Про подвійні стандарти
Jun. 22nd, 2014 08:08 am![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
ihorhulyk.livejournal.com posting in ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
urb_aOriginally posted by ![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif)
ihorhulyk at Про подвійні стандарти
Ілюстрація: veselahata.com
Осуд лицемірства, характерного досі в оцінках Другої світової війни, якось плавно починає легалізовуватися на Заході. Дивно, що „перестрибнувши” через терени колишніх республік та сателітів СРСР, майже не торкнувши історичної пам’яті тутешніх обивателів, він прокидається в оцінках європейських учених, аби, маємо надію, повернутися туди, де мав би бути природним.
Визнаний британський фахівець у справах минулого Орландо Файджес прямим текстом заявив, що, оцінюючи нацизм і сталінізм, „ми використовуємо подвійні стандарти... Хоча, дійсно, кількість жертв, навіть за скромними підрахунками, набагато більша. Загальне число жертв переслідувань може сягати 20-25 мільйонів, а 5-7 мільйонів безпосередньо загинули в результаті ув’язнення в ГУЛагу тощо”.
Це каже історик, але є пересічний споживач масової культури, перегодований голівудськими стрічками про жахіття нацизму. Лише перебірливі можуть, до прикладу, переглядати документальні серіали тієї ж Бі-Бі-Сі про реальний стан справ в окупованих нацистами країнах, де, попри „вирішення єврейського питання”, життя було таки терпимим для неєвреїв. І справа полягала в особистому виборі кожного – миритися з фактичним геноцидом вчорашніх сусідів, співробітників, просто знайомих чи робити щось, бодай дещицю, аби порятувати ближнього. У цьому також проблема історичної вини нині цивілізованих, рафіновано толерантних європейців, бо, погодьтеся, порівняно із загалом, на такі учинки зважувалися лише одиниці.
Зрештою, що казати про покоління минулі. Коли той же Файджес стверджує, що думка про видатні заслуги Гітлера у розбудові німецької мережі автобанів є „дикою” (у Росії, до прикладу, Сталіна вважають неперевершеним державним менеджером), то, гадаю, тут британець глибоко помиляється. Ясна річ, у ФРН ніхто не пропагує державотворчих чи господарських досягнень наці у прямому ефірі, як це роблять з Москви, але на рівні обивательського сприйняття такий стереотип все ж залишився.
Та, певно, нас цікавить феномен живучості світоглядних штампів серед українців. Він не випадковий, бо, судячи з постколоніального досвіду тієї ж Британії, значна частина мешканців учорашніх її володінь також роками сприймала реальність через призму метрополійного трактування. Ба більше, – жоден з індусів не був, як, скажімо, українці, настільки інкорпорованим в імперську систему. Межа „залученості” до процесу пригноблених та окупантів розмивалася, на жаль, спільною історією, а відтак певними збігами стратегічних інтересів. Тим паче, що рівень ізоляціонізму імперського СРСР не до порівняння з фактично з відкритістю Британської Співдружності до світу.
Тож нас ще очікує тотальна ревізія всього, що відбулося. Без подвійних стандартів. А ще кажуть, що нас чекає війна "після того, як Україна переможе у війні з Росією (маю добру надію, що так буде), – буде ще довшою війною за пам’ять. Це буде дуже серйозна проблема, що почалася, власне кажучи, від того моменту на Майдані коли одні українці стріляли в інших. У Польщі того стріляння було набагато менше і значно раніше – в 89-му році цього взагалі не було. A проте дискусія про провину, прo агентів, прo люстрацію триває вже двадцять років, фактично протягом всього періоду трансформації".
Ігор Гулик
О двойных стандартах
Осуждение лицемерия, характерного еще в оценках Второй мировой войны, плавно начинает легализоваться на Западе. Удивительно, что "перепрыгнув" через территорию бывших республик и сателлитов СССР, почти не тронув исторической памяти здешних обывателей, оно просыпается в оценках европейских ученых, чтобы, надеемся, вернуться туда, где должно быть естественным.
Признанный британский специалист по делам прошлого Орландо Файджес прямым текстом заявил, что, оценивая нацизм и сталинизм, "мы используем двойные стандарты... Хотя, действительно, количество жертв, даже по скромным подсчетам, гораздо больше. Общее число жертв преследований может достигать 20-25 миллионов, а 5-7 миллионов непосредственно погибли в результате заключения в ГУЛАГе и т.п.".
Это говорит историк, но есть простой потребитель массовой культуры, перекормленный голливудскими лентами об ужасах нацизма. Только разборчивые могут, к примеру, просматривать документальные сериалы Би-Би-Си о реальном состоянии дел в оккупированных нацистами странах, где, несмотря на "решение еврейского вопроса", жизнь была все же терпимой для неевреев. И дело заключалось в личном выборе каждого - мириться с фактическим геноцидом вчерашних соседей, сотрудников, просто знакомых или делать что-то, хотя бы немного, чтобы спасти ближнего . В этом также проблема исторической вины ныне цивилизованных, рафинированно толерантных европейцев, т.к., согласитесь, по сравнению со всеми, на такие поступки решались немногие.
Впрочем, что говорить о поколениях прошлых. Когда тот же Файджес утверждает, что мнение о выдающихся заслугах Гитлера в развитии немецкой сети автобанов является "диким" (в России, к примеру, Сталина считают непревзойденным государственным менеджером), то, думаю, здесь британец глубоко ошибается. Разумеется, в ФРГ никто не пропагандирует государственных или хозяйственных достижений наци в прямом эфире, как это делают в Москве, но на уровне обывательского восприятия такой стереотип все же остался.
И, конечно, нас интересует феномен живучести мировоззренческих штампов среди украинцев. Он не случаен, ибо, судя по постколониальному опыту той же Британии, значительная часть жителей вчерашних ее владений также долгиегоды воспринимала реальность через призму метрополийной трактовки. Да больше, - ни один из индусов не был, как, скажем, украинцы, настолько инкорпорированным в имперскую систему. Предел "вовлеченности" в процесс угнетенных и оккупантов размывался, к сожалению, общей историей, а затем определенным совпадениями стратегических интересов. Тем более, что уровень изоляционизма имперского СССР несравненим с открытостью Британского Содружества к миру.
Поэтому нас еще ожидает тотальная ревизия всего, что произошло. Без двойных стандартов. А еще говорят, что нас ждет война "после того, как Украина победит в войне с Россией (надеюсь, что так и будет), – будет еще длинее войной за память. Это будет очень серьезная проблема, начавшаяся, собственноговоря, с того момента на Майдане, когда одни украинцы стреляли в других. В Польще этой стрельбы было намного менше и значительно раньше – в 89-м году этого вообще не было. Но однако дисскусия о вине, об агентах, о люстрации длится уже двадцать лет, фактически весь период трансформации".
Игорь Гулык
ihorhulyk at Про подвійні стандартиІлюстрація: veselahata.com
Осуд лицемірства, характерного досі в оцінках Другої світової війни, якось плавно починає легалізовуватися на Заході. Дивно, що „перестрибнувши” через терени колишніх республік та сателітів СРСР, майже не торкнувши історичної пам’яті тутешніх обивателів, він прокидається в оцінках європейських учених, аби, маємо надію, повернутися туди, де мав би бути природним.
Визнаний британський фахівець у справах минулого Орландо Файджес прямим текстом заявив, що, оцінюючи нацизм і сталінізм, „ми використовуємо подвійні стандарти... Хоча, дійсно, кількість жертв, навіть за скромними підрахунками, набагато більша. Загальне число жертв переслідувань може сягати 20-25 мільйонів, а 5-7 мільйонів безпосередньо загинули в результаті ув’язнення в ГУЛагу тощо”.
Це каже історик, але є пересічний споживач масової культури, перегодований голівудськими стрічками про жахіття нацизму. Лише перебірливі можуть, до прикладу, переглядати документальні серіали тієї ж Бі-Бі-Сі про реальний стан справ в окупованих нацистами країнах, де, попри „вирішення єврейського питання”, життя було таки терпимим для неєвреїв. І справа полягала в особистому виборі кожного – миритися з фактичним геноцидом вчорашніх сусідів, співробітників, просто знайомих чи робити щось, бодай дещицю, аби порятувати ближнього. У цьому також проблема історичної вини нині цивілізованих, рафіновано толерантних європейців, бо, погодьтеся, порівняно із загалом, на такі учинки зважувалися лише одиниці.
Зрештою, що казати про покоління минулі. Коли той же Файджес стверджує, що думка про видатні заслуги Гітлера у розбудові німецької мережі автобанів є „дикою” (у Росії, до прикладу, Сталіна вважають неперевершеним державним менеджером), то, гадаю, тут британець глибоко помиляється. Ясна річ, у ФРН ніхто не пропагує державотворчих чи господарських досягнень наці у прямому ефірі, як це роблять з Москви, але на рівні обивательського сприйняття такий стереотип все ж залишився.
Та, певно, нас цікавить феномен живучості світоглядних штампів серед українців. Він не випадковий, бо, судячи з постколоніального досвіду тієї ж Британії, значна частина мешканців учорашніх її володінь також роками сприймала реальність через призму метрополійного трактування. Ба більше, – жоден з індусів не був, як, скажімо, українці, настільки інкорпорованим в імперську систему. Межа „залученості” до процесу пригноблених та окупантів розмивалася, на жаль, спільною історією, а відтак певними збігами стратегічних інтересів. Тим паче, що рівень ізоляціонізму імперського СРСР не до порівняння з фактично з відкритістю Британської Співдружності до світу.
Тож нас ще очікує тотальна ревізія всього, що відбулося. Без подвійних стандартів. А ще кажуть, що нас чекає війна "після того, як Україна переможе у війні з Росією (маю добру надію, що так буде), – буде ще довшою війною за пам’ять. Це буде дуже серйозна проблема, що почалася, власне кажучи, від того моменту на Майдані коли одні українці стріляли в інших. У Польщі того стріляння було набагато менше і значно раніше – в 89-му році цього взагалі не було. A проте дискусія про провину, прo агентів, прo люстрацію триває вже двадцять років, фактично протягом всього періоду трансформації".
Ігор Гулик
О двойных стандартах
Осуждение лицемерия, характерного еще в оценках Второй мировой войны, плавно начинает легализоваться на Западе. Удивительно, что "перепрыгнув" через территорию бывших республик и сателлитов СССР, почти не тронув исторической памяти здешних обывателей, оно просыпается в оценках европейских ученых, чтобы, надеемся, вернуться туда, где должно быть естественным.
Признанный британский специалист по делам прошлого Орландо Файджес прямым текстом заявил, что, оценивая нацизм и сталинизм, "мы используем двойные стандарты... Хотя, действительно, количество жертв, даже по скромным подсчетам, гораздо больше. Общее число жертв преследований может достигать 20-25 миллионов, а 5-7 миллионов непосредственно погибли в результате заключения в ГУЛАГе и т.п.".
Это говорит историк, но есть простой потребитель массовой культуры, перекормленный голливудскими лентами об ужасах нацизма. Только разборчивые могут, к примеру, просматривать документальные сериалы Би-Би-Си о реальном состоянии дел в оккупированных нацистами странах, где, несмотря на "решение еврейского вопроса", жизнь была все же терпимой для неевреев. И дело заключалось в личном выборе каждого - мириться с фактическим геноцидом вчерашних соседей, сотрудников, просто знакомых или делать что-то, хотя бы немного, чтобы спасти ближнего . В этом также проблема исторической вины ныне цивилизованных, рафинированно толерантных европейцев, т.к., согласитесь, по сравнению со всеми, на такие поступки решались немногие.
Впрочем, что говорить о поколениях прошлых. Когда тот же Файджес утверждает, что мнение о выдающихся заслугах Гитлера в развитии немецкой сети автобанов является "диким" (в России, к примеру, Сталина считают непревзойденным государственным менеджером), то, думаю, здесь британец глубоко ошибается. Разумеется, в ФРГ никто не пропагандирует государственных или хозяйственных достижений наци в прямом эфире, как это делают в Москве, но на уровне обывательского восприятия такой стереотип все же остался.
И, конечно, нас интересует феномен живучести мировоззренческих штампов среди украинцев. Он не случаен, ибо, судя по постколониальному опыту той же Британии, значительная часть жителей вчерашних ее владений также долгиегоды воспринимала реальность через призму метрополийной трактовки. Да больше, - ни один из индусов не был, как, скажем, украинцы, настолько инкорпорированным в имперскую систему. Предел "вовлеченности" в процесс угнетенных и оккупантов размывался, к сожалению, общей историей, а затем определенным совпадениями стратегических интересов. Тем более, что уровень изоляционизма имперского СССР несравненим с открытостью Британского Содружества к миру.
Поэтому нас еще ожидает тотальная ревизия всего, что произошло. Без двойных стандартов. А еще говорят, что нас ждет война "после того, как Украина победит в войне с Россией (надеюсь, что так и будет), – будет еще длинее войной за память. Это будет очень серьезная проблема, начавшаяся, собственноговоря, с того момента на Майдане, когда одни украинцы стреляли в других. В Польще этой стрельбы было намного менше и значительно раньше – в 89-м году этого вообще не было. Но однако дисскусия о вине, об агентах, о люстрации длится уже двадцать лет, фактически весь период трансформации".
Игорь Гулык
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
no subject
Date: 2014-06-22 06:15 am (UTC)no subject
Date: 2014-06-22 06:32 am (UTC)no subject
Date: 2014-06-22 06:35 am (UTC)Ужас да и только.
no subject
Date: 2014-06-22 06:47 am (UTC)no subject
Date: 2014-06-22 06:48 am (UTC)no subject
Date: 2014-06-22 06:53 am (UTC)no subject
Date: 2014-06-22 07:02 am (UTC)no subject
Date: 2014-06-22 08:44 am (UTC)Ну вот, Вы пишете (в скобках почему-то): "в России, к примеру, Сталина считают непревзойденным государственным менеджером"
- и это ошибка для Вас или нет?
no subject
Date: 2014-06-22 08:46 am (UTC)no subject
Date: 2014-06-22 11:41 am (UTC)Шкода, що це взагалі мало хто розуміє. Бо дуже багато серед тих, хто воює з "совком" таких, у кого сам образ мислення залишився тоталітарно-совковим. Тільки "+" в ньому поміняно на "-".
Таке саме несприняття всього хоч на міліметр іншого, таке саме "нізабудім-ніпрастім, дєдьіваєвалі", але не ті діди, таке саме пекуче бажання замісь тільки но знищених фейкових міфів Руцкагаміра моментально насадити такі самі, але свої, та сама нетерпімість, тільки з іншого боку.
Приклад- Фаріонша.
no subject
Date: 2014-06-22 02:32 pm (UTC)no subject
Date: 2014-06-22 02:35 pm (UTC)no subject
Date: 2014-06-22 04:44 pm (UTC)Но и не похожи на Бандеру никак.
Бандера сидел в гитлеровском концлагере за расовый признак, - по каким "расовым признакам" Бандера убивал, так к слову? Например, в УПА служили и русские, так по каким?
no subject
Date: 2014-06-22 06:19 pm (UTC)no subject
Date: 2014-06-22 06:52 pm (UTC)no subject
Date: 2014-06-22 07:12 pm (UTC)Мені вже декілька разів попадались на очі розпачливі тексти на кшталит -"що ми будемо робити після цієї війни, як нам жити далі в одній країні з тими, хто підтримував Антімайдан і сепаратистів. Цеж та ворожнеча, що буде передаватися від батька до сина"...
А ні те, що таке вже проходили інші країни, ні те, як в тих країнах ці питання вирішувались цим (на загал не самим дурним людям серед нашої інтелигенції) і в голову не приходить.
Ось тут конкретний приклад- доля двох іспанців яки свого часу воювали проти Франко, а потім майже до кінця СРСР жили в еміграції в Сухумі і яких я знав особисто:
http://mysliwiec.livejournal.com/13664.html
no subject
Date: 2014-06-22 08:27 pm (UTC)