urb_a | Любителю расчлєньонки УГлічу присвячується. (Reply)

Думаю, всі бачили його останній ПСТО, а деякі навіть устигли там вже відмітитися. З пилами-сокирами і так все ясно: УГліч вирішив не вигадувати "лісапєд", а скористатися своїми улюбленими веселими картинками і різними помийками у стилі "Опчєство ~~чістьіх тарєлок~~ нєдопілєнньіх ЖБ крьісовьяков і прімкнувшіх к нім Ґадь Колєснічєнков".

Однак є і новеньке: це "спогади" такого собі Романа Волчука про те, як він типу весь такий з себе "ЖБ-міліціонер" їздив "допомагати" нємєцкім фашЬІздам арештовувати польських проФФесорів. Сама по собі радянська казочка про "провідну роль ~~дівізіі СС-УПА~~ "Нахтіґаль" (с) Дюков-Борисьонок" у винищенні проФФесорів вже кілька років назад аргументовано спростована Андрієм Боляновським (тут більш коротка стаття; а тут монографія по цій темі), однак нашому УГлічу хоч кілок на голові гостри, він усе-рівно надіне ондатрову шапку проФФесора Хімки і буде долдонити своє.

Прикол в іншому: УГліч знову видер з "спогадів" Волчука хімкиним методом фрагмент про типу "провідну роль" і почав ним розмахувати, як жупелом. Проте не помітив іншого. Свого часу Ромині байки і казочки я розбирав у своїй першій статті про міліцію (сторінки з 22 по 28). Крім того, що Рома там регулярно плодить лулзи у стилі Дюкова-Борисьонок про сформований з українських студентів у Німеччині ~~дивізію~~ батальйон "Нахтіґаль", Миколу Лебідя, що засідає у Львові 30 червня (при тому, що реально Лебідь з'явився у Львові уперше лише пізно у ніч з 2 на 3 липня), "засідаючий" на площі Смольки 30.6. Стецько (при тому, що увесь маршрут Стецька за 30.6. відомий, і ніяких "засідань" на площі Смольки там і близько нема) і т.п., він ще й, як Карлсон, примудряється бувати одночасно у двох місцях (охороняє цілу ніч пост №1: склад з пряніками і одночасно їздить з німецькими "фашиЗдами" на машинці типу показувати, де можна арештувати на ніч гледючи польських проФФесорів // цілий день і до темряви лазить по місту, плутаючи сліди, щоб ЖБ та німецькі фашиЗди не здогадалися, де шукати Бартеля, і одночасно ходить на прийом до Стецька, отримує від нього пачку листів, які треба рознести кандидатам в члени УДП, і "з цим завданням швидко порається").

Але найцікавіше, УГліч йде далі й проголошує великого гуманіЗда Рому "оуновцем". Чим явно Ромі наносить страшну образу - адже той не тільки не "оунівець", а навіть навпаки: весь з себе такий собі гуманіЗд, любитель "нєвінноубієнного підлими ЖБ" ще одного "гуманізда" (і за сумісництвом стукача на власних учнів) ділєхтора гімназії Бабія і узагалі "ніґадаватєль" щодо "способів і методів" боротьби ОУН.

Про усе це, УГліч, звичайно, навіть не здогадувався: адже навіть тоненьку брошурку-"мємуар" Волчука, яка за розмірами нагадує методичку з "Краткоґо курса історіі ВєКаПєБє", не зміг "асіліть" - де вже йому читати багатосторінкову монографію Боляновського. Усе, на що наш "історік-гуманіЗд" спромігся: це видерти з волчукового "бьітопісанія" маленьку цитату, "не помітивши контекст" й з пихтінням спробувати натягнути на неї цілу теорію у дусі проФФесора Хімки.

Вийшло, м'яко кажучи, як завжди. Нам - чергова порція споконвічних лулзів від абітурієнта проФФесора Хімки у ондатровій шапці, а УГлічу - його улюблена Тричі червонопрапорна калюжа.

То ж завершу словами юзерпика нашого колеги Мисливця: "Чтєніє - прічіна формірованія собствєнной точкі зрєнія". Тому, читай УГлічу побільше, і не тільки Хімку - тоді, мо, і місце у калюжі звільниться для іншого упоротого ісконного історєґа. А так - се ля ві, мій маленький друже.