В очередной раз - об "ужасах нашествия невежд"

[pavlopetrovich.livejournal.com]

На днях стандартным невежеством отметился г-н Дефо. Глубокомысленно цитируя Википедию по поводу Конотопской битвы, он не дал себе труда элементарно сопоставить даты. Не удержусь от соблазна привести сие умствование:

«danieldefo

17 декабря 2012, 06:46:56 UTC

Конотопская битва — одно из сражений русско-польской войны 1654—1667 годов, произошедшее 28 июня (8 июля) 1659 года вблизи города Конотопа.
В коалицию входили составлявшие основную ударную силу крымские татары, лояльная Выговскому часть казаков, польские отряды и наёмники из разных стран.

Наибольшую выгоду от Конотопского сражения вынес Крымский хан, который в августе 1659 года, опустошая земли Елецкого, Ливенского, Новосильского, Мценского, Курского, Болховского, Воронежского и других уездов, угнал в Крым более 25 000 человек[

Вроде все верно. Казаки в обнимку с этнически и ментально близкими татарами. Так что очередная двойка именно Вам, уважаемый Павло Петрович. Но Вам не привыкать к двойкам.»

                Просто обязан указать на несколько принципиальных вещей, позволяющих мне публично назвать г-на Дефо невеждой.

1. В 1654-1667 гг. велась московско-польская война, закончившаяся подписанием Андрусивского перемирия.

ВОПРОС: как Конотопская битва  могла быть «одним из сражений московско-польской войны»? Кто ж тогда с кем воевал? Может, правильнее говорить об украинско-московской войне 1658-1659 гг.?

2. Почему, возмущаясь действиями крымского хана Мехмед-Гирея, г-н Дефо молчит о «подвигах» московской армии, которая осенью 1658 года вторглась на территорию Сиверщины?

«10 ноября 1658 г. приказной гетман Григорий Гуляницкий призвал нежинского приказного полковника Григория Кобылецкого готовиться к обороне, поскольку «Москва наступає безбожна із свавільниками (пушкаревцями и барабашевцями. — Ю.М.)… все мечем та вогнем розоряють, церкви Божі та монастирі палять, священиків, іноків та інокинь, всіх під меч без жодного милосердя (дають), а крім того, над паннами, добрими дівицями та попадями розоріння чинять, груди їм відрізають, не шкодують навіть малих дітей, виколупують очі святим на образах…»

«Особенно «отметился» князь Ю.Борятинский, который опустошил и выжег окраины Киева, порубил и повесил немало мирных жителей. Небезосновательно Г.Гуляницкий упрекал царского посла за то, что «беспрестанные войска свои на нас с своевольниками насылает и многие места выжгли и высекли… и поругательство над християны чинят». Послов Выговского, которые требовали у царя не вмешиваться в украинские дела и вернуть назад свои войска, арестовали, а со временем отправили в Украину российское войско во главе с князем О.Трубецким, С.Пожарским, Г.Ромодановским, С.Львовым, Ф.Куракиным.» (http://uainfo.censor.net.ua/heading/world/19195--onotopskaya-bitva-simvol-voennogo-prevoshodstva-ukrainy-nad-rossiey.html).

3. Наконец последний вопрос. Известно ли г-ну Дефо, что заключение Андрусивского перемирия было прямым нарушением Московским царством договоренностей 1654 года с Хмельницким? И что этот договор положил начало разделу Украины на Лево- и Правобережную? До этого Украина усилиями Хмельницкого и его соратников была единой территорией – Гетманщиной.

В общем, тяжко вести дискуссии с невеждами, упертыми в собственном незнании. Ниже – информация для тех, кому важна историческая правда, а не совковая мифология, опирающаяся на великодержавные потуги.

Влада сучасної Росії ( спадкоємниці Московського царства) хворобливо реагує на відновлення в спадкоємниці Русі - Україні історичної пам'яті, зокрема й на відзначення перемоги під Конотопом, яка стала для росіян однією з найчорніших сторінок військового мартирологу.

Згадок про цю битву не знайти в радянських підручниках з історії. І не лише тому, що вона належить до найганебніших і наймасштабніших поразок російської зброї. Конотопська битва розвінчує чимало великодержавних міфів, особливо про "споконвічне прагнення українців до союзу з Росією".

На жаль, блискуча перемога гетьмана Івана Виговського під Конотопом над московським військом так і залишилася в історії України черговим змарнованим шансом здобути омріяну незалежність, показовим прикладом виграної битви й програної війни.

Бунт проти Переяславської ради

У вересні 1658 року московський цар Алєксєй Михайлович видав грамоту, якою оголошувалося про початок воєнних дій проти Гетьманщини.

Московія не змирилася з тим, що Виговський відмовився від союзницьких стосунків із нею й підписав Гадяцький договір з Польщею.
Вдатися до такого кроку гетьмана спонукали численні порушення царською стороною міждержавної угоди, укладеної в Москві за підсумками Переяславської ради: московити замість обіцяної військової підтримки козаків у боротьбі з поляками пішли з ними на сепаратне перемир'я, втручалися у внутрішні справи Гетьманщини, посилювали військову присутність на Лівобережжі, підбурювали антигетьманську опозицію до збройних виступів.

Кількість московського війська під командуванням князя Алєксєя Трубєцкого, що вторглося на територію України навесні 1659 року, оцінюється по-різному: одні джерела вказують на цифру в 150-200 тис., інші - 100 тис. вояків. Більшість сучасних істориків схиляється до думки, що армія Трубєцкого не могла перевищувати 50 тис. осіб.
На своєму шляху завойовники зруйнували Срібне, Борзну (нині райцентри Чернігівської області - ІП) та навколишні села, передмістя Ніжина.

Однак взяти штурмом Конотоп московити не змогли - місто відчайдушно обороняли 4,5 тис. козаків Ніжинського та Чернігівського полків, усі дієздатні городяни.
За 4 роки до Конотопу московит Трубєцкой і ніжинець Золотаренко були союзниками

Облога тривала більше двох місяців, доки під Конотоп не прибули війська гетьмана Виговського та його союзники - кримські татари. Цікаво, що у складі козацької армії воювали сербські, молдавські та німецькі найманці. Напередодні генеральної битви до гетьмана приєдналися польські загони.
Загалом об'єднане козацько-татарське військо налічувало близько 50 тис. воїнів. Виходить, що сили супротивників кількісно були приблизно рівними, якщо не брати до уваги інших даних про неабияку перевагу московської армії.

Основу військ Трубєцкого становили елітні кінні підрозділи "государєва полка", який за традицією комплектувався з високодостойних московських дворян. Під орудою князя також перебували загони кадомських і касимовських татар (васали Москви, мешкали на території нинішньої Рязанської області Росії - ІП).
Окрім донських козаків, підсобити інтервентам прибули й орли наказного гетьмана Безпалого, котрий боровся з Виговським за булаву.

Багатий ясир

Удавшись до обманного маневру, українці заманили практично всю кінноту ворога в пастку - до вузького яру, який одразу затопили, загативши річку та ще й на додачу зруйнувавши міст.
Вода безжально поглинула важкоозброєних вершників. Рештки в запеклому бою були знищені козаками й татарами: за деякими даними, свою смерть під Конотопом знайшли до 30 тис. московитів (в історичних джерелах трапляються й значніші цифри).
Кавалерійський воєвода Сємьон Пожарскій, що керував операцією, потрапив у полон до татар. За переказом літописця, він, принижений і зв'язаний, "вилаяв хана за московським звичаєм матом і плюнув йому межи очі". За це татари відтяли Пожарскому голову й відіслали її з полоненим до табору Трубєцкого.

Схема Конотопської битви

Під час бою московський головнокомандувач повівся в гірших традиціях нерозважливих воєвод. Трубєцкой кинув напризволяще війська Пожарского, не надіславши йому підмоги; спішно зняв облогу Конотопа й наказав відступати.
Козаки й татари ще протягом трьох днів переслідували втікачів аж до московського кордону, однак так і не спромоглися цілком знищити ворога: завершальна стадія операції не була заздалегідь належно продумана. Трубєцкой дивом залишився серед живих, отримавши два важких поранення.
Утікаючи, царські війська втратили левову частку артилерії, бойові знамена, скарбницю й обоз.
Згідно з попередніми домовленостями, усі трофеї та полонені мали дістатися татарам. Усупереч узвичаєним правилам хан під страхом смерті наказав своїм воїнам знищити захоплений у бою ясир: за різними даними, татари тоді стратили від 5 до 15 тис. московитів.
Щоправда, деяким мурзам із ногайської орди вдалося приховати частину полонених, яких згодом продали на невільничих ринках Причорномор'я. Однак і вірні воїни кримського хана не залишилися без здобичі: впродовж майже двох місяців татари шугали південними теренами Московії, спалюючи все на своєму шляху, захоплюючи багатий ясир.

Невикористаний шанс

На підступах до Москви зчинилася паніка, поміщики кидали свої маєтності й разом із селянами тікали під захист міських мурів. Нашвидкуруч укріпляли оборонні вали, формувалися додаткові загони для захисту Москви на випадок облоги.
Страх і невпевненість московитів у своїх силах віщували найгірше; пішла чутка, що государ з родиною збирається втікати за Волгу.
 

Битва під Конотопом. Сучасна картина

Проте хвилювання царя виявилися передчасними. Через складну політичну ситуацію в Країні козаків Виговський не зміг повторити походу гетьмана Петра Сагайдачного 1618 року на Москву. Татарські орди змушені були повернутися до Криму, оскільки на їхні поселення вчинили напад загони запорозького отамана Івана Сірка.
Хоча наслідки битви під Конотопом були жахливими для Московської держави, загалом вона вийшла переможцем з українсько-московської війни 1658-1659 років.
Через гострі суперечності серед козацької старшини Війську Запорозькому тоді не вдалося скинути ярмо Переяславської ради. Громадянська війна, що спалахнула в Гетьманщині з новою силою, дала змогу московським військам відновитися, зібратись із духом і знову посунути на Вкраїну.

Цитата

"Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у змозі вивести в поле такого блискучого війська. У жалібній одежі вийшов цар Алєксєй Михайлович до народу й жах охопив Москву".

Російський історик XIX сторіччя С. Соловйов про наслідки Конотопської битви

Конотопська перемога є дуже повчальною для усвідомлення феномену української сили та української слабкості. У світовій історії знайдеться не так уже й багато прикладів, коли володар-переможець, справжній тріумфатор безславно втрачає владу.

Конотопська битва належить до числа тих визначних подій, про які варто пам'ятати з багатьох причин. Вона по праву стоїть поруч із такими військовими звитягами козацтва, як перемоги під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями 1648 року чи під Батогом 1652 року.

Ця перемога здобута не масовим героїзмом, а насамперед військовою хитрістю, завдяки злагодженим діям гетьмана Івана Виговського та його союзника - кримського хана Мегмеда ІV Гірея. Однак Конотопська битва нині цікава історикам та громадськості не лише як сторінка воєнної історії, а й має важливе значення для розуміння суті політичних процесів, що протікали на українських теренах.

Битва під Конотопом наочно спростовує насамперед той міф, що після Переяславської ради 1654 року Україна стала буцімто єдиним цілим із Московською державою. Історична палітра взаємин двох країн насправді була щедро насичена найрізноманітнішими подіями, зокрема й військовими протистояннями.

Другий розвінчаний міф - про вічну ворожнечу українських козаків і кримських татар. Як бачимо, військова співпраця між ними мала місце й нерідко була доволі успішною.

Брати по духу і зброї. Про дружбу козаків і татар

Конотопська перемога є надзвичайно повчальною для усвідомлення феномену української сили та української слабкості. Адже у світовій історії знайдеться не так уже й багато прикладів, коли володар-переможець, справжній тріумфатор (маю на увазі гетьмана Виговського) через два місяці після тріумфу безславно втрачає владу, до того ж під тиском найближчого оточення, своїх підлеглих.

У російській історіографії закріпився особливий погляд на тогочасні взаємини між Гетьманатом та Московією: там ідеться не про війну, а про самовільну акцію Виговського. Але ж Виговський був легітимно обраним гетьманом, його визнав і московський цар! Тож об'єктивно слід говорити про першу українсько-московську війну, що не обмежувалася битвою під Конотопом.

Українсько-московська війна 1658-1659 років розгорталася на тлі однієї із найбільших гуманітарних катастроф, що її будь-коли зазнавала Україна - Руїни другої половини ХVІІ ст. Однією з причин Руїни була довготривала виснажлива громадянська війна, яка саме за гетьманування Виговського розпалюється з небаченою досі силою.

У тій війні "насолити" своєму вчорашньому побратиму, навіть на шкоду Україні, вважалося цілком прийнятним заняттям. Отож не було нічого дивного, що якраз у розпал Конотопської кампанії добре відомий читачам запорозький отаман Іван Сірко, аби не допустити зміцнення влади гетьмана Виговського, здійснює похід на Кримський півострів. Такі дії Сірка спровокували й черговий українсько-кримський розрив, і спустошливий набіг татар на лівобережні міста й села, і повернення московського війська назад в Україну.

Источник: http://www.ridnavira.org/index.php/ukrajina-i-nezalezhnist/236-moskovstvo-moskovska-vina-z-ukrajintsyami/229-konotopska-bitva-mizh-rusyu-ukrajina-i-moskovskim-tsarstvomrosiya-vina-prodovzhuetsya