Про УГліча і сорок бочок арештантів
Nov. 24th, 2012 02:41 am![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
esgalar-teren.livejournal.com posting in ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
urb_aПередмова
Нещодавно у черговому пориві вибіркового гуманіЗьму усіма нами палко любимий поціновувач багатогранного таланту проФФесора Хімки і за сумісництвом генератор лулзів витяг на світ божий спогади Романа Волчука. Після чого майже одразу отримав по сусалах за своє невміння працювати з джерелами.
Однак урок, схоже, не пішов йому на користь, позаяк суб'єкт продовжив пошуки нових пригод на свою п'яту точку, і таки знайшов їх, порадувавши присутніх черговою порцією витягнутих з нафталіну страшних казочок просорок бочєк арєстантов "акцию УПА 11 июля 1943 г. - 150 польских сел за один день". Від відповіді на подальші уточнюючі питання, сабж, як можна побачити нижче за посиланням, ухилився, чим укотре продемонстрував свої "глибокі" знання предмету.
Що найцікавіше, так це те, що сабж після багатьох мережевих баталій і досі не навчився прораховувати на кілька ходів уперед. Тому лякалка про "150 сьол", як і багато попередніх аргументів сабжа, повертається бумерангом і знову болюче ударяє сабжа поголові ондатровій шапці.
Вибач, дорогий УГлічу, але отримувати по сусалах тобі доведеться ще довго і довго, поки ти не навчишся а) читати і б) аналізувати прочитане.
Кінець передмови.
Теза про масову антипольську операцію 11 липня або ж у ніч з 11 на 12 липня 1943 р. є одним з "китів" ряду сучасних польських (і не тільки) істориків, за допомогою якого "обґрунтовується" начебто масовий та планований характер знищення польського населення з боку УПА.
Щоправда, якщо відкинути різноманітні вікіпедії та інші "товариства стучашшіх з того світу в канцелярію президента Польщі Стась Стефаняк", а звернутися безпосередньо до робіт дослідників, то ми побачимо надзвичайно цікаву картину.
Найперше, що кидається в очі, це те, щоот съєзда к съєзду у кожного дослідника з польського (і не тільки) боку кількість "знищених" унаслідок "масштабної спецоперації 11 липня (або ж у ніч з 11 на 12 липня) 1943 року різниться у рази і не збігається один з одним.
Наприклад, Ґжеґож Мотика у одній з своїх робіт пише понад півтори сотні польських поселень, заатакованих майже одночасно напередодні 12 липня (G. Motyka. Tak bylo w Bieszadach. Walki polsko-ukrainskie 1943-1948. - Warszawa, 1999, s. 112), однак у іншій своїй роботі говорить вже про "одночасний напад на 96 сіл на території Горохівського та Володимирського повітів, а також 3 на території Ковельського повіту" (G. Motyka. Ukrainska partyzantka 1942-1960. - Warszawa, 2006, s. 329). Про понад 150 "одночасно заатакованих сіл" пише також Владислав Філяр (Przed akcja "Wisla" byl Wolyn. / Praca zbiorowa pod red. W. Filara. Warszawa: Swiatowy Zwiazek Zolnierzy Armii Krajowej. Okreg Wolyn, 1997, s. 37-38), однак у вступі до збірника документів, виданого Інститутом національної пам'яті Польщі та Службою безпеки України у 2005 р. говориться вже про "11 липня 1943 року, коли [на Волині] було знищено щонайменше 99 населених пунктів, а сере них Порицьк/Павлівка" (Поляки і українці між двома тоталітарними системами. 1942-1945. - Варшава-Київ, 2005, ч. 1, с. 54 // Польща і Україна у тридцятих - сорокових роках ХХ століття. Невідомі документи з архівів спеціальних служб, том. 4). Улюбленець Ґаді Колєснічєнко(ва) дослідник ТімотіШнайдер Снайдер узагалі наводить цифру у 167 населених пунктів (T. Snyder. The Reconstruction of Nations: Poland, Ukraine, Lithuania, Belarus, 1569-1999. - Yale University Press, 2003). Відома гуманістка і правдорубка Єва Владиславовна Сємашко пише про одночасний удар відділів УПА за допомогою місцевих селян на 96 польських поселень у Володимирському, Ковельському і Горохівському повітах Західної Волині, та повторний удар 12 липня по наступних 50 колоніях у Володимирському і Горохівському повітах (E. Siemaszko. Ludobujcze akcje OUN-UPA w lipcu 1943 roku na Wolyniu // Antypolska akcja OUN-UPA 1943-1944. Fakty i interpretacje / Red. G. Motyka, D. Libionka. - Warszawa, 2003. - s. 64).
Таким чином, навіть серед дослідників стосовно кількості начебто "знищених під час масованої одночасної атаки 11 липня /у ніч з 11 на 12 липня/ 1943 р. польських сіл на Волині" немає одностайності.
Утім, викликає здивування навіть і не стільки не різнобій у "цифірі", скільки те, що усі ці мантри про "одночасну масову атаку" кочують з однієї проФФесорської роботи у іншу, однак самі проФФесори при цьому чомусь соромляться навести увесь перелік назв тих 96 + 3 чи, тим більше, 150 або 167 населених пунктів, які начебто були "знищені" під час цієї "масової атаки". Правда цікаво? Здавалося б, якщо усі ці відомості проФФесори почерпнули з певного джерела, то що може бути простішим навести з цього джерела повний перелік "знищених" сіл, чи, бодай, просто дати посилання на таке джерело з переліком, аби раз і назавжди поставити у цьому питанні крапку? Але ні, навіть "скурпульозний" Мотика зі своїх півтори сотні у першій версії та 96 + 3 населених пунктів у другій згадує поіменно: 11.7 - Домініопіль, Порицьк/Павлівку, Єжин, Ожешин, Хринів, Заболотці, Гучин, Гуров (у ніч з 10 на 11 липня), Виґранкі, Новини, Садова, Стасин, Біскупичі Горні; у ніч з 11 на 12.7. - Бжензіна, Бужанка, Новоянка, Біскупичі Шляхецькі, Черняків, Франополь, Ґжибовіца, Янєвіче, Корчунек, Кропівіщі, Жджари Дужі, Туровка, Відранка, Мікуличі, військове поселення Орлєта, Зіґмунтовка, Долінка, Ляхів, Мілятин, Міхаловци, Пелягін, Романівка, Самоволя, Риковічі, Щенютин Малий та Щенютин Дужий, Волиця, Топелища, Жашкевичі Старі і Нові, маєтки Марисин та Олин. 11 або 12.7. - колонія Стшелецька, колонія Маркостав, осада Голендерна, Марія Воля, Смолова, Улановка, Верхньов, Воштинє, Біскупичі Малі, Радовічі, Пінський Мосць, Октавін, Чєсни Крєст, Зофійовка, Фундум, Кримніє, Баконовка, Янін, Ясьоновка, Кжемінец, Старий та Новий Загорів, Заєчіце, Твердинє, Козятин, Вольця Садовська, Получно, Гороховка, Кісєлінь. 12.7. - Рудня (G. Motyka. Ukrainska partyzantka 1942-1960. - Warszawa, 2006, s. 331-334) , загалом 75 найменувань.
З цього переліку не важко помітити кілька важливих деталей. По-перше, так званий "одночасний скоординований напад" на вищенаведені населені пункти насправді розтягується у часі у період з ночі на 10.7. до 12.7., однак напади на польські колонії та населені пункти (а рівно ж і аналогічні напади на українські села) мають місце і до цієї дати, і так само тривають пізніше (у того ж таки Мотики далі на стор. 334 і далі наводяться дані про напади, які відбувалися 13, 15, 16, 18 липня і так далі).
По-друге, як не важко помітити, у цьому Мотикіному переліку дата нападу на 29 сіл відверто "плаває" (вказано, що це могло бути або 11, або 12).
По-третє, і це дуже важливо, значна частина цих населених пунктів розташована на території сучасного Володимир-Волинського, Горохівського, Луцького районів Волинської області.
По-четверте, увесь цей перелік з 75 найменувань ґрунтується на одному-єдиному джерелі. Як ви вже, мабуть, здогадалися, це усіма нами "улюблене" "Льудобойство" від Сємашек. Усі Мотикині посилання на стор. 331-334 (крім того, яке про Порицьк/Павлівку і ще одного про Заблоччя) ведуть тільки і виключно туди. Думаю, не зайвим буде нагадати, що єдиним джерелом інформації Сємашек є спогади очевидців, зібрані у 90-х роках минулого століття.
Розповідь про усі Сємашкині фокуси з арифметикою, записуванням до числа "льудобойствованих УПА" "поляків" також представників "чеської", "єврейської" чи навіть "української" національностей, у тому числі, тих, які загинули під час німецької пацифікації тих чи інших населених пунктів, не те що не вміститься у цей пост, але потягне на багатотомне дослідження. Усіх цікавих відсилаю до тематичного дослідження Івана Пущука "Трагедія українсько-польського протистояння на Волині 1938-1944 років" (з розбивкою по кожному з районів Волині), двотомника Івана Ольховського "Кривава Волинь", а також роботи Ярослава Царука "Трагедія волинських сіл 1943-1944 рр. Українські і польські жертви збройного протистояння. Володимир-Волинський район".
Тут наведу лишень кілька прикладів:
- село Марія Воля - за Мотикою і Сємашкою напад відбувся 11 або 12 липня, при чому загинуло начебто близько 230 осіб (G. Motyka. Ukrainska partyzantka 1942-1960. - Warszawa, 2006, s. 333). Однак Ярослав Царук наводить дані, що усього у с. Марія Воля разом з хуторами Софіївка та Уланівка (які у Мотики-Сємашек на тій же сторінці "пораховані" окремо в кількості, відповідно, 7 та 30 осіб) загинуло 45 поляків (Я. Царук. Трагедія волинських сіл 1943-1944 рр. Українські і польські жертви збройного протистояння. Володимир-Волинський район. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2003 р., с. 139-140), при чому, зі слів очевидців, напад боївки СБ відбувся 11.7.1943 р. як "випередження" аналогічного нападу з боку польського підпілля, яке планувалося на 12.7.1943 р., однак вже на українське населення цих сіл.
- Мікуличі - за Мотикою і Сємашками у ніч з 11 на 12.7.1943 р. там було вбито начебто більше 20 поляків (G. Motyka. Ukrainska partyzantka 1942-1960. - Warszawa, 2006, s. 333), однак і цю їхню "цифірь" спростовує Ярослав Царук, вказуючи, з посиланням на очевидців, що усього у цьому селі загинуло 10 поляків, а 12 липня 1943 р. дійсно відбувся напад, проте, не загонів УПА, а німецьких загонів разом з поляками (що це за поляки не говориться, можливо, мова йшла про польську допоміжну поліцію) на село Хобултова, яке є центром громади, до якої відносяться Мікуличі та інше село Підгайці (Я. Царук. Трагедія волинських сіл 1943-1944 рр. Українські і польські жертви збройного протистояння. Володимир-Волинський район. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2003 р., с. 179-182).
- Октавин - за Мотикою і Сємашками у двох нападах 12.7. і 15.8.1943 р. начебто загинуло більше 20 поляків (G. Motyka. Ukrainska partyzantka 1942-1960. - Warszawa, 2006, s. 333), однак за спогадами свідків, які наводить Царук, усі поляки виїхали за Буг, і жоден з них не загинув (Я. Царук. Трагедія волинських сіл 1943-1944 рр. Українські і польські жертви збройного протистояння. Володимир-Волинський район. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2003 р., с. 74). Ні про який напад загонів УПА 12.7. також не згадується.
- Корчунок - За Мотикою і Сємашками напад типу "був" у ніч з 11 на 12 липня 1943 р., однак кількість "загиблих" вони так і не спромоглися "підрахувати" (G. Motyka. Ukrainska partyzantka 1942-1960. - Warszawa, 2006, s. 333). Царук наводить зовсім інші дані: під час наступу німців 23.6.41 р. загинули 6 поляків і 1 українець, пізніше у червні 1941 р. згоріло кілька десятків дворів (усього дворів у селі було 300, з них 20 - українських), і з них люди повиїжджали, улітку 1943 р. горіли двори українців, а саме село майже повністю знищили мадяри весною 1944 р. В серпні 1947 р. останні 20 українських сімей примусово відселили звідти, оскільки село було визнано "неперспективним" і на місці його посадили ліс. Про поляків вказується, що дуже багато молоді забрано на роботу до Німеччини, близько 10 поляків убито німцями, а ще троє - весною 1944 р. ймовірно при наступі мельниківців (Я. Царук. Трагедія волинських сіл 1943-1944 рр. Українські і польські жертви збройного протистояння. Володимир-Волинський район. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2003 р., с. 83-84). Ні про яку "акцію" 11 чи 12 липня і тут не згадується.
- Новини - За Мотикою і Сємашками під час нападу у ніч з 10 на 11.7.43 р. начебто загинуло 80 поляків (G. Motyka. Ukrainska partyzantka 1942-1960. - Warszawa, 2006, s. 332). За Царуком усього у селі загинуло 5 поляків, а усі інші, у кількості 46 осіб виїхали до Польщі (деякі з них, за словами місцевих мешканців, ще й досі приїжджають у село на відвідини) (Я. Царук. Трагедія волинських сіл 1943-1944 рр. Українські і польські жертви збройного протистояння. Володимир-Волинський район. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2003 р., с.111-112).
Не менш цікавий приклад, який демонструє, як Сємашки, коли "нє получаєтся, но очєнь хочєтся" буквально притягують "за вуха" події, які відбувалися значно пізніше (у серпні 1943), до подій середини липня 1943 р., щоб тим самим "посилити" свою "тезу" про "скоординований масштабний напад", наводить у своїй книзі Іван Ольховський (І. Ольховський. Кривава Волинь. Книга друга. Українсько-польське протистояння на теренах Турійського району у 1939-1945 роках. - Луцьк: ПрАТ "Волинська обласна друкарня", 2011, с. 19). Так, зокрема, колишній мешканець колонії Михайлівка Болеслав Крутень вказує, що напад на цю колонію відбувся 12.09.1943 р. (Ольховський зауважує, що вересень зазначено помилково, мова з опису йде про саме серпень). Однак Сємашки беруть інше свідчення мешканки зовсім іншої колонії Олександрівка Леокадії Сковронської і говорять, що напад на Михайлівку був у середині липня 1943 р., оскільки Леокадія, мовляв, згадує "ще не збиране у полі зерно". Напевно, для Сємашек буде великим відкриттям дізнатися, що на Волині зернові збирають не тільки у липні, а й майже упродовж усього серпня (сам багато разів це бачив, оскільки буваю на Волині мінімум 2-3 рази на рік, у тому числі, улітку, а у дитинстві проводив там майже усе літо, тому тут Ольховський абсолютно правий).
Я б із задоволенням продовжив, але подальше порівняння Сємашкіної "цифірі" разом з датами з спогадами інших свідків просто не вміститься у цей пост. Хто захоче, зможе продовжити самостійно - задоволення і чималу порцію лулзів гарантовано.
Інші польські дослідники переліку "знищених" під час "скоординованої одночасної атаки" 11.7 (у ніч з 11 на 12.7) 1943 р. польських населених пунктів не наводять.
Чому це так, можна зрозуміти, якщо звернутися до документальних джерел. І тут виявиться націкавіше.
По суті єдиним документальним джерелом, який вказує на великий розмах та масштаб цієї так званої "масованої атаки" є звіт польського генерала Тадеуша Коморовського, (Armia Krajowa w dokumentach 1939-1945. London, 1973-1989, T. III, s. 59), у якому він говорить про атаку на 60 польських сіл у Володимирському і Горохівському районах Волині протягом 11-12 липня 1943 р., проте, знову ж таки, не наводячи їхнього переліку.
Інші документальні джерела оперують значно "скромнішими" цифрами. Зокрема, детальний опис подій у Західній Волині наводиться у польському підпільному часописі "Nasze Ziemie Wschodnie" за жовтень 1943 року. У ньому говориться, що протягом 11 липня 1943 року українці здійснили напад на низку населених пунктів Волині. Конкретно наводяться назви семи населених пунктів: Ожешин, Порицьк (Павлівка), Садова, Загаї, Заболотці, Здзяри, Новини з указанням кількості убитих поляків (Nasze Ziemie Wschodnie. Dodatek miesieczny Rzeczypospolitej Polskiej. - Sierpien - pazdziernik, 1943. - #5. - s. 6-7 // Mykola Lebed Papers. Ukrainian Research Institute Library, Harvard University).
У звіті командування АК Львівського регіону говориться вже про напад уночі-уранці 11 липня 1943 року на 6 населених пунктів: Новини, Гурів Дужий, Гурів Малий, Вигнанка, Зигмунтівка і Вітольдівка, при чому вказується, що населення цих польських колоній було цілком знищено (AAN. - Sygn. 202/III/121. - K. 371 цит. за І. Ільюшин Укранська повстанська армія і Армія Крайова. Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.). - К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2009, с. 262).
Певна інформація про антипольські акції у ніч з 11 на 12 липня 1943 року у двох південних гмінах (громадах) Володимирського повіту Волині можна знайти у спогаді неназваного очевидця, який наведений Міністерство внутрішніх справ Польщі у додатку до звіту польському екзильному урядові у Лондоні від жовтня 1943 р. У цьому "спогаді" фігурують 12 населених пунктів: Гурів Великий (Дужий), Гурів Малий, Вигнанка, Зигмунтівка, Вітолдівка, Ожешин, Порицьк/Павлівка, Садова, Загаї, Заболотці, Здзяри (Ministerstwo Spraw Wewnetrznych. Wydzial Spoleczny. Sprawozdanie sytuacyjne z Ziem Wschodnich #5/44. Pazdiernik 1943. Londyn, 1994. - s. 48 // АЦДВР. - ф. 30. - к. 10; цит за: В. В'ятрович. Друга українсько-польська війна. 1942-1947. Вид 2-е, доп. К: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2012, с. 162). У іншому пізнішому звіті МВС Польщі за листопад-грудень 1943 р. - січень 1944 р. вказується про вбивство польського населення у "кільканадцяти селах Володимирського повіту 11-12 липня" (Ministerstwo Spraw Wewnetrznych. Wydzial Spoleczny. Sprawozdanie sytuacyjne z Ziem Wschodnich #8/44. Listopad, grudzien 1943, styczen 1944. Londyn, 1994. - s. 40 // АЦДВР. - ф. 30. - к. 10; цит за: В. В'ятрович. Друга українсько-польська війна. 1942-1947. Вид 2-е, доп. К: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2012, с. 162).
Однак вже у інших польських тогочасних документах зустрічаємо зовсім іншу інформацію. Так у звіті "Соболя" "Орканові" від 31.7.1943 р. №149 говориться, що:
"В період з 13 по 18 липня [курсив мій - С. Р.] масові вбивства мали місце у Гурові (?), Гурові Великому (?), Гурові Малому (?), Вигнанці (?), Здзірах (Жджарах), Заб(о)лотці, Сондовій (Садовій), Новинах, Загаях, Пори(ць)ку, Олені (Олеську) і Ожеші (Ожешині)"
(Поляки і українці між двома тоталітарними системами. 1942-1945. - Варшава-Київ, 2005, ч. 1, с. 518// Польща і Україна у тридцятих - сорокових роках ХХ століття. Невідомі документи з архівів спеціальних служб, том. 4).
Як бачимо, тут знищення згадуваних вище населених пунктів Гурів Великий, Гурів Малий, Вигнанка, Новини, Заболотці, Загаї, Здзіри, а також Порицьк/Павлівку віднесено не до "спецоперації 11 липня / у ніч з 11 на 12 липня)", а до періоду з 13 по 18 липня 1943 р.
Нарешті, у польській пропагандистській листівці "Українці за Збруч", створеній, очевидно, напередодні 11 липня 1944 р., говориться про "криваву неділю 11 липня 1943 року, коли свавільні українські банди здійснили страшні вбивства польського населення на Волині" (М. Сівицький. Історія польсько-українських конфліктів. - Т. 3. - с. 74 - К: Вид-во імені Олени Теліги, 2005), однак ніяких конкретних ані назв, ані, тим більше, цифр там не наводиться: текст цієї листівки це, загалом, плач на тему, як погані українці проти нас повстали, змішаний з погрозами, як ми, поляки, справжні пани цієї території, маємо їм за це помститися.
Таким чином, якщо не брати цитовану Мотикою Сємашкіну "цифірь", то у польських документальних джерелах є дані про атаку 11 липня (у ніч з 11 на 12 липня) 1943 року лише на 14 населених пунктів: Ожешин, Порицьк (Павлівка), Садова, Загаї, Заболотці, Здзяри, Новини, Гурів, Гурів Дужий, Гурів Малий, Вигнанка, Зигмунтівка, Вітольдівка та Олеськ, при чому щодо 12 з них існують також дані про те, що атака на них могла відбуватися пізніше - у період з 13 по 18 липня 1943 р.
Назви та відповідні дані про перебіг "нападів" ані на 150 "УГлічевсько-Сємашківських", ані на 167 "Снайдерівських", ані навіть на 96 + 3 "Мотиківських", чи бодай на 60 "Коморовських" населених пунктів у наявних польських документах відсутні.
Слідів "масштабної спецоперації" з "одночасним нападом" на 60 - 99+3, чи, тим паче, 150 або 167 населених пунктів на території Волині могла б бути здійснена виключно за умов координації дій між багатьма загонами УПА та цивільним населенням, які діяли на зовсім різних теренах. Така "спецоперація" недомінно повинна була б залишити якісь сліди у документації УПА або ж ОУН (б). Однак інформація про таку "спецоперацію" в документах українського націоналістичного підпілля також відсутня.
У листівці загону УПА "Січ" від 15 липня 1943 р. говориться лише про атаку 11 липня 1943 р. на штаб польського партизанського загону як відплатну акцію за напад членів цього польського штабу за допомогою місцевого населення на штаб загону "Січ" у ніч з 10 на 11 липня 1943 р. Події відбувалися у польському селі Домініопіль сучасного Турійського району Волині. При чому, у листівці вказувалося, що головною метою було не ліквідація польського населення, а саме знищення польського штабу, однак під час атаки постраждали і місцеві мешканці (Літопис УПА. Нова серія. Т. 11: К - Торонто, 2007, с. 754; І. Ольховський. Кривава Волинь. Книга друга. Українсько-польське протистояння на теренах Турійського району у 1939-1945 роках. - Луцьк: ПрАТ "Волинська обласна друкарня", 2011, с. 17-18). У зазначеній листівці нічого не говориться про те, що ця подія була складовою частиною якихось ширших дій чи "масованої одночасної атаки", а навпаки наголошується, що цей конкретний акт здійснено у зв'язку з нападом вояків польського штабу на штаб загону "Січ" напередодні.
У "Звіті з боїв загону "Січ" згадується про напад на Бискупчин 11.7.1943 р. та 12.7.1943 р. на Домініополь, під час яких було знищено сексотів, рекрутованих, переважно з польського населення, ліквідовано польський штаб. Усього унаслідок цих нападів знищено близько 2900 осіб (ГДА СБ України. - ф. 13, спр. 376, т. 66, арк. 7).
Нічого не говориться про "масштабну спецоперацію" 11 липня (у ніч з 11 на 12 липня) 1943 р. ні у протоколах допиту Юрія Стельмащука, ні у інших кримінальних справах енкаведистів на українських повстанців.
Немає ніяких слідів цієї "масштабної спецоперації" і у наявних німецьких документах, хоча, якби йшлося про "скоординовану одночасну атаку" бодай на 60 населених пунктів, цього аж ніяк не могли б не помітити німецькі органи безпеки. Аналогічно нічого не повідомляли про неї у своїх звітах керівництву й командири радянських партизанських загонів, що діяли на Волині улітку 1943 р.
Ну і наостанок трохи арифметики від Івана Патриляка:
"УПА навіть за умов мобілізації селян не могла б у межах кількох районів одночасно атакувати 60 чи 100 населених пунктів. Якщо припустити, що для атаки на село потрібно було б виділити бодай одну чоту (30-40 озброєних осіб) і сотню змобілізованих та озброєних сокирами і вилами селян, то ми отримаємо цифру 1,8 - 4 тис. повстанців, які мали б брати участь в акції 11-12 липня. Це занадто велика кількість як для декількох районів. Враховуючи, якими силами УПА диспонувала на півдні Волинської області в липні того року, очевидно, могло йтися про напад на 20-25 населених пунктів, але не більше. Навіть за таких умов це була доволі складна з технічного погляду операція"
(І. Патриляк. "Встань і борись! Слухай і вір...": українське націоналістичне підпілля та повстанський рух (1939-1960 рр.): Монографія / Центр досліджень визвольного руху. - Львів: Часопис, 2012, с. 408).
Хто забув, ще раз нагадаю, що значна частина з 75 "сємашкіно-мотикінських" населених пунктів - це саме південні райони Волині (сучасні Володимир-Волинський, Горохівський, Луцький та Іваничівський райони).
Таким чином, питання "масштабної скоординованої та одночасної" спецоперації з "знищення" 150 сіл можна вважати закритим. Це лишень чергова Сємашкіна маячня у дусі "40 бочок арештантів", яку невідомо-чому вирішив витягнути з нафталіну наш дорогий УГліч.
У мене все. Хто дочитав до кінця, перепрошую за занудство і багатослівність.
Завжди щиро ваш.
Нещодавно у черговому пориві вибіркового гуманіЗьму усіма нами палко любимий поціновувач багатогранного таланту проФФесора Хімки і за сумісництвом генератор лулзів витяг на світ божий спогади Романа Волчука. Після чого майже одразу отримав по сусалах за своє невміння працювати з джерелами.
Однак урок, схоже, не пішов йому на користь, позаяк суб'єкт продовжив пошуки нових пригод на свою п'яту точку, і таки знайшов їх, порадувавши присутніх черговою порцією витягнутих з нафталіну страшних казочок про
Що найцікавіше, так це те, що сабж після багатьох мережевих баталій і досі не навчився прораховувати на кілька ходів уперед. Тому лякалка про "150 сьол", як і багато попередніх аргументів сабжа, повертається бумерангом і знову болюче ударяє сабжа по
Вибач, дорогий УГлічу, але отримувати по сусалах тобі доведеться ще довго і довго, поки ти не навчишся а) читати і б) аналізувати прочитане.
Кінець передмови.
Теза про масову антипольську операцію 11 липня або ж у ніч з 11 на 12 липня 1943 р. є одним з "китів" ряду сучасних польських (і не тільки) істориків, за допомогою якого "обґрунтовується" начебто масовий та планований характер знищення польського населення з боку УПА.
Щоправда, якщо відкинути різноманітні вікіпедії та інші "товариства стучашшіх з того світу в канцелярію президента Польщі Стась Стефаняк", а звернутися безпосередньо до робіт дослідників, то ми побачимо надзвичайно цікаву картину.
Найперше, що кидається в очі, це те, що
Наприклад, Ґжеґож Мотика у одній з своїх робіт пише понад півтори сотні польських поселень, заатакованих майже одночасно напередодні 12 липня (G. Motyka. Tak bylo w Bieszadach. Walki polsko-ukrainskie 1943-1948. - Warszawa, 1999, s. 112), однак у іншій своїй роботі говорить вже про "одночасний напад на 96 сіл на території Горохівського та Володимирського повітів, а також 3 на території Ковельського повіту" (G. Motyka. Ukrainska partyzantka 1942-1960. - Warszawa, 2006, s. 329). Про понад 150 "одночасно заатакованих сіл" пише також Владислав Філяр (Przed akcja "Wisla" byl Wolyn. / Praca zbiorowa pod red. W. Filara. Warszawa: Swiatowy Zwiazek Zolnierzy Armii Krajowej. Okreg Wolyn, 1997, s. 37-38), однак у вступі до збірника документів, виданого Інститутом національної пам'яті Польщі та Службою безпеки України у 2005 р. говориться вже про "11 липня 1943 року, коли [на Волині] було знищено щонайменше 99 населених пунктів, а сере них Порицьк/Павлівка" (Поляки і українці між двома тоталітарними системами. 1942-1945. - Варшава-Київ, 2005, ч. 1, с. 54 // Польща і Україна у тридцятих - сорокових роках ХХ століття. Невідомі документи з архівів спеціальних служб, том. 4). Улюбленець Ґаді Колєснічєнко(ва) дослідник Тімоті
Таким чином, навіть серед дослідників стосовно кількості начебто "знищених під час масованої одночасної атаки 11 липня /у ніч з 11 на 12 липня/ 1943 р. польських сіл на Волині" немає одностайності.
Утім, викликає здивування навіть і не стільки не різнобій у "цифірі", скільки те, що усі ці мантри про "одночасну масову атаку" кочують з однієї проФФесорської роботи у іншу, однак самі проФФесори при цьому чомусь соромляться навести увесь перелік назв тих 96 + 3 чи, тим більше, 150 або 167 населених пунктів, які начебто були "знищені" під час цієї "масової атаки". Правда цікаво? Здавалося б, якщо усі ці відомості проФФесори почерпнули з певного джерела, то що може бути простішим навести з цього джерела повний перелік "знищених" сіл, чи, бодай, просто дати посилання на таке джерело з переліком, аби раз і назавжди поставити у цьому питанні крапку? Але ні, навіть "скурпульозний" Мотика зі своїх півтори сотні у першій версії та 96 + 3 населених пунктів у другій згадує поіменно: 11.7 - Домініопіль, Порицьк/Павлівку, Єжин, Ожешин, Хринів, Заболотці, Гучин, Гуров (у ніч з 10 на 11 липня), Виґранкі, Новини, Садова, Стасин, Біскупичі Горні; у ніч з 11 на 12.7. - Бжензіна, Бужанка, Новоянка, Біскупичі Шляхецькі, Черняків, Франополь, Ґжибовіца, Янєвіче, Корчунек, Кропівіщі, Жджари Дужі, Туровка, Відранка, Мікуличі, військове поселення Орлєта, Зіґмунтовка, Долінка, Ляхів, Мілятин, Міхаловци, Пелягін, Романівка, Самоволя, Риковічі, Щенютин Малий та Щенютин Дужий, Волиця, Топелища, Жашкевичі Старі і Нові, маєтки Марисин та Олин. 11 або 12.7. - колонія Стшелецька, колонія Маркостав, осада Голендерна, Марія Воля, Смолова, Улановка, Верхньов, Воштинє, Біскупичі Малі, Радовічі, Пінський Мосць, Октавін, Чєсни Крєст, Зофійовка, Фундум, Кримніє, Баконовка, Янін, Ясьоновка, Кжемінец, Старий та Новий Загорів, Заєчіце, Твердинє, Козятин, Вольця Садовська, Получно, Гороховка, Кісєлінь. 12.7. - Рудня (G. Motyka. Ukrainska partyzantka 1942-1960. - Warszawa, 2006, s. 331-334) , загалом 75 найменувань.
З цього переліку не важко помітити кілька важливих деталей. По-перше, так званий "одночасний скоординований напад" на вищенаведені населені пункти насправді розтягується у часі у період з ночі на 10.7. до 12.7., однак напади на польські колонії та населені пункти (а рівно ж і аналогічні напади на українські села) мають місце і до цієї дати, і так само тривають пізніше (у того ж таки Мотики далі на стор. 334 і далі наводяться дані про напади, які відбувалися 13, 15, 16, 18 липня і так далі).
По-друге, як не важко помітити, у цьому Мотикіному переліку дата нападу на 29 сіл відверто "плаває" (вказано, що це могло бути або 11, або 12).
По-третє, і це дуже важливо, значна частина цих населених пунктів розташована на території сучасного Володимир-Волинського, Горохівського, Луцького районів Волинської області.
По-четверте, увесь цей перелік з 75 найменувань ґрунтується на одному-єдиному джерелі. Як ви вже, мабуть, здогадалися, це усіма нами "улюблене" "Льудобойство" від Сємашек. Усі Мотикині посилання на стор. 331-334 (крім того, яке про Порицьк/Павлівку і ще одного про Заблоччя) ведуть тільки і виключно туди. Думаю, не зайвим буде нагадати, що єдиним джерелом інформації Сємашек є спогади очевидців, зібрані у 90-х роках минулого століття.
Розповідь про усі Сємашкині фокуси з арифметикою, записуванням до числа "льудобойствованих УПА" "поляків" також представників "чеської", "єврейської" чи навіть "української" національностей, у тому числі, тих, які загинули під час німецької пацифікації тих чи інших населених пунктів, не те що не вміститься у цей пост, але потягне на багатотомне дослідження. Усіх цікавих відсилаю до тематичного дослідження Івана Пущука "Трагедія українсько-польського протистояння на Волині 1938-1944 років" (з розбивкою по кожному з районів Волині), двотомника Івана Ольховського "Кривава Волинь", а також роботи Ярослава Царука "Трагедія волинських сіл 1943-1944 рр. Українські і польські жертви збройного протистояння. Володимир-Волинський район".
Тут наведу лишень кілька прикладів:
- село Марія Воля - за Мотикою і Сємашкою напад відбувся 11 або 12 липня, при чому загинуло начебто близько 230 осіб (G. Motyka. Ukrainska partyzantka 1942-1960. - Warszawa, 2006, s. 333). Однак Ярослав Царук наводить дані, що усього у с. Марія Воля разом з хуторами Софіївка та Уланівка (які у Мотики-Сємашек на тій же сторінці "пораховані" окремо в кількості, відповідно, 7 та 30 осіб) загинуло 45 поляків (Я. Царук. Трагедія волинських сіл 1943-1944 рр. Українські і польські жертви збройного протистояння. Володимир-Волинський район. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2003 р., с. 139-140), при чому, зі слів очевидців, напад боївки СБ відбувся 11.7.1943 р. як "випередження" аналогічного нападу з боку польського підпілля, яке планувалося на 12.7.1943 р., однак вже на українське населення цих сіл.
- Мікуличі - за Мотикою і Сємашками у ніч з 11 на 12.7.1943 р. там було вбито начебто більше 20 поляків (G. Motyka. Ukrainska partyzantka 1942-1960. - Warszawa, 2006, s. 333), однак і цю їхню "цифірь" спростовує Ярослав Царук, вказуючи, з посиланням на очевидців, що усього у цьому селі загинуло 10 поляків, а 12 липня 1943 р. дійсно відбувся напад, проте, не загонів УПА, а німецьких загонів разом з поляками (що це за поляки не говориться, можливо, мова йшла про польську допоміжну поліцію) на село Хобултова, яке є центром громади, до якої відносяться Мікуличі та інше село Підгайці (Я. Царук. Трагедія волинських сіл 1943-1944 рр. Українські і польські жертви збройного протистояння. Володимир-Волинський район. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2003 р., с. 179-182).
- Октавин - за Мотикою і Сємашками у двох нападах 12.7. і 15.8.1943 р. начебто загинуло більше 20 поляків (G. Motyka. Ukrainska partyzantka 1942-1960. - Warszawa, 2006, s. 333), однак за спогадами свідків, які наводить Царук, усі поляки виїхали за Буг, і жоден з них не загинув (Я. Царук. Трагедія волинських сіл 1943-1944 рр. Українські і польські жертви збройного протистояння. Володимир-Волинський район. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2003 р., с. 74). Ні про який напад загонів УПА 12.7. також не згадується.
- Корчунок - За Мотикою і Сємашками напад типу "був" у ніч з 11 на 12 липня 1943 р., однак кількість "загиблих" вони так і не спромоглися "підрахувати" (G. Motyka. Ukrainska partyzantka 1942-1960. - Warszawa, 2006, s. 333). Царук наводить зовсім інші дані: під час наступу німців 23.6.41 р. загинули 6 поляків і 1 українець, пізніше у червні 1941 р. згоріло кілька десятків дворів (усього дворів у селі було 300, з них 20 - українських), і з них люди повиїжджали, улітку 1943 р. горіли двори українців, а саме село майже повністю знищили мадяри весною 1944 р. В серпні 1947 р. останні 20 українських сімей примусово відселили звідти, оскільки село було визнано "неперспективним" і на місці його посадили ліс. Про поляків вказується, що дуже багато молоді забрано на роботу до Німеччини, близько 10 поляків убито німцями, а ще троє - весною 1944 р. ймовірно при наступі мельниківців (Я. Царук. Трагедія волинських сіл 1943-1944 рр. Українські і польські жертви збройного протистояння. Володимир-Волинський район. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2003 р., с. 83-84). Ні про яку "акцію" 11 чи 12 липня і тут не згадується.
- Новини - За Мотикою і Сємашками під час нападу у ніч з 10 на 11.7.43 р. начебто загинуло 80 поляків (G. Motyka. Ukrainska partyzantka 1942-1960. - Warszawa, 2006, s. 332). За Царуком усього у селі загинуло 5 поляків, а усі інші, у кількості 46 осіб виїхали до Польщі (деякі з них, за словами місцевих мешканців, ще й досі приїжджають у село на відвідини) (Я. Царук. Трагедія волинських сіл 1943-1944 рр. Українські і польські жертви збройного протистояння. Володимир-Волинський район. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2003 р., с.111-112).
Не менш цікавий приклад, який демонструє, як Сємашки, коли "нє получаєтся, но очєнь хочєтся" буквально притягують "за вуха" події, які відбувалися значно пізніше (у серпні 1943), до подій середини липня 1943 р., щоб тим самим "посилити" свою "тезу" про "скоординований масштабний напад", наводить у своїй книзі Іван Ольховський (І. Ольховський. Кривава Волинь. Книга друга. Українсько-польське протистояння на теренах Турійського району у 1939-1945 роках. - Луцьк: ПрАТ "Волинська обласна друкарня", 2011, с. 19). Так, зокрема, колишній мешканець колонії Михайлівка Болеслав Крутень вказує, що напад на цю колонію відбувся 12.09.1943 р. (Ольховський зауважує, що вересень зазначено помилково, мова з опису йде про саме серпень). Однак Сємашки беруть інше свідчення мешканки зовсім іншої колонії Олександрівка Леокадії Сковронської і говорять, що напад на Михайлівку був у середині липня 1943 р., оскільки Леокадія, мовляв, згадує "ще не збиране у полі зерно". Напевно, для Сємашек буде великим відкриттям дізнатися, що на Волині зернові збирають не тільки у липні, а й майже упродовж усього серпня (сам багато разів це бачив, оскільки буваю на Волині мінімум 2-3 рази на рік, у тому числі, улітку, а у дитинстві проводив там майже усе літо, тому тут Ольховський абсолютно правий).
Я б із задоволенням продовжив, але подальше порівняння Сємашкіної "цифірі" разом з датами з спогадами інших свідків просто не вміститься у цей пост. Хто захоче, зможе продовжити самостійно - задоволення і чималу порцію лулзів гарантовано.
Інші польські дослідники переліку "знищених" під час "скоординованої одночасної атаки" 11.7 (у ніч з 11 на 12.7) 1943 р. польських населених пунктів не наводять.
Чому це так, можна зрозуміти, якщо звернутися до документальних джерел. І тут виявиться націкавіше.
По суті єдиним документальним джерелом, який вказує на великий розмах та масштаб цієї так званої "масованої атаки" є звіт польського генерала Тадеуша Коморовського, (Armia Krajowa w dokumentach 1939-1945. London, 1973-1989, T. III, s. 59), у якому він говорить про атаку на 60 польських сіл у Володимирському і Горохівському районах Волині протягом 11-12 липня 1943 р., проте, знову ж таки, не наводячи їхнього переліку.
Інші документальні джерела оперують значно "скромнішими" цифрами. Зокрема, детальний опис подій у Західній Волині наводиться у польському підпільному часописі "Nasze Ziemie Wschodnie" за жовтень 1943 року. У ньому говориться, що протягом 11 липня 1943 року українці здійснили напад на низку населених пунктів Волині. Конкретно наводяться назви семи населених пунктів: Ожешин, Порицьк (Павлівка), Садова, Загаї, Заболотці, Здзяри, Новини з указанням кількості убитих поляків (Nasze Ziemie Wschodnie. Dodatek miesieczny Rzeczypospolitej Polskiej. - Sierpien - pazdziernik, 1943. - #5. - s. 6-7 // Mykola Lebed Papers. Ukrainian Research Institute Library, Harvard University).
У звіті командування АК Львівського регіону говориться вже про напад уночі-уранці 11 липня 1943 року на 6 населених пунктів: Новини, Гурів Дужий, Гурів Малий, Вигнанка, Зигмунтівка і Вітольдівка, при чому вказується, що населення цих польських колоній було цілком знищено (AAN. - Sygn. 202/III/121. - K. 371 цит. за І. Ільюшин Укранська повстанська армія і Армія Крайова. Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.). - К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2009, с. 262).
Певна інформація про антипольські акції у ніч з 11 на 12 липня 1943 року у двох південних гмінах (громадах) Володимирського повіту Волині можна знайти у спогаді неназваного очевидця, який наведений Міністерство внутрішніх справ Польщі у додатку до звіту польському екзильному урядові у Лондоні від жовтня 1943 р. У цьому "спогаді" фігурують 12 населених пунктів: Гурів Великий (Дужий), Гурів Малий, Вигнанка, Зигмунтівка, Вітолдівка, Ожешин, Порицьк/Павлівка, Садова, Загаї, Заболотці, Здзяри (Ministerstwo Spraw Wewnetrznych. Wydzial Spoleczny. Sprawozdanie sytuacyjne z Ziem Wschodnich #5/44. Pazdiernik 1943. Londyn, 1994. - s. 48 // АЦДВР. - ф. 30. - к. 10; цит за: В. В'ятрович. Друга українсько-польська війна. 1942-1947. Вид 2-е, доп. К: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2012, с. 162). У іншому пізнішому звіті МВС Польщі за листопад-грудень 1943 р. - січень 1944 р. вказується про вбивство польського населення у "кільканадцяти селах Володимирського повіту 11-12 липня" (Ministerstwo Spraw Wewnetrznych. Wydzial Spoleczny. Sprawozdanie sytuacyjne z Ziem Wschodnich #8/44. Listopad, grudzien 1943, styczen 1944. Londyn, 1994. - s. 40 // АЦДВР. - ф. 30. - к. 10; цит за: В. В'ятрович. Друга українсько-польська війна. 1942-1947. Вид 2-е, доп. К: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2012, с. 162).
Однак вже у інших польських тогочасних документах зустрічаємо зовсім іншу інформацію. Так у звіті "Соболя" "Орканові" від 31.7.1943 р. №149 говориться, що:
"В період з 13 по 18 липня [курсив мій - С. Р.] масові вбивства мали місце у Гурові (?), Гурові Великому (?), Гурові Малому (?), Вигнанці (?), Здзірах (Жджарах), Заб(о)лотці, Сондовій (Садовій), Новинах, Загаях, Пори(ць)ку, Олені (Олеську) і Ожеші (Ожешині)"
(Поляки і українці між двома тоталітарними системами. 1942-1945. - Варшава-Київ, 2005, ч. 1, с. 518// Польща і Україна у тридцятих - сорокових роках ХХ століття. Невідомі документи з архівів спеціальних служб, том. 4).
Як бачимо, тут знищення згадуваних вище населених пунктів Гурів Великий, Гурів Малий, Вигнанка, Новини, Заболотці, Загаї, Здзіри, а також Порицьк/Павлівку віднесено не до "спецоперації 11 липня / у ніч з 11 на 12 липня)", а до періоду з 13 по 18 липня 1943 р.
Нарешті, у польській пропагандистській листівці "Українці за Збруч", створеній, очевидно, напередодні 11 липня 1944 р., говориться про "криваву неділю 11 липня 1943 року, коли свавільні українські банди здійснили страшні вбивства польського населення на Волині" (М. Сівицький. Історія польсько-українських конфліктів. - Т. 3. - с. 74 - К: Вид-во імені Олени Теліги, 2005), однак ніяких конкретних ані назв, ані, тим більше, цифр там не наводиться: текст цієї листівки це, загалом, плач на тему, як погані українці проти нас повстали, змішаний з погрозами, як ми, поляки, справжні пани цієї території, маємо їм за це помститися.
Таким чином, якщо не брати цитовану Мотикою Сємашкіну "цифірь", то у польських документальних джерелах є дані про атаку 11 липня (у ніч з 11 на 12 липня) 1943 року лише на 14 населених пунктів: Ожешин, Порицьк (Павлівка), Садова, Загаї, Заболотці, Здзяри, Новини, Гурів, Гурів Дужий, Гурів Малий, Вигнанка, Зигмунтівка, Вітольдівка та Олеськ, при чому щодо 12 з них існують також дані про те, що атака на них могла відбуватися пізніше - у період з 13 по 18 липня 1943 р.
Назви та відповідні дані про перебіг "нападів" ані на 150 "УГлічевсько-Сємашківських", ані на 167 "Снайдерівських", ані навіть на 96 + 3 "Мотиківських", чи бодай на 60 "Коморовських" населених пунктів у наявних польських документах відсутні.
Слідів "масштабної спецоперації" з "одночасним нападом" на 60 - 99+3, чи, тим паче, 150 або 167 населених пунктів на території Волині могла б бути здійснена виключно за умов координації дій між багатьма загонами УПА та цивільним населенням, які діяли на зовсім різних теренах. Така "спецоперація" недомінно повинна була б залишити якісь сліди у документації УПА або ж ОУН (б). Однак інформація про таку "спецоперацію" в документах українського націоналістичного підпілля також відсутня.
У листівці загону УПА "Січ" від 15 липня 1943 р. говориться лише про атаку 11 липня 1943 р. на штаб польського партизанського загону як відплатну акцію за напад членів цього польського штабу за допомогою місцевого населення на штаб загону "Січ" у ніч з 10 на 11 липня 1943 р. Події відбувалися у польському селі Домініопіль сучасного Турійського району Волині. При чому, у листівці вказувалося, що головною метою було не ліквідація польського населення, а саме знищення польського штабу, однак під час атаки постраждали і місцеві мешканці (Літопис УПА. Нова серія. Т. 11: К - Торонто, 2007, с. 754; І. Ольховський. Кривава Волинь. Книга друга. Українсько-польське протистояння на теренах Турійського району у 1939-1945 роках. - Луцьк: ПрАТ "Волинська обласна друкарня", 2011, с. 17-18). У зазначеній листівці нічого не говориться про те, що ця подія була складовою частиною якихось ширших дій чи "масованої одночасної атаки", а навпаки наголошується, що цей конкретний акт здійснено у зв'язку з нападом вояків польського штабу на штаб загону "Січ" напередодні.
У "Звіті з боїв загону "Січ" згадується про напад на Бискупчин 11.7.1943 р. та 12.7.1943 р. на Домініополь, під час яких було знищено сексотів, рекрутованих, переважно з польського населення, ліквідовано польський штаб. Усього унаслідок цих нападів знищено близько 2900 осіб (ГДА СБ України. - ф. 13, спр. 376, т. 66, арк. 7).
Нічого не говориться про "масштабну спецоперацію" 11 липня (у ніч з 11 на 12 липня) 1943 р. ні у протоколах допиту Юрія Стельмащука, ні у інших кримінальних справах енкаведистів на українських повстанців.
Немає ніяких слідів цієї "масштабної спецоперації" і у наявних німецьких документах, хоча, якби йшлося про "скоординовану одночасну атаку" бодай на 60 населених пунктів, цього аж ніяк не могли б не помітити німецькі органи безпеки. Аналогічно нічого не повідомляли про неї у своїх звітах керівництву й командири радянських партизанських загонів, що діяли на Волині улітку 1943 р.
Ну і наостанок трохи арифметики від Івана Патриляка:
"УПА навіть за умов мобілізації селян не могла б у межах кількох районів одночасно атакувати 60 чи 100 населених пунктів. Якщо припустити, що для атаки на село потрібно було б виділити бодай одну чоту (30-40 озброєних осіб) і сотню змобілізованих та озброєних сокирами і вилами селян, то ми отримаємо цифру 1,8 - 4 тис. повстанців, які мали б брати участь в акції 11-12 липня. Це занадто велика кількість як для декількох районів. Враховуючи, якими силами УПА диспонувала на півдні Волинської області в липні того року, очевидно, могло йтися про напад на 20-25 населених пунктів, але не більше. Навіть за таких умов це була доволі складна з технічного погляду операція"
(І. Патриляк. "Встань і борись! Слухай і вір...": українське націоналістичне підпілля та повстанський рух (1939-1960 рр.): Монографія / Центр досліджень визвольного руху. - Львів: Часопис, 2012, с. 408).
Хто забув, ще раз нагадаю, що значна частина з 75 "сємашкіно-мотикінських" населених пунктів - це саме південні райони Волині (сучасні Володимир-Волинський, Горохівський, Луцький та Іваничівський райони).
Таким чином, питання "масштабної скоординованої та одночасної" спецоперації з "знищення" 150 сіл можна вважати закритим. Це лишень чергова Сємашкіна маячня у дусі "40 бочок арештантів", яку невідомо-чому вирішив витягнути з нафталіну наш дорогий УГліч.
У мене все. Хто дочитав до кінця, перепрошую за занудство і багатослівність.
Завжди щиро ваш.
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}