urb_a | Злочин у кредит? (Reply)

Originally posted by

Ілюстрація: hittr.ru

Мене непокоїть ейфорія, з якою певна частина спільноти сприйняла учорашні події. Відставка недолугого і фактично антиукраїнського уряду Азарова і без того висіла у повітрі, а проблематичність оперативного вирішення проблеми нового Кабміну впирається у стільки чинників, що, дай Боже, до Великодня мати команду управлінців, до того ж таку, яка б бодай на йоту задовольнила потребу часу.
Та я про інше. Про скасування так званих «законів 16 січня». Процедура їх «ухвалення», рівно ж як і нівелювання наштовхнула на думку про певну неадекватність тих, хто тисне на гудзики панелі парламентського робочого місця або ж, як то було за згаданої дати – гуртом піднімає руки, аби освятити невідомо що і навіщо. Виходячи із цієї неадекватності, маємо дивний прецедент: опозиція зараз торгується про амністію для тих, хто скориставшись своїм природним правом на повстання проти владного свавілля, а кулуарами Верховної Ради вільно шпацерують собі очевидні винуватці злочинів, що коїлися на вулицях наших міст упродовж короткої чинності ухвалених з їхньої подачі документів. Головне, - вони настільки переконані у власній безкарності, що навіть не клопочуться про можливість амністії для себе.
Поза тим, постає запитання: чи відповідатимуть і як автори скандальних законів? Хто постане перед судом за п’ятьох загиблих? Кому прокурори оголосять звинувачення за побиття і постріли у журналістів? Чи відкриють кримінальне провадження проти організаторів і натхненників «ескадронів смерті» - фактично ОЗУ, яких звично для українських реалій покривали і захищали «правоохоронці»?
Проблема не в карі заради кари. Проблема полягає у банальній істині, що звучить, мов вирок, для учасників перемовин і консультацій на Банковій. «Непокаране зло породжує більше зло». А ще – у тому, що й надалі процвітатиме принцип вибіркового правосуддя, різних правд – для "обраних» і «сіроми». І коли Майдан піде з центру столиці за таких умов, то, у принципі, матимемо ситуацію, схожу на постпомаранчевий розпач. Бо, власне кажучи, цього разу люди мерзли на морозі, ризикували здоров’ям і життям не заради теплого фотелю для чергового месії, а заради того, щоб у цій країні біле називали білим, а чорне – чорним, щоб політики нарешті втямили одну просту річ: їхнє ремесло – це не мистецтво можливого, а мистецтво зрозуміти очевидне і знайти відповідь на його виклики.
Свого часу Моріс Жолі, з пристрастю, гідною справжнього адвоката, проголошував, що «мовчання народу — лише покірність переможеного, позбавленого права скаржитися. Почекайте, доки він прокинеться. Ви створили теорію насильства, і ви рпевно можете расраховувати, що народ її засвоїть. За першої ж зручної нагоди він порве свої пута. Він розірве їх, щойно виникне найменший привід, і силоміць поверне собі те, що силою ж у нього забрали».
Якщо Майдан і десятки майданів по всій Україні ще не переконали політичні еліти у схожих наслідках, то гріш ціна таким елітам. Якщо частина цих еліт узяла на себе повноваження говорити від імені народу, то їм варто таки замислитися над тим, у якій ролі вони виступають: прохачів чи, може, тих, хто формулює законні вимоги. І не бавитися у банкірів, що кредитують злочинців, сподіваючись наварити на тому відсоток для майбутніх непевних оборудок.
Ігор Гулик

Преступление в кредит?
Меня беспокоит эйфория, с которой определенная часть общества восприняла вчерашние события. Отставка непутевого и фактически антиукраинского правительства Азарова и без того висела в воздухе, а проблематичность оперативного решения проблемы нового Кабмина уперлась во столько факторов, что, дай нам Бог, к Пасхе иметь команду управленцев, причем такую, которая бы хоть на йоту удовлетворила потребности времени.
Но я о другом. Об отмене так называемых «законов 16 января». Процедура их «принятие», равно как и нивелирования, наталкивает на мысль об определенной неадекватности тех, кто жмет на кнопки панели парламентского рабочего места или, как это было 16-го - вместе поднимает руки, чтобы освятить неизвестно что и зачем. Исходя из этой неадекватности, мы получили странный прецедент: оппозиция сейчас торгуется об амнистии для тех, кто, воспользовавшись своим естественным правом на восстание против властного произвола, а в кулуарах Верховной Рады свободно прогуливаются очевидные виновники преступлений, совершавшихся на улицах наших городов в течение короткого действия принятых с их подачи документов. Главное - они настолько уверены в собственной безнаказанности, что даже не утруждают себя хлопотать об возможности амнистии для себя.
Кроме того, возникает вопрос: будут ли и как отвечать авторы скандальных законов? Кто предстанет перед судом за пятерых погибших? Кого прокуроры обвинят за избиение и выстрелы в журналистов? Откроют ли уголовное производство против организаторов и вдохновителей «эскадронов смерти» - фактически ОПГ, которых привычно для украинских реалий покрывали и защищали «правоохранители»?
Проблема не в наказании ради наказания. Проблема заключается в банальной истине, что звучит, как приговор, для участников переговоров и консультаций на Банковой. «Ненаказанное зло порождает большее зло». А еще - в том, что при таких раскладах и дальше будет процветать принцип выборочного правосудия, разных правд - для "избранных" и «сирых». И когда Майдан уйдет из центра столицы в таких условиях, то, в принципе, мы получим ситуацию, похожую на посторанжевое отчаяние. Потому что, собственно говоря, на этот раз люди мерзли на холоде, рисковали здоровьем и жизнью не ради теплого кресла для очередного мессии, а ради того, чтобы в этой стране белое называли белым, а черное - черным, чтобы политики наконец поняли одну простую вещь: их ремесло - это не искусство возможного, а искусство понять очевидное и найти ответ на его вызовы.
В свое время Морис Жоли, со страстью, достойной настоящего адвоката, провозглашал, что "молчание народа — лишь покорность побежденного, которого лишили права жаловаться. Подождите, пока он проснется. Вы создали теорию насилия, и вы с уверенностью можете рассчитывать на то, что народ усвоит ее. При первом же удобном случае он разорвет свои оковы. Он разорвет их, как только представится малейший повод, и силой вернет себе то, что силой же было у него отнято".
Если Майдан и десятки майданов по всей Украине еще не убедили политические элиты в подобных последствиях, то грош цена таким элитам. Если часть этих элит взяла на себя полномочия говорить от имени народа, то им стоит все-таки задуматься над тем, в какой роли они выступают: просителей или, может, тех, кто формулирует законные требования. И не корчить из себя банкиров, кредитующих преступников, надеясь наварить на том процент для будущих сомнительных сделок.
Игорь Гулык