ЛЕМКИ ТА ЛЕМКІВЩИНА
Mar. 28th, 2015 11:23 am![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
gereda64.livejournal.com posting in ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
urb_ahttp://www.galychyna.if.ua/publication/culture/ne-milijut-lemkivski-dzherela/
Проминуло вже багато років з часу, чорного для багатьох людей, коли за наказом Сталіна відбулась операця "Вісла" Тоді насильно зривали з обжитих місць цілу народність - лемків. Це одна з гілок українського народу, що довгими роками жила у Польші. Але якщо полякам, котрі переселялись у Польшу була надана можливість взяти із собою усе надбане роками, то лемків переселяли лишень з тим, що вони могли вивезти в кількох валізках і розселяли їх по усіх землях СССР, аж до Казахстану. Проте з часом більшість з них знайшла можливість переїхати на Прикарпаття, де ще зберігались рештки місцевих звичаїв, і Прикарпаття стало для них другим домом. Однією з таких переселенок, вивезеною разом із родиною, була і мати мого чоловіка Бінцаровська Любомира Михайлівна. Її рідні оселились у Галицькому районі, де вона вийшла заміж, народила трьох синів та 38 років працювала в шкоді, навчаючи найменших діток читати, писати і робити перші кроки в такому непростому житті. Зараз вона вже давно на пенсії, але як і раніше не полишає громадського життя свого, уже ставшого їй рідним, села Маринопіль. Пропоную почитати невелику статтю, котру написала моя свекруха, а якщо направду - жінка, яка стала мені другою мамою, і яку я щиро люблю та поважаю.
Проминуло вже багато років з часу, чорного для багатьох людей, коли за наказом Сталіна відбулась операця "Вісла" Тоді насильно зривали з обжитих місць цілу народність - лемків. Це одна з гілок українського народу, що довгими роками жила у Польші. Але якщо полякам, котрі переселялись у Польшу була надана можливість взяти із собою усе надбане роками, то лемків переселяли лишень з тим, що вони могли вивезти в кількох валізках і розселяли їх по усіх землях СССР, аж до Казахстану. Проте з часом більшість з них знайшла можливість переїхати на Прикарпаття, де ще зберігались рештки місцевих звичаїв, і Прикарпаття стало для них другим домом. Однією з таких переселенок, вивезеною разом із родиною, була і мати мого чоловіка Бінцаровська Любомира Михайлівна. Її рідні оселились у Галицькому районі, де вона вийшла заміж, народила трьох синів та 38 років працювала в шкоді, навчаючи найменших діток читати, писати і робити перші кроки в такому непростому житті. Зараз вона вже давно на пенсії, але як і раніше не полишає громадського життя свого, уже ставшого їй рідним, села Маринопіль. Пропоную почитати невелику статтю, котру написала моя свекруха, а якщо направду - жінка, яка стала мені другою мамою, і яку я щиро люблю та поважаю.
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}