Марсіанські хроніки

[parador.livejournal.com]

— Що буде після закінчення Продовольчої програми?
— Перепис населення
(анекдот того часу)

— Как в Москве с колбасой?
(самі знаєте, як)

Оскільки вже кілька марсіан мені намагалися доводити, що «в УССР всьо било», вирішив я таки поділитися трохи і власним життєвим досвідом.

Про масло

У селищі (населення 6–7 тисяч) був свій «маслозавод», але з маслом були... точніше, без були масла.

До обласного центру доїхати було просто, 60 копійок (на батькову зарплату могли зганяти туди 1500 разів). Тому по масло їздили у обласний центр.

Але не все так просто — не ми одні хотіли купити масла. Щоб таки купити, треба було зайняти чергу годині о сьомій ранку (гастроном відкривався о восьмій). Це не було би проблемою, аби з нашого селища лише ми їхали по масло, перший рейс якраз о шостій, їхати приблизно годину, — але не тільки ми хотіли масла.

Отже, з неабиякими труднощами пробивалися у ПАЗик о шостій ранку, їхали, ставали у чергу о сьомій, заходили у гастроном о восьмій, купували масло. Свято.

Про яйця

«Наш рулєвой» десь вже на початку Продовольчої програми зрозумів, що плани заготівлі яєць провалюються. Усіх підряд почали викликати «у район» і накручувати. Викликали і директорів шкіл.

Вгадайте, як директор школи може вплинути на виробництво яєць?

Правильно. Викликали батьків на батьківські збори і зобов’язали за кожну дитину принести певну кількість яєць у школу. Залежно від віку дитини. І здати.

Нас тоді було вже п’ятеро, але в школу ходили лише троє (і я серед них). За нас батьки мали принести у школу 60 яєць (прописом: шістдесят). При тому, що своєї живності не було (і немає).

В чому, знову ж, головна проблема? — правильно, треба їхати у обласний центр. Бо після такого «рішення партії» яйця в селі просто зникли. Про те, що ми самі їх вже їли, принаймні, значно менше, — мова не йде, треба їх десь знайти у потрібній кількості і принести в школу. Раз на місяць, але ж треба.

Так, їздили у обласний центр, але вже не зранку. Бо у гастрономі моментально зрозуміли, що яйця розкуповує саме «сільська інтеліґенція», і почали їх продавати після 18-ї години, коли всі приміські автобуси вже роз’їхалися.

Отже, ми їхали у місто під вечір, купували яйця, ночували у діда, який жив недалеко, і на ранок верталися. З яйцями. Яких так не вистачало державі.

Несли їх у школу і здавали.

І їх везли у обласний центр.

І через місяць усе повторювалося.

Вашу мать

Що тут найгірше, у цих історіях? — звичайна совітська БРЕХНЯ, якою нас годували щодня. Ненавиджу.