"Моя Попытка Номер 2"

[stepom.livejournal.com]

Андре́й Ю́рьевич Боголю́бский (ум. 29 июня 1174) — князь Вышгородский (1149, 1155), Дорогобужский (1150—1151), Рязанский (1153), великий князь Владимирский (1157—1174). Сын Юрия Владимировича (Долгорукого) и половецкой княжны, дочери хана Аепы Осеневича

В 1160 году Андрей предпринял неудачную попытку учредить на подвластных землях независимую от киевской митрополию. Но Константинопольский патриарх Лука Хризоверг отказался посвятить Феодора, Андреева кандидата, и в митрополиты, и в ростовские епископы, поставив епископом византийца Леона. Некоторое время в епархии имело место фактическое двоевластие: местопребыванием Феодора являлся Владимир, Леона — Ростов. В конце 1160-х годов Андрею пришлось отправить Феодора к киевскому митрополиту, где он подвергся расправе.
Князь был канонизирован Московитской "Православной" церковью около 1702 года в лике благоверного.

***************

Московська митрополія, відколовшись від Київської церкви-матері, проголосила її своєю «молодшою сестрою»

Галасування РПЦ про «розкольництво» і «неканонічність» Київської церкви нагадує «психічну атаку». Насправдi російським церковникам є що приховувати і від чого відволікати увагу і української, і світової громадськості. За п'ять століть після неканонічного акту розколу (15 грудня 1448 року Київську кафедру було перенесено до Москви i вперше було обрано митрополита без згоди Вселенського патріарха), її ієрархи й паства загіпнотизували себе думкою, що центр православ'я міститься у Москві, а завдання церкви — слугувати державі.

Дивний центр духовності
Завідувач відділу гуманітарної політики Національного інституту стратегічних досліджень, кандидат філософських наук Сергій Здіорук вважає цей акт — вiд 1448 року — першим розколом у Руській церкві. Він у своїй дисертації і в численних наукових статтях обґрунтував, що Московська митрополія самочинно, без благословення і неканонічно відділилася від митрополії Київської, стверджує в своїх працях пан Здiорук.

Причин для такого відділення не було, адже на той час церква уже не була в небезпеці. Це в 1239 році, коли орда окупувала Русь, митрополичий осідок був тимчасово «евакуйований» з Києва у Володимир, а потім до Москви, хоча предстоятелі мали титул «митрополит Київський і всієї Русі». У 1380 році орду вигнали. Але осідок церкви залишився на північному сході, де набирало сили Московське князівство. У церковній історії невідомий урочистий акт «хрещення Москви». Князі, які колонізували північні простори Київської держави, везли сюди книжки і запрошували єпископів, які висвячували священиків. Врешті, Москва відчула в собі силу зневажити Київ.

«Самочинний вихід митрополита Йони та однодумного з ним єпископату Великого князівства Московського з-під юрисдикції церкви-матері у 1448 році, безперечно, з погляду канонічного права є розколом, — доводить aрхієпископ Харківський і Полтавський Ігор (Ісіченко). — Він формально тривав аж до 1589 року, коли було відновлено євхаристійну єдність Московської митрополії з Константинопольським патріархом». Перший «розкольницький» митрополит Йона ще мав титул Київського. А його наступник Феодосій назвався вже «митрополитом Московським і всієї Русі» (держава, що постала на північній околиці Русі, упродовж століть називалася Московським царством. Тільки у 1700 році цар Петро Перший перейменував його у Росію, яку на весь світ проголосили політичною, культурною і духовною спадкоємицею Київської Русі).

Жодна православна церква не визнавала понад 140 років дивний духовний центр Московського царства. Лише у 1589 році Московську церкву за певну винагороду визнали східні патріархи, на той час пограбовані завойовниками — арабами і турками.

http://www.pokrova.kh.ua/istoria-cerkvy.html