Танці без зірок
Dec. 23rd, 2013 09:14 am![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
ihorhulyk.livejournal.com posting in ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
urb_aOriginally posted by ![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif)
ihorhulyk at Танці без зірок
Ілюстрація: vgolos.com.ua
Із часу «блакитної» реконкісти Україна мовби занурилася у власне минуле 25-річної давності, у макабричний світ пізнього перезрілого соціалізму з валтасаровими гульками властьімущих і тотальною апатією сірої спільноти. Ця сірість і злидні вражали найбільше на тлі крикливої реклами світових брендів із захмарними для пересічного українця цінами, на тлі формування так званого «нового стилю життя» з його технологічними прибамбасами, інформаційними технологіями і рештою небачених досі аксесуарів.
І ось Майдан викинув з глибин суспільності мільйонні натовпи незадоволених, інакодумців, та що правду таїти - авантюристів від політики.
І... Ви пробували бодай трохи поспостерігати за нинішніми гостями Хрещатика з регресивних шахтарських містечок чи із Богом забутих гуцульських сіл? Я спробував і виснував для себе дуже невтішне: вони нічим не відрізняються від безпритульних дітей під яскравими вітринами супермаркетів – такі ж затуманені дивом погляди, в яких поєднується і захоплення від банальних здобутків цивілізації, і розпач від того, що на «великі гроші», припасені ними на поїздку до столиці, можна від сили раз пообідати десь в районі Хрещатика… На обличчях цих людей я зауважую тінь глибокої прірви середини 90-х минулого століття, коли, либонь, три чверті українців поневірялися безробіттям і безгрошів’ям.
Я не знаю, яке прокляття тяжіє над цією країною, що веде свій дивний танець – «лєнінське танго» (крок уперед, два задкуючи), якими мотивами послуговуються її провідники, на підставі яких аналізів вони формують своє враження про потреби тих, хто унизу, хто, здебільшого, й досі не позбувся наївних ілюзій про патерналізм держави? Це – танці без зірок, бо усі партнери у них – скомпрометовані не раз і не двічі, іноді диву даєшся, у яких сірків вони позичають очі, виходячи на публіку після чергових скандалів, невиконаних обіцянок, невиправданих надій. Лушпиння їхньої позолоти тьмяніє перед двозначністю, цинічністю їхніх вчинків, перед вервицею зрад, крадіжок і брехні.
Головне – вони прикриваються нами, ім’ям народу, легковажно вважаючи, що у разі потреби ми підтвердимо їхні повноваження; вони ж вимагають оплесків після своїх неоковирних па; а у випадку невдачі, їм, як невмілим танцюристам завжди щось заважає… Вони кажуть, що виведуть нас на вулиці, але, скажіть-но мені, чи можна силоміць змусити самодостатню людину робити те, що їй не до смаку? Зрештою, те, що на вулиці ми успішно виходимо й без них, доводять останні події. Утім, найкраще, як на мене, сказав про це Мирослав Маринович: "Згортання Євромайдану було б фатальним для опозиційних партій, яким інакше не підняти народ на багатотисячні мітинґи. Чи є в цьому однозначна трагедія? Далебі. Усі наші опозиційні партії потребують такого ж перезавантаження, як і вся країна. Що швидше вони його проведуть, то краще – масовість Євромайдану може їм у цьому інколи навіть завадити".
Досі головним завданням політики (що влади, щоопозиції) було формування таких умов, за яких ми б вважали себе залежними, підлеглими і упослідженими. Але ж цей танець не може тривати вічно…
Ігор Гулик
Танцы без звезд
Со времени «голубой» реконкисты Украина как бы погрузилась в собственное прошлое 25-летней давности, в макабрический мир позднего перезревшего социализма с валтасаровыми пирами властьимущих и тотальной апатией серой массы. Эта серость и нищета поражают еще больше на фоне крикливой рекламы мировых брендов по заоблачным для рядового украинца ценам, на фоне формирования так называемого «нового стиля жизни» с его технологическими прибамбасами, информационными технологиями и остальными невиданными доселе аксессуарами.
І вот Майдан вибросил из глубин народа миллионные толпы недовольных, инакомыслящих, и, правды некуда деть - авантюристов от политики.
И... Вы пробовали хоть немного понаблюдать за нынешними гостями Крещатика из регрессивных шахтерских городков или из Богом забытых гуцульских сел? Я попытался и пришел к очень неутешительному выводу: они ничем не отличаются от бездомных детей под яркими витринами супермаркетов - такие же затуманенные чудом взгляды, в которых сочетается и восхищение банальными достижениями цивилизации, и отчаяние от того, что на «большие деньги», припасенные ими на поездку в столицу, можно от силы раз пообедать где-то в районе Крещатика... На лицах этих людей я заметил тень глубокой пропасти середины 90-х годов прошлого века, когда, вероятно, три четверти украинцев страдали от безработицы и безденежья.
Я не знаю , какое проклятие тяготеет над этой страной, ведущей свой странный танец - «ленинское танго» (шаг вперед, два пятясь), какими мотивами руководствуются ее лидеры, на основании каких анализов они формируют свое впечатление о потребностях тех, кто внизу, кто все еще не избавился от наивных иллюзий о патернализме государства? Это - танцы без звезд, потому как все партнеры в них - скомпрометированы не раз и не дважды. Иногда диву даешься, у какого Сирка они одалживают глаза, выходя на публику после очередных скандалов, невыполненных обещаний, неоправданных надежд. Шелуха их позолоты тускнеет от двусмысленности, циничности их поступков, перед вереницами измен, воровства и лжи.
Главное - они прикрываются нами, именем народа, легкомысленно полагая, что в случае необходимости мы подтвердим их полномочия, они же требуют аплодисментов после своих неуклюжих па, а в случае неудачи, им, как неумелым танцорам вечно что-то мешает... Они говорят. что выведут нас на улицы, но, скажите-ка мне, как можно заставить самодостаточного человека делать то, что ему не по вкусу? В конце-концов, то, что на улицы мы успешно выходим и без них, доказывают последние события. Впрочем, хорошо, я так думаю, сказал об этом Мирослав Маринович: "Сворачивание Евромайдана было бы фатальным для опозиционных партий, им по-другому не поднять народ на многотысячные митинги. В этом ли однозначная трагедия? Увы. Все наши опозиционные партии требуют такой же перезагрузки, как и вся страна. И чем быстрее они ее проведут, тем лучше – массовость Евромайдана может им в этом иногда даже навредить".
До сих пор главной задачей политики (и власти, и оппозиции) было формирование таких условий, при которых мы бы считали себя зависимыми, подчиненными и униженными. Но этот танец не может длиться вечно...
Игорь Гулык
ihorhulyk at Танці без зірокІлюстрація: vgolos.com.ua
Із часу «блакитної» реконкісти Україна мовби занурилася у власне минуле 25-річної давності, у макабричний світ пізнього перезрілого соціалізму з валтасаровими гульками властьімущих і тотальною апатією сірої спільноти. Ця сірість і злидні вражали найбільше на тлі крикливої реклами світових брендів із захмарними для пересічного українця цінами, на тлі формування так званого «нового стилю життя» з його технологічними прибамбасами, інформаційними технологіями і рештою небачених досі аксесуарів.
І ось Майдан викинув з глибин суспільності мільйонні натовпи незадоволених, інакодумців, та що правду таїти - авантюристів від політики.
І... Ви пробували бодай трохи поспостерігати за нинішніми гостями Хрещатика з регресивних шахтарських містечок чи із Богом забутих гуцульських сіл? Я спробував і виснував для себе дуже невтішне: вони нічим не відрізняються від безпритульних дітей під яскравими вітринами супермаркетів – такі ж затуманені дивом погляди, в яких поєднується і захоплення від банальних здобутків цивілізації, і розпач від того, що на «великі гроші», припасені ними на поїздку до столиці, можна від сили раз пообідати десь в районі Хрещатика… На обличчях цих людей я зауважую тінь глибокої прірви середини 90-х минулого століття, коли, либонь, три чверті українців поневірялися безробіттям і безгрошів’ям.
Я не знаю, яке прокляття тяжіє над цією країною, що веде свій дивний танець – «лєнінське танго» (крок уперед, два задкуючи), якими мотивами послуговуються її провідники, на підставі яких аналізів вони формують своє враження про потреби тих, хто унизу, хто, здебільшого, й досі не позбувся наївних ілюзій про патерналізм держави? Це – танці без зірок, бо усі партнери у них – скомпрометовані не раз і не двічі, іноді диву даєшся, у яких сірків вони позичають очі, виходячи на публіку після чергових скандалів, невиконаних обіцянок, невиправданих надій. Лушпиння їхньої позолоти тьмяніє перед двозначністю, цинічністю їхніх вчинків, перед вервицею зрад, крадіжок і брехні.
Головне – вони прикриваються нами, ім’ям народу, легковажно вважаючи, що у разі потреби ми підтвердимо їхні повноваження; вони ж вимагають оплесків після своїх неоковирних па; а у випадку невдачі, їм, як невмілим танцюристам завжди щось заважає… Вони кажуть, що виведуть нас на вулиці, але, скажіть-но мені, чи можна силоміць змусити самодостатню людину робити те, що їй не до смаку? Зрештою, те, що на вулиці ми успішно виходимо й без них, доводять останні події. Утім, найкраще, як на мене, сказав про це Мирослав Маринович: "Згортання Євромайдану було б фатальним для опозиційних партій, яким інакше не підняти народ на багатотисячні мітинґи. Чи є в цьому однозначна трагедія? Далебі. Усі наші опозиційні партії потребують такого ж перезавантаження, як і вся країна. Що швидше вони його проведуть, то краще – масовість Євромайдану може їм у цьому інколи навіть завадити".
Досі головним завданням політики (що влади, щоопозиції) було формування таких умов, за яких ми б вважали себе залежними, підлеглими і упослідженими. Але ж цей танець не може тривати вічно…
Ігор Гулик
Танцы без звезд
Со времени «голубой» реконкисты Украина как бы погрузилась в собственное прошлое 25-летней давности, в макабрический мир позднего перезревшего социализма с валтасаровыми пирами властьимущих и тотальной апатией серой массы. Эта серость и нищета поражают еще больше на фоне крикливой рекламы мировых брендов по заоблачным для рядового украинца ценам, на фоне формирования так называемого «нового стиля жизни» с его технологическими прибамбасами, информационными технологиями и остальными невиданными доселе аксессуарами.
І вот Майдан вибросил из глубин народа миллионные толпы недовольных, инакомыслящих, и, правды некуда деть - авантюристов от политики.
И... Вы пробовали хоть немного понаблюдать за нынешними гостями Крещатика из регрессивных шахтерских городков или из Богом забытых гуцульских сел? Я попытался и пришел к очень неутешительному выводу: они ничем не отличаются от бездомных детей под яркими витринами супермаркетов - такие же затуманенные чудом взгляды, в которых сочетается и восхищение банальными достижениями цивилизации, и отчаяние от того, что на «большие деньги», припасенные ими на поездку в столицу, можно от силы раз пообедать где-то в районе Крещатика... На лицах этих людей я заметил тень глубокой пропасти середины 90-х годов прошлого века, когда, вероятно, три четверти украинцев страдали от безработицы и безденежья.
Я не знаю , какое проклятие тяготеет над этой страной, ведущей свой странный танец - «ленинское танго» (шаг вперед, два пятясь), какими мотивами руководствуются ее лидеры, на основании каких анализов они формируют свое впечатление о потребностях тех, кто внизу, кто все еще не избавился от наивных иллюзий о патернализме государства? Это - танцы без звезд, потому как все партнеры в них - скомпрометированы не раз и не дважды. Иногда диву даешься, у какого Сирка они одалживают глаза, выходя на публику после очередных скандалов, невыполненных обещаний, неоправданных надежд. Шелуха их позолоты тускнеет от двусмысленности, циничности их поступков, перед вереницами измен, воровства и лжи.
Главное - они прикрываются нами, именем народа, легкомысленно полагая, что в случае необходимости мы подтвердим их полномочия, они же требуют аплодисментов после своих неуклюжих па, а в случае неудачи, им, как неумелым танцорам вечно что-то мешает... Они говорят. что выведут нас на улицы, но, скажите-ка мне, как можно заставить самодостаточного человека делать то, что ему не по вкусу? В конце-концов, то, что на улицы мы успешно выходим и без них, доказывают последние события. Впрочем, хорошо, я так думаю, сказал об этом Мирослав Маринович: "Сворачивание Евромайдана было бы фатальным для опозиционных партий, им по-другому не поднять народ на многотысячные митинги. В этом ли однозначная трагедия? Увы. Все наши опозиционные партии требуют такой же перезагрузки, как и вся страна. И чем быстрее они ее проведут, тем лучше – массовость Евромайдана может им в этом иногда даже навредить".
До сих пор главной задачей политики (и власти, и оппозиции) было формирование таких условий, при которых мы бы считали себя зависимыми, подчиненными и униженными. Но этот танец не может длиться вечно...
Игорь Гулык
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
no subject
Date: 2013-12-23 07:20 am (UTC)Предложение: в политики набирать только кухарок и евнухов - им точно данный анатомический предмет мешать не будет. :)))
no subject
Date: 2013-12-23 07:22 am (UTC)no subject
Date: 2013-12-23 07:53 am (UTC)Никогда не замечали за собой такого:читаешь минут пять текст на нормальном украинском языке и вдруг резко попадаешь на парочку предложений на русском(в данном случае комментарии юзеров в конце статьи)?Неправда, странное ощущение возникает.У меня почему-то довольно часто так,примерно как после часа классической музыки,не предупреждая, кто-то начинает читать реп на еще большей громкости.
Очень странно.....
no subject
Date: 2013-12-23 08:00 am (UTC)no subject
Date: 2013-12-23 08:00 am (UTC)no subject
Date: 2013-12-23 08:21 am (UTC)но после КАКОЙ ИМЕННО классической музыки? Вальс? полонез?еще что-нибудь?
no subject
Date: 2013-12-23 08:38 am (UTC)no subject
Date: 2013-12-23 08:48 am (UTC)п.с.реп кстати тоже разный бывает))
no subject
Date: 2013-12-23 10:55 am (UTC)Але насправді, мені байдуже якою мовою писати коментарі, бо для мене мовне питання ніколи не було болючим або актуальним.
no subject
Date: 2013-12-23 10:59 am (UTC)