. "Все, что мы знаем о мире вообще, держится на этом знании о нашем месте. И все наши выезды только подтверждают правильность выбора нашего обитания... В других краях нам может быть хорошо, но все же немного скучно". Это - тоже правда, хотя, несмотря на чужую скуку, даже заробитчане, сколотившие кой-какое состояние, почему-то возвращаются туда снова. Не всегда поводом для эмиграции служат деньги... Может, такие просто привыкают к прогнозированности и покою тамошней жизни, к "выработанной стилистики" (по Прохасько). Но жить в месте, где "всегда появляется что-то неожиданное, что-то лишенное предварительной договоренности, что-то стилистически условное и ненормативнуе", по-моему, интереснее и содержательнее.
Игорь Гулик