urb_a | КОРБ Йоган-Георг «Щоденник подорожі до Московії» (Reply)

Серед яких умов доводилося І. Мазепі провадити свою державну політику, найкраще свідчить незвичайно рідка книжка Й. Ґ. Корба під заголовком „Diarium itineris in -Moscoviairi Perillustris", видана у Відні коло 1700 p. Як дуже спостережливий мандрівник, Корб подав докладні відомости зі всіх ділянок московського життя, але зустрічаємо тут також чимало відомостей про українське військо та ряд цінних ґравюр укріплень і міст Пріозівського краю.

Подаючи ріжні характеристичні практики московських судів, каже, що „серед москалів завжди і скрізь можна знайти фальшивих свідків, бо до тої міри здеморалізовані в них поняття, що штука обманювати рахується майже ознакою високого розуму". А далі: „У жовнірів Московії є у звичці жорстоко і зовсім самовільно, без поваги до осіб або обставин, бити затриманих пястуком, рушницею і палицями і, запхавши їх у найгірший кут, всякими способами катувати. Особливо поводяться вони так з богатими, котрим без встиду заявляють, що кінця їх биття не буде раніш, ніж ті виплатять певну суму грошей; бють кожного чи йде він під багнетами добровільно чи насильно". Військо і нарід московський все виконує не через свідомість, а лише зі страху перед царськими карами. „Не мають почуття гідности, неосвічені, мають вялий і тупий розум". В проханні до царя москвини підписуються зменшеними іменами, наприклад, замість Яків — „Якушка", конче додаючи при цьому „холоп" і „подлїійшій и презр^ннйшій раб". Тут Корб подає слова іншого подорожника англійця Барклая, котрий писав:

„Навіть у Турків нема такого пониження і такого огидного раболюбства перед скіпетром своїх Оттоманів... В них (московитів) нема ніякого встиду перед брехнею, ніякого збентеження перед відкриттям обману. З цієї країни до такої міри викинене зерно дійсного добродійства, що самий злочин має славу добродійства".

Багато місця присвячує Й. Корб військовому повстанню „стрільців" проти царя Петра І в 1698-9 pp.
Автор описує нечувано-жорстокі катування повстанців, у яких брав участь сам Петро І: „Дня 27. жовтня 1698 р. цар наказав своїм вельможам і полковникам, що кожний з них мусить власноручно відрубати кілька голов стрільцям. „Сам цар, сидячи у кріслі, дивився сухими очима на всю цю таку жахливу траґедію і забиття стількох людей, обурюючись лише тим, що багато з бояр приступали до цих незвичних обовязків з дрожачими руками"...

Під датою 4. лютого 1699 р. Корб оповідає, як урядовці одного посольства бажаючи побачити московські вязниці відправились у передмістя Москви Преображенське. Оглянувши ріжні вязниці з увязненими, рушили вони туди, де найбільші зойки свідчили на найбільш жахливі муки. Дрожачи від жаху, обійшли вони три вязниці, але зловіщі зойки і нечувано жахливий стогін змусили їх подивитися на жорстокости, які діялися у четвертій будові. Як лише увійшли туди, миттю хотіли покинути це приміщення, бо зі здивованням побачили там царя і бояр"...Ледве втікли звідці, бо „цар і бояре були дуже невдоволені, що чужинці застукали їх при такому занятті"...

Про українське військо Корб пише: „Важливим скріпленням для царських (військових) сил є козаки. Московити схиляють їх на свій бік щорічними подарунками і стараються втримати їх вірність найщедрішими обіцянками, щоби вони (козаки) не задумували перейти до поляків, бо разом зі своїм переходом вони можуть забрати з собою цілий нерв московського війська; цей нарід (Козаки) сильний і перевищує Московитів і військовим умінням і хоробрістью".

источник: «Diarium itineris in Moscoviam Perillustris» Відень. 1701.