Коротке есе про плинність часу
Dec. 30th, 2013 03:53 pm![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
ihorhulyk.livejournal.com posting in ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
urb_aOriginally posted by ![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif)
ihorhulyk at Коротке есе про плинність часу
Ілюстрація: rusinfo.info
Ми, мабуть, нічим не відрізняємося від інших спільнот, лише не хочемо помічати однаковостей і закономірностей свого розвитку. Ми намагаємося щось говорити про „нормальну Україну”, не беручи до уваги того факту, що не минуло ще й одного покоління, не позначеного вродженими плямами колоніального існування. Нас вабить „світле майбутнє”, поза тим, самі того не підозрюючи, ми продукуємо незбагненні з точки зору цивілізованого світу вчинки, мотивацією яких є постсовєтський синдром, ба більше, – большевизм у його найхарактерніших проявах.
Система суспільних світоглядних цінностей потерпає від хаосу не менше, аніж весь державний устрій, поза як він – вторинний, він – симулякр, витворений у мізках вчорашнього комсомольця, партноменклатурника, які спромоглися долучитися до процесу „державотворення” маючи, передовсім, на меті банальний людський інстинкт самозбереження. Якщо говорити начистоту, то фактично вся наша еліта – макабричний конгломерат покручів, пристосуванців і конформістів, – і нема на те ради, оскільки інших шляхів до олімпу їй не запропонувала ні доля, ні конкретні обставини. Що більше, – їй, цій еліті, до смаку саме таке існування, вона переконана, що саме так, а не інакше, слід правити країною на роздоріжжі: ліберальні гасла і большевицька практика, непоєднувані і водночас реально-прогресуючі, визначальні і засадничі.
Юрій Бадзьо , дисидент з кількома десятками років в’язничного стажу, який, мабуть, і надалі залишиться інакодумцем у середовищі своїх колишніх співкамерників, зауважує цю притаманну для України нинішньої рису: "...Коли я сьогодні бачу перекошені від люті обличчя "демократів", що потрясають "опозиційними" кулаками перед очима "партократів", голови Верховної Ради і Президента, у моїй уяві постають потворні гримаси большевизму...". Але ж значна частина „партократів” – то, даруйте, дзеркальне відображення тих же „демократів”, лише з тією різницею, що перші – у владі, інші – в опозиції.
Для них держава – добра нагода залагодити власні амбіції, втілити меркантильні інтереси, потішити самолюбство усвідомленням власної „вагомості”.
Попри те, спільнота живе за законами нормального розвитку, відкидаючи старе разом з його віджилою атрибутикою і заяложеними гаслами, відкрита до нового, у якому буде і національна ідея, і нормальна Україна. Не така, якою собі її уявляли занурені у штучно витворений світопростір її нинішні адепти.
Головне - ми готові до цього. "Українське суспільство, принаймні його найпросунутіша й найдинамічніша частина, як мені здається, виявилося набагато свідомішим, набагато самовідданішим, ніж українська еліта, зокрема й опозиція, - пише Лілія Шевцова, провідний науковий співробітник Московського центру Карнегі. - Це суспільство продемонструвало й незрівнянно більшу зрілість, ніж суспільства в інших нових незалежних державах, зокрема й у Росії. Сам цей факт робить Україну, незалежно від того, чим закінчиться Майдан, мабуть, найдинамічнішим державним утворенням на нинішньому пострадянському просторі, готовим до реальної трансформації".
Ігор Гулик
Краткое эссе о быстротечности времени
Мы, пожалуй, ничем не отличаемся от других народов, вот только не желаем замечать единообразия и закономерностей развития. Мы пытаемся что-то говорить о "нормальной Украине", не принимая во внимание тот факт, что не прошло и одного поколения без врожденных пятен колониального существования. Нас манит "светлое будущее", кроме того, мы, сами того не подозревая, совершаем непостижимые с точки зрения цивилизованного мира поступки, мотивацией которых является постсоветский синдром, более того, - большевизм в его характерных проявлениях.
Система общественных мировоззренческих ценностей страдает от хаоса не меньше, чем весь государственный строй, потому как он - вторичный, он - симулякр, созданный в мозгах вчерашнего комсомольца, партноменклатурника, которые смогли приобщиться к процессу "строительства государства", исповедуя, прежде всего, банальный человеческий инстинкт самосохранения. Ведь если говорить начистоту, то фактически вся наша элита - это макабрический конгломерат уродцев, приспособленцев и конформистов, - и ничего не поделаешь, поскольку других путей к олимпу ей не предложила ни судьба, ни конкретные обстоятельства. Более того, - ей, этой элите, по вкусу именно такое существование, она убеждена, что именно так, а не иначе, следует править страной на распутье: либеральные лозунги и большевистская практика, несовместимые и одновременно реально прогрессирующие, определяющие и основные.
Юрий Бадзьо, диссидент с несколькими десятками лет тюремного стажа, который, видимо, и сейчас остался инакомыслящим в среде своих бывших сокамерников, замечает эту присущую Украине нынешней черту: "... Когда я сегодня вижу перекошенные от ярости лица "демократов", потрясающие "оппозиционными" кулаками перед лицом "партократов", председателя Верховной Рады и Президента, в моей памяти возникают уродливые гримасы большевизма...". Но значительная часть "партократов" - это, извините, зеркальное отражение тех же "демократов", с той разницей, что первые - во власти, другие - в оппозиции.
Для них государство - хорошая возможность удовлетворить собственные амбиции, воплотить меркантильные интересы, потешить самолюбие осознанием собственной "значимости". Несмотря на это, общество живет по законам нормального развития, отбрасывая старое вместе с его отжившей атрибутикой и избитыми лозунгами, открыто к новому, в котором будет и национальная идея, и нормальная Украина. Не такая, какой себе ее представляли погруженные в искусственно созданное пространство ее нынешние адепты.
Главное - мы готовы к этому. "Украинское общество, во всяком случае его самая продвинутая и динамичная часть, как мне кажется, оказалось намного сознательнее, набагато самоотверженее, нежели украинская элита, вчастности и оппозиция, - пишет Лилия Шевцова, ведущий научный сотрудник Московского центра Карнеги. - Это общество продемонстрировало и несравненно большую зрелость, нежели общества в других новых независимых государствах, вчастности и в Росии. Только этот факт делает Украину, несмотря на то, чем закончится Майдан, вероятно, самым динамичным государственным образованием на сегодняшнем постсоветстком пространстве, готовым к реальной трансформации".
Игорь Гулык
ihorhulyk at Коротке есе про плинність часуІлюстрація: rusinfo.info
Ми, мабуть, нічим не відрізняємося від інших спільнот, лише не хочемо помічати однаковостей і закономірностей свого розвитку. Ми намагаємося щось говорити про „нормальну Україну”, не беручи до уваги того факту, що не минуло ще й одного покоління, не позначеного вродженими плямами колоніального існування. Нас вабить „світле майбутнє”, поза тим, самі того не підозрюючи, ми продукуємо незбагненні з точки зору цивілізованого світу вчинки, мотивацією яких є постсовєтський синдром, ба більше, – большевизм у його найхарактерніших проявах.
Система суспільних світоглядних цінностей потерпає від хаосу не менше, аніж весь державний устрій, поза як він – вторинний, він – симулякр, витворений у мізках вчорашнього комсомольця, партноменклатурника, які спромоглися долучитися до процесу „державотворення” маючи, передовсім, на меті банальний людський інстинкт самозбереження. Якщо говорити начистоту, то фактично вся наша еліта – макабричний конгломерат покручів, пристосуванців і конформістів, – і нема на те ради, оскільки інших шляхів до олімпу їй не запропонувала ні доля, ні конкретні обставини. Що більше, – їй, цій еліті, до смаку саме таке існування, вона переконана, що саме так, а не інакше, слід правити країною на роздоріжжі: ліберальні гасла і большевицька практика, непоєднувані і водночас реально-прогресуючі, визначальні і засадничі.
Юрій Бадзьо , дисидент з кількома десятками років в’язничного стажу, який, мабуть, і надалі залишиться інакодумцем у середовищі своїх колишніх співкамерників, зауважує цю притаманну для України нинішньої рису: "...Коли я сьогодні бачу перекошені від люті обличчя "демократів", що потрясають "опозиційними" кулаками перед очима "партократів", голови Верховної Ради і Президента, у моїй уяві постають потворні гримаси большевизму...". Але ж значна частина „партократів” – то, даруйте, дзеркальне відображення тих же „демократів”, лише з тією різницею, що перші – у владі, інші – в опозиції.
Для них держава – добра нагода залагодити власні амбіції, втілити меркантильні інтереси, потішити самолюбство усвідомленням власної „вагомості”.
Попри те, спільнота живе за законами нормального розвитку, відкидаючи старе разом з його віджилою атрибутикою і заяложеними гаслами, відкрита до нового, у якому буде і національна ідея, і нормальна Україна. Не така, якою собі її уявляли занурені у штучно витворений світопростір її нинішні адепти.
Головне - ми готові до цього. "Українське суспільство, принаймні його найпросунутіша й найдинамічніша частина, як мені здається, виявилося набагато свідомішим, набагато самовідданішим, ніж українська еліта, зокрема й опозиція, - пише Лілія Шевцова, провідний науковий співробітник Московського центру Карнегі. - Це суспільство продемонструвало й незрівнянно більшу зрілість, ніж суспільства в інших нових незалежних державах, зокрема й у Росії. Сам цей факт робить Україну, незалежно від того, чим закінчиться Майдан, мабуть, найдинамічнішим державним утворенням на нинішньому пострадянському просторі, готовим до реальної трансформації".
Ігор Гулик
Краткое эссе о быстротечности времени
Мы, пожалуй, ничем не отличаемся от других народов, вот только не желаем замечать единообразия и закономерностей развития. Мы пытаемся что-то говорить о "нормальной Украине", не принимая во внимание тот факт, что не прошло и одного поколения без врожденных пятен колониального существования. Нас манит "светлое будущее", кроме того, мы, сами того не подозревая, совершаем непостижимые с точки зрения цивилизованного мира поступки, мотивацией которых является постсоветский синдром, более того, - большевизм в его характерных проявлениях.
Система общественных мировоззренческих ценностей страдает от хаоса не меньше, чем весь государственный строй, потому как он - вторичный, он - симулякр, созданный в мозгах вчерашнего комсомольца, партноменклатурника, которые смогли приобщиться к процессу "строительства государства", исповедуя, прежде всего, банальный человеческий инстинкт самосохранения. Ведь если говорить начистоту, то фактически вся наша элита - это макабрический конгломерат уродцев, приспособленцев и конформистов, - и ничего не поделаешь, поскольку других путей к олимпу ей не предложила ни судьба, ни конкретные обстоятельства. Более того, - ей, этой элите, по вкусу именно такое существование, она убеждена, что именно так, а не иначе, следует править страной на распутье: либеральные лозунги и большевистская практика, несовместимые и одновременно реально прогрессирующие, определяющие и основные.
Юрий Бадзьо, диссидент с несколькими десятками лет тюремного стажа, который, видимо, и сейчас остался инакомыслящим в среде своих бывших сокамерников, замечает эту присущую Украине нынешней черту: "... Когда я сегодня вижу перекошенные от ярости лица "демократов", потрясающие "оппозиционными" кулаками перед лицом "партократов", председателя Верховной Рады и Президента, в моей памяти возникают уродливые гримасы большевизма...". Но значительная часть "партократов" - это, извините, зеркальное отражение тех же "демократов", с той разницей, что первые - во власти, другие - в оппозиции.
Для них государство - хорошая возможность удовлетворить собственные амбиции, воплотить меркантильные интересы, потешить самолюбие осознанием собственной "значимости". Несмотря на это, общество живет по законам нормального развития, отбрасывая старое вместе с его отжившей атрибутикой и избитыми лозунгами, открыто к новому, в котором будет и национальная идея, и нормальная Украина. Не такая, какой себе ее представляли погруженные в искусственно созданное пространство ее нынешние адепты.
Главное - мы готовы к этому. "Украинское общество, во всяком случае его самая продвинутая и динамичная часть, как мне кажется, оказалось намного сознательнее, набагато самоотверженее, нежели украинская элита, вчастности и оппозиция, - пишет Лилия Шевцова, ведущий научный сотрудник Московского центра Карнеги. - Это общество продемонстрировало и несравненно большую зрелость, нежели общества в других новых независимых государствах, вчастности и в Росии. Только этот факт делает Украину, несмотря на то, чем закончится Майдан, вероятно, самым динамичным государственным образованием на сегодняшнем постсоветстком пространстве, готовым к реальной трансформации".
Игорь Гулык
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
no subject
Date: 2013-12-30 02:18 pm (UTC)что такое элита общества?
Подразумевается, что входящие в элиту индивидуумы, обладают более высокими интеллектом, талантом, способностями, компетентностью по сравнению со средними показателями конкретного социума.
таким образом как общество может быть лучше лучшей его части?
... этот факт делает Украину, ..... вероятно, самым динамичным государственным образованием ....
О.да!!!
что может быть динамичнее полета в пропасть?
no subject
Date: 2013-12-30 02:21 pm (UTC)no subject
Date: 2013-12-30 02:26 pm (UTC)no subject
Date: 2013-12-30 05:01 pm (UTC)Окончила Московский государственный институт международных отношений (МГИМО) МИД СССР в 1971 году, Академию общественных наук при ЦК КПСС. Доктор исторических наук
1974—1989 — Институт экономики мировой социалистической системы АН СССР, отдел политических исследований, научный, старший научный сотрудник, заведующая отделом
no subject
Date: 2013-12-30 05:04 pm (UTC)no subject
Date: 2013-12-30 05:05 pm (UTC)no subject
Date: 2013-12-30 05:16 pm (UTC)А вот те, кто дерибанил деньги, ресурсы после развала комструктур, затем пошел во власть, дабы защитить криминальный (украденный) бизнес.
no subject
Date: 2013-12-31 06:17 am (UTC)наоборот бывает значительно чаще.