![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
mysliwiec.livejournal.com posting in ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
urb_aВ журналі "Український тиждень" ( № 3 (220) від 19 січня 2012 року), в сатті "Як українці стають росіянами", надруковано лист Дениса Дунаса з Москви:
ПОШУК ІДЕНТИЧНОСТІ
Моя мама переїхала з міста Пирятин, що в Полтавській області, до Москви, коли їй було 25 років. Батько перебрався туди із селища міського типу Чечельник, що на Вінниччині, у віці 27 років. Я виріс і народився в Білокам’яній і вважаю себе москвичем, росіянином.
Щоліта аж до першого курсу університету я проводив час в Україні. Свіжі фрукти та овочі, купання в річці, збір яблук, годування поросят і нутрій – цим не можна було здивувати моїх однокласників. Навіть історія про те, як я упав у туалет, – той, який на вулиці з викопаною ямою, – не мала такої популяр¬ності в Москві, як дещо інше – українська мова. За літні місяці мені вдавалося її непогано опанувати. Небагато що може розсмішити справжнього москвича так, як сказане українською речення чи хоча б слово.
Напередодні отримання паспорта громадянина РФ баба Ніна під час мого чергового приїзду до України запитала: «Яку національність я волію занести в документ: росіянин чи українець?» На що їй відповів: «Звісно ж, росіянин! Я ж виріс і живу в Москві». – «Батьки твої украiнці і сра... ти, а не москвич! Ти хохол!». У підсумку я отримав паспорт громадянина РФ, де не було графи «національність».
Якось цілий рік я був вегетаріанцем. Зірвався саме того дня, коли моя мама привезла з України кров’янку і сало. Поїдаючи їх, я переконував себе, що кров і жир – це ж не м’ясо, і як же не пощастило мусульманам, які ніколи не дізнаються, яке смачне українське сало з часником. Мені нелегко далось усвідомлення того, що ніякий я не вегетаріанець і що, можливо, навіть трохи хохол.
Недавно моя українська подружка пояснила мені, що бувають хохли, а бувають українці. Що «хохол» позбавляє особистість права на гідність. Згоден, коли мене так називають, трохи образливо. Але тут, у Москві, «українець» звучить так само, як «молдаванин» чи «білорус», а для декого і як «таджик». Зате один відомий у Білокам’яній професор МДУ ніколи не втрачає нагоду назвати себе хохлом. З його вуст це звучить навіть гордо.
Я бачу, що для деяких народів, наприклад кавказьких, коріння справді дає про себе знати. Кілька разів мені доводилося спостерігати, як чеченці танцювали лезгинку навпроти Кремля. Зате я жодного разу не бачив українців, які танцювали б «люлі-люлі» під зірками башт. Мабуть, у бінарній опозиції «росіянин – кавказець» опозиції більше, ніж у дихотомії «росіянин – українець».
Я дуже люблю звучання західної української мови. Вважаю, що вона гарна і схожа на польську. Але ніколи не думав про те, щоб почати її вивчати. Опанувати б англійську. Мені не подобається та «сільська» українська, якою говорять родичі зі Східної України і мої батьки одне з одним. Схоже на якесь перекручування російської. До мене я їх прошу звертатися російською або ж літературною українською, як я називаю мову міста Львова.
Ніколи не задумувався й над тим, чи є в Москві українська діаспора. Але навіть якби й був якийсь клуб українських знайомств, кружок рукоділля чи вільний майстер-клас із приготування вареників, навряд чи туди пішов би. Я не звик вибирати інтереси або друзів за ознакою національності та походження. Особливо мене дратувало б, якби мене змусили туди піти або наклали моральне зобов’язання шанувати коріння.
У меню ліцензійних dvd-дисків є опція вибору української мови. Якось ми з матір’ю переглядали мультик про папугу українською, і мені це подобалося. Але в мами розболілася голова. Вона сказала, що їй доводиться напружуватися. «Ти ж українка», – зауважив я. – «То й що, мені тепер одягти національний костюм, заплести колосок і ходити в ньому по квартирі? Борщ із пампушками готую, і вистачить».
На мою думку, ніщо не формує людину більше, ніж соціальний контекст. Повторюся, я виріс і народився в Москві і вважаю себе москвичем, росіянином. Не знаю, чи правильно це і логічно, але знаю точно: це природно. Вимовити «я українець» не штучно не зможу.
Моя мама, коли скучає за Батьківщиною, каже: «Рiдна Украiна!» – і мріє разом із батьком зустріти там старість. Якщо я не назбираю грошей на будиночок у Швейцарії, то теж віддам перевагу Україні над Москвою.
* * *
Цей лист ще одного "русского в пєрвом поколєніі" суттєво допомогає зрозуміти "феномен русского народа"- тобто те, чому тільки і саме до нього органично пасує відомий вислів- "Умом ... нє понять, аршіном общім нє ізмєріть"...
Сучасне розуміння терміну "народ, нація", по перше- стосується "Уявних спільнот" (Б.Андерсон), яки з"явилися після "весни народів" в 19 столітті.
По друге- з двох не тотожніх понять- "політична нація" і "етнична нація", тут буде йтися про "етничну націю".
Коли все відбувається "природним шляхом", то (звісно- напівжартома),- маємо таку картину:
"Сравнительный анализ национализма и волос на лобке юноши"
http://mysliwiec.livejournal.com/31941.html
А якщо без жартів, то маю підозру, що "русский народ" тільки формується- (підліток в якого починають грати гормони). І до сьогодні йому потрібен Батько- Цар- Генсек- Лідер.
Логіка така- щоб зробити тісто господиня має "кинути до діжки"- змішати- борошно, дріжжи, сіль..... додати воду... і ЗАЛИШИТИ В СПОКОЇ шоб "дозріло", шоб віграло, шоб перебродило.
Тільки після ціого получиться готове тісто.
Взяти гагаузів- ім вистачило 200 років (спокою) окремого життя від Османської імперії, щоб вони "відчули" себе окремим народом. Віра у них православна, мова- на основі західно- огузського діалекта турецької. Жили б вони серед турків, на другому березі Босфору, напевно сьогодні вважали б себе турками христіанського віросповідання.
В Росії за всю історію не було часу, коли "те, що попало в діжку" було би залишено в спокої, щоб визріло, виграло, перебродило. Весь час додавались нові землі з новими "плємєнамі", і все це летіло в той казан.
Тільки но починало там , в казані,щось формуватися, -( елементарно- щоб люди склали і почали співати своїх пісень, 20 років замало- треба хоч щоб вже син співав свому синові, і казав- "Слухай, дитино- цю пісню ще твій дід молодим співав").
А вже наступний "правітєль" додає туда нову порцію дріжжей, додається новий "інгредієнт", і так без перестанку.
Там де народи вже є, не виникає питань- "а як визначити" хто такий /грузин/японець/швед. І то попри всю внутрішню відмінність наприклад /в ГрузіїЇ- Менгрелів від Сванів чи Пшавів чі Імеретинців. У менгрелів з 13 сторіччя мова настільки "пішла вбік" від загальної картвельскої, що дуже багато слів подібни, и багато взагалі інші. Наприклад грузинською вода- "цхали"- менг.- "цкаро" а хліб- груз.- "пурі", а менг. "кобали". Але коли хтось "зовні" запитає, то ВСІ вони скажуть- ми грузіни (картвелі).
Я звернув увагу (особливо перед 4м числом, з "Русскім маршем"), що в Росії самі свої між себе не можуть дійти згоди кого вважати "Русскім". При чому всі(принаймні більшість) свято впевнені, що такій народ мало того що є, так він вже є 1000 років і має відповідно 100 лєтнюю вєлікую культуру, мову, державу... Тобто- "повний комплект-"Всьо прі нём".
А придивитися ближче- все "розбігається на окремі частини якщо не з інших народів, то таких,по яким видно іх свіженьку,тільки вчорашню "запозиченість" від інших народів.
Є, звісно окремі випадки, коли людина про себе каже - "На обличчя я чистий поляк, і я сам про себе так думаю (є в нього такі слова), а ми його знаємо як "арійца- бєлокурую бєстію"- Фрідріха Ніцше, а не Фредеріка Ницького, але ж не так массово?
З одного боку- та 18го сторіччя, "весна народів" коли повиростали інші вже пройшла, вже модерн і постмодерн, вже людство інше. Вже більш зручни часи для "політичної нації".
З другого боку, наприклад у Чехів,- "будитель" Масарик не так вже і давно розказав чехам "хто вони такі", та і у Греків подібне було. Але там була неперебрехана основа.
Ця " уявна спільнота" (російська)- до Івана Грозного "взрастала" на грунті автохотнів- фіно-угрів, булгар. Потім, з приєднанням слов"янських земель, в ту "діжку з тістом" почалося - що далі, то більше- "додавання"- української складової.
З 1917 року і до 1991 цей процес (переміщення мас людей на просторах імперіі) набрав таких масштабів, що зараз треба дуже постаратися, щоб знайти сім"ю, де декілька поколінь (особливо в містах) живуть на тому самому місці, що і 100 років тому.
І тут починається саме цікаве:
Природа живе по своім законам. Люди це частково розуміють, коли дбають про зникаючі види тварин, рослин, заводять "Червоні книги"...
Тобто "на загал"-в природі "не диє" закон ринкової "економіки" - "виживає сильніший" в "пласкому розумінні". Коли в результаті "конкуренціі" на Землі залишились - тільки одна "найкрасивіша квітка", один вид "хижої прісноводної риби", один вид "хвойного дерева", один сорт "найсмачнішого яблука".
Я не помилково взяв в "лапки" слово економіка- тому, що більшість з того що нас оточує, і шо ми називаємо цим словом, насправді є "Хремастика". Про що вже давно написав Аристотель:
Про небезпеку саме таких речей, схоже, й розмірковував Аристотель (в IV ст. до Р. Х. першим визначив економіку як науку- економіка («впорядкована домівка» – від ο?κος – домівка, νόμος – порядок, закон)):
«Хрематистика (діяльність, орієнтована на зиск, від χρημα – майно.) розташована поруч з економікою,.. але вона – не економіка, а спрямована на експлуатування.
На неї працює лихварство, що… черпає прибуток із грошей, а не з речей, до розповсюдження яких запровадили гроші...
Тому цей вид збагачення найбільш збочений» (Політика, Кн. 1).
Коли для дитини рідна мати красивіша за всіх матерів світу, коли кожна культура кожного народі - всі (і тільки всі разом) створюють цілісну картину світу, коли доросла людина любить свою сім"ю (хоча поряд є і щасливіші, і заможніші, так само як і бідніші і нещасніші), свій народ- то це одне.
А коли (вже в системі цінностей Хремастики) людина починає пояснювати:
-Я "приєднуюсь до цього "народу" , бо він "перспективніший", бо мова його "вєлікая і могучая"- на відміну від батьківської- "смішної і незграбної"....
(-Іду працювати на цю фірму, при цьому треба якнайліпше виконувати всі вказівки Хазяіна і топ-менеджерів фірми- з надією колись і самому потрапити в іх коло,бо ця фірма великий гравець на міжнародному ринку, а фірма батьків не така відома)...
То то вже не думки дитини про рідну сім"ю, не слова подружньої пари "Буду поруч і в горі, і в радості, поки смерть не розлучить нас", а думки "бізнесмена"-
З обов"язковою вигодою-прибутком, з конкуренцією- "виживає сильніший",
З прихованною можливістью "перекинутися" на бік ще сильнішого конкурента- ("получіть болєє вьігодноє бізнєс- прєдложєніе")...
Якщо в "природних координатах" сім"я щаслива тим, що ім добре проміж себе, то в "Хремастиці" треба постійно "змагатися", порівнювати себе з "конкурентами", щось всім (і собі) постійно доводити. Всім же відомо, що той, хто "зупинився",- вже "загубив лідерство".
І тоді ціла "національна ментальна травма"- Як то ми переживемо таку ганьбу, що вже не є супердержавою (суперфірмою яка втратила ринки збуту і капіталізацію)? Що нас вже не весь світ боіться?
Треба срочно наздоганяти, бо інакше- банкрот.
В Росіі вже давно в національному питанні, "перевели стрілки" на цю, Хремастичну "колію".
Ось тому- всі спроби підійти до розуміння Росіі в системі "координат природи"- тобто зрозуміти і поміряти "общім аршином" - закінчуються ничім.
Тому правителі Росіі так негативно відносяться до природного бажання народів мати свою державу, називаючи "норму"- " злочинним збоченням".
Раз ставши на "ту колію", людина починає несвідомо діяти як "менеджер з тої "Хремастики".
Розкладає "по полочках"- це "престижніше", тому для мого статусу "природно" бути членом колективу фірми "Фіат". мені приємно відчувати себе "одним з родини Фіату"- у нас (Фіата) стілько призів і досягнень...
А моі батьки- з іх "Запорожцем"- так це ж так смішно, для мене, такого сучасного і конкурентного.
А ось тут- пастка, навіть дві пастки.
Перша-
(що знаходиться "на коліі Хремастики")- завжди знайдеться "ще крутіша фірма" (він несвідомо це відчуває, коли пише про те, що непогано би вивчити англійську мову- бо за нею стоять Роллс-Ройси и Бентлі- а то набагато крутише Фіата).
Друга-
(частиною свого єства він "пам"ятає про "природну колію" на якій він залишив свою стару бабцю)- коли він визнає, що як вже такі не вдасться "роблячи карьєру" втрапити до "фаміліі Бентлі" ( Якщо я не назбираю грошей на будиночок у Швейцарії), то залишає собі можливість повернутися до "природного стану речей" ( то теж віддам перевагу Україні над Москвою ).
Так закінчує свого листа цей "русскій в пєрвом поколєніі".
Що то з того всього буде далі???
Відбувалося б це все десь на іншому боці Земної Кулі- то Бог їм суддя,- най бавляться,- що малі діти...
А то ж поряд,- "за парканом"...
Кому побажаєш таких "братів- сусідів"?
А так хотілося б вздовж того паркану квіточок насадити, вуликів під вишнями поставити,..
Щоб з потім з приязним сусідом (зза того такі паркана) посидіти в затишку, у неділю надвечір, потеревеніти про щось розумне,- "за життє"...
* * *
P.S.
Чомусь більшості кидається в очи майже виключно ті випадки, коли в "русскіє в пєрвом поколєніі" записуються пасіонарії- "Россіі вєрньіє жидьі".
Статистика "корінних народів Росіі" також тане на користь збільшення кількости "русскіх" завдяки ось таким "русскім в пєрвом поколєніі":
Коли випадково побачив перше відео, то ще не зная абсолютно нічого про цю людину, запитав у нього:
-"Вот смотрю видео, и не могу понять, что это за акцент такой у дедушки? Такое впечатление, что он по русски с гостем разговаривает из уважения (иногда с трудом подбирает нужные слова, ошибается пару раз в падежах...), а дома говорит на другом языке.
Я ошибаюсь, или оно так и есть?"
Відповідь:
-"Да, Александр Ильич всю жизнь говорит на коми языке. Но если бы мы сделали по-коми материал, пришлось бы все переводить."
http://ucmopuockon.livejournal.com/1014209.html?thread=2710465#t2710465
Виявилось що:
1) Людина, як і кожен пор"ядний Комі (нагадую, що Комі-перм"яки- фіно-угорський народ_, любить, знає і вивчає свій рідний Край:
http://ekishev-yuri.livejournal.com/307389.html#cutid1
2)
Ось та розмова з дідом, котрого автор відео наводить за приклад справжнього "русского мужика"- "соль зємлі русской" (те, що російська мова не є рідною для обох, відчувається,- просто по діду це видно більше):
http://ucmopuockon.livejournal.com/1014209.html?thread=2710465#t2710465
3) Тут він вже "русскій" (промова перед Народом):
http://ekishev-yuri.livejournal.com/325331.html
4)Братні слов"янські відчуття героя до "братів-білорусів" (він вже слов"янин):
http://ucmopuockon.livejournal.com/1102966.html
* * *
А чого вартий лише один полум"яний трибун- об"єднувач слов"ян- ерзя Кирило Гундяєв!:
"Ни мордвины, ни мордва. Их настоящее имя – эрзя и мокша".
http://mysliwiec.livejournal.com/357577.html
ПОШУК ІДЕНТИЧНОСТІ
Моя мама переїхала з міста Пирятин, що в Полтавській області, до Москви, коли їй було 25 років. Батько перебрався туди із селища міського типу Чечельник, що на Вінниччині, у віці 27 років. Я виріс і народився в Білокам’яній і вважаю себе москвичем, росіянином.
Щоліта аж до першого курсу університету я проводив час в Україні. Свіжі фрукти та овочі, купання в річці, збір яблук, годування поросят і нутрій – цим не можна було здивувати моїх однокласників. Навіть історія про те, як я упав у туалет, – той, який на вулиці з викопаною ямою, – не мала такої популяр¬ності в Москві, як дещо інше – українська мова. За літні місяці мені вдавалося її непогано опанувати. Небагато що може розсмішити справжнього москвича так, як сказане українською речення чи хоча б слово.
Напередодні отримання паспорта громадянина РФ баба Ніна під час мого чергового приїзду до України запитала: «Яку національність я волію занести в документ: росіянин чи українець?» На що їй відповів: «Звісно ж, росіянин! Я ж виріс і живу в Москві». – «Батьки твої украiнці і сра... ти, а не москвич! Ти хохол!». У підсумку я отримав паспорт громадянина РФ, де не було графи «національність».
Якось цілий рік я був вегетаріанцем. Зірвався саме того дня, коли моя мама привезла з України кров’янку і сало. Поїдаючи їх, я переконував себе, що кров і жир – це ж не м’ясо, і як же не пощастило мусульманам, які ніколи не дізнаються, яке смачне українське сало з часником. Мені нелегко далось усвідомлення того, що ніякий я не вегетаріанець і що, можливо, навіть трохи хохол.
Недавно моя українська подружка пояснила мені, що бувають хохли, а бувають українці. Що «хохол» позбавляє особистість права на гідність. Згоден, коли мене так називають, трохи образливо. Але тут, у Москві, «українець» звучить так само, як «молдаванин» чи «білорус», а для декого і як «таджик». Зате один відомий у Білокам’яній професор МДУ ніколи не втрачає нагоду назвати себе хохлом. З його вуст це звучить навіть гордо.
Я бачу, що для деяких народів, наприклад кавказьких, коріння справді дає про себе знати. Кілька разів мені доводилося спостерігати, як чеченці танцювали лезгинку навпроти Кремля. Зате я жодного разу не бачив українців, які танцювали б «люлі-люлі» під зірками башт. Мабуть, у бінарній опозиції «росіянин – кавказець» опозиції більше, ніж у дихотомії «росіянин – українець».
Я дуже люблю звучання західної української мови. Вважаю, що вона гарна і схожа на польську. Але ніколи не думав про те, щоб почати її вивчати. Опанувати б англійську. Мені не подобається та «сільська» українська, якою говорять родичі зі Східної України і мої батьки одне з одним. Схоже на якесь перекручування російської. До мене я їх прошу звертатися російською або ж літературною українською, як я називаю мову міста Львова.
Ніколи не задумувався й над тим, чи є в Москві українська діаспора. Але навіть якби й був якийсь клуб українських знайомств, кружок рукоділля чи вільний майстер-клас із приготування вареників, навряд чи туди пішов би. Я не звик вибирати інтереси або друзів за ознакою національності та походження. Особливо мене дратувало б, якби мене змусили туди піти або наклали моральне зобов’язання шанувати коріння.
У меню ліцензійних dvd-дисків є опція вибору української мови. Якось ми з матір’ю переглядали мультик про папугу українською, і мені це подобалося. Але в мами розболілася голова. Вона сказала, що їй доводиться напружуватися. «Ти ж українка», – зауважив я. – «То й що, мені тепер одягти національний костюм, заплести колосок і ходити в ньому по квартирі? Борщ із пампушками готую, і вистачить».
На мою думку, ніщо не формує людину більше, ніж соціальний контекст. Повторюся, я виріс і народився в Москві і вважаю себе москвичем, росіянином. Не знаю, чи правильно це і логічно, але знаю точно: це природно. Вимовити «я українець» не штучно не зможу.
Моя мама, коли скучає за Батьківщиною, каже: «Рiдна Украiна!» – і мріє разом із батьком зустріти там старість. Якщо я не назбираю грошей на будиночок у Швейцарії, то теж віддам перевагу Україні над Москвою.
* * *
Цей лист ще одного "русского в пєрвом поколєніі" суттєво допомогає зрозуміти "феномен русского народа"- тобто те, чому тільки і саме до нього органично пасує відомий вислів- "Умом ... нє понять, аршіном общім нє ізмєріть"...
Сучасне розуміння терміну "народ, нація", по перше- стосується "Уявних спільнот" (Б.Андерсон), яки з"явилися після "весни народів" в 19 столітті.
По друге- з двох не тотожніх понять- "політична нація" і "етнична нація", тут буде йтися про "етничну націю".
Коли все відбувається "природним шляхом", то (звісно- напівжартома),- маємо таку картину:
"Сравнительный анализ национализма и волос на лобке юноши"
http://mysliwiec.livejournal.com/31941.html
А якщо без жартів, то маю підозру, що "русский народ" тільки формується- (підліток в якого починають грати гормони). І до сьогодні йому потрібен Батько- Цар- Генсек- Лідер.
Логіка така- щоб зробити тісто господиня має "кинути до діжки"- змішати- борошно, дріжжи, сіль..... додати воду... і ЗАЛИШИТИ В СПОКОЇ шоб "дозріло", шоб віграло, шоб перебродило.
Тільки після ціого получиться готове тісто.
Взяти гагаузів- ім вистачило 200 років (спокою) окремого життя від Османської імперії, щоб вони "відчули" себе окремим народом. Віра у них православна, мова- на основі західно- огузського діалекта турецької. Жили б вони серед турків, на другому березі Босфору, напевно сьогодні вважали б себе турками христіанського віросповідання.
В Росії за всю історію не було часу, коли "те, що попало в діжку" було би залишено в спокої, щоб визріло, виграло, перебродило. Весь час додавались нові землі з новими "плємєнамі", і все це летіло в той казан.
Тільки но починало там , в казані,щось формуватися, -( елементарно- щоб люди склали і почали співати своїх пісень, 20 років замало- треба хоч щоб вже син співав свому синові, і казав- "Слухай, дитино- цю пісню ще твій дід молодим співав").
А вже наступний "правітєль" додає туда нову порцію дріжжей, додається новий "інгредієнт", і так без перестанку.
Там де народи вже є, не виникає питань- "а як визначити" хто такий /грузин/японець/швед. І то попри всю внутрішню відмінність наприклад /в ГрузіїЇ- Менгрелів від Сванів чи Пшавів чі Імеретинців. У менгрелів з 13 сторіччя мова настільки "пішла вбік" від загальної картвельскої, що дуже багато слів подібни, и багато взагалі інші. Наприклад грузинською вода- "цхали"- менг.- "цкаро" а хліб- груз.- "пурі", а менг. "кобали". Але коли хтось "зовні" запитає, то ВСІ вони скажуть- ми грузіни (картвелі).
Я звернув увагу (особливо перед 4м числом, з "Русскім маршем"), що в Росії самі свої між себе не можуть дійти згоди кого вважати "Русскім". При чому всі(принаймні більшість) свято впевнені, що такій народ мало того що є, так він вже є 1000 років і має відповідно 100 лєтнюю вєлікую культуру, мову, державу... Тобто- "повний комплект-"Всьо прі нём".
А придивитися ближче- все "розбігається на окремі частини якщо не з інших народів, то таких,по яким видно іх свіженьку,тільки вчорашню "запозиченість" від інших народів.
Є, звісно окремі випадки, коли людина про себе каже - "На обличчя я чистий поляк, і я сам про себе так думаю (є в нього такі слова), а ми його знаємо як "арійца- бєлокурую бєстію"- Фрідріха Ніцше, а не Фредеріка Ницького, але ж не так массово?
З одного боку- та 18го сторіччя, "весна народів" коли повиростали інші вже пройшла, вже модерн і постмодерн, вже людство інше. Вже більш зручни часи для "політичної нації".
З другого боку, наприклад у Чехів,- "будитель" Масарик не так вже і давно розказав чехам "хто вони такі", та і у Греків подібне було. Але там була неперебрехана основа.
Ця " уявна спільнота" (російська)- до Івана Грозного "взрастала" на грунті автохотнів- фіно-угрів, булгар. Потім, з приєднанням слов"янських земель, в ту "діжку з тістом" почалося - що далі, то більше- "додавання"- української складової.
З 1917 року і до 1991 цей процес (переміщення мас людей на просторах імперіі) набрав таких масштабів, що зараз треба дуже постаратися, щоб знайти сім"ю, де декілька поколінь (особливо в містах) живуть на тому самому місці, що і 100 років тому.
І тут починається саме цікаве:
Природа живе по своім законам. Люди це частково розуміють, коли дбають про зникаючі види тварин, рослин, заводять "Червоні книги"...
Тобто "на загал"-в природі "не диє" закон ринкової "економіки" - "виживає сильніший" в "пласкому розумінні". Коли в результаті "конкуренціі" на Землі залишились - тільки одна "найкрасивіша квітка", один вид "хижої прісноводної риби", один вид "хвойного дерева", один сорт "найсмачнішого яблука".
Я не помилково взяв в "лапки" слово економіка- тому, що більшість з того що нас оточує, і шо ми називаємо цим словом, насправді є "Хремастика". Про що вже давно написав Аристотель:
Про небезпеку саме таких речей, схоже, й розмірковував Аристотель (в IV ст. до Р. Х. першим визначив економіку як науку- економіка («впорядкована домівка» – від ο?κος – домівка, νόμος – порядок, закон)):
«Хрематистика (діяльність, орієнтована на зиск, від χρημα – майно.) розташована поруч з економікою,.. але вона – не економіка, а спрямована на експлуатування.
На неї працює лихварство, що… черпає прибуток із грошей, а не з речей, до розповсюдження яких запровадили гроші...
Тому цей вид збагачення найбільш збочений» (Політика, Кн. 1).
Коли для дитини рідна мати красивіша за всіх матерів світу, коли кожна культура кожного народі - всі (і тільки всі разом) створюють цілісну картину світу, коли доросла людина любить свою сім"ю (хоча поряд є і щасливіші, і заможніші, так само як і бідніші і нещасніші), свій народ- то це одне.
А коли (вже в системі цінностей Хремастики) людина починає пояснювати:
-Я "приєднуюсь до цього "народу" , бо він "перспективніший", бо мова його "вєлікая і могучая"- на відміну від батьківської- "смішної і незграбної"....
(-Іду працювати на цю фірму, при цьому треба якнайліпше виконувати всі вказівки Хазяіна і топ-менеджерів фірми- з надією колись і самому потрапити в іх коло,бо ця фірма великий гравець на міжнародному ринку, а фірма батьків не така відома)...
То то вже не думки дитини про рідну сім"ю, не слова подружньої пари "Буду поруч і в горі, і в радості, поки смерть не розлучить нас", а думки "бізнесмена"-
З обов"язковою вигодою-прибутком, з конкуренцією- "виживає сильніший",
З прихованною можливістью "перекинутися" на бік ще сильнішого конкурента- ("получіть болєє вьігодноє бізнєс- прєдложєніе")...
Якщо в "природних координатах" сім"я щаслива тим, що ім добре проміж себе, то в "Хремастиці" треба постійно "змагатися", порівнювати себе з "конкурентами", щось всім (і собі) постійно доводити. Всім же відомо, що той, хто "зупинився",- вже "загубив лідерство".
І тоді ціла "національна ментальна травма"- Як то ми переживемо таку ганьбу, що вже не є супердержавою (суперфірмою яка втратила ринки збуту і капіталізацію)? Що нас вже не весь світ боіться?
Треба срочно наздоганяти, бо інакше- банкрот.
В Росіі вже давно в національному питанні, "перевели стрілки" на цю, Хремастичну "колію".
Ось тому- всі спроби підійти до розуміння Росіі в системі "координат природи"- тобто зрозуміти і поміряти "общім аршином" - закінчуються ничім.
Тому правителі Росіі так негативно відносяться до природного бажання народів мати свою державу, називаючи "норму"- " злочинним збоченням".
Раз ставши на "ту колію", людина починає несвідомо діяти як "менеджер з тої "Хремастики".
Розкладає "по полочках"- це "престижніше", тому для мого статусу "природно" бути членом колективу фірми "Фіат". мені приємно відчувати себе "одним з родини Фіату"- у нас (Фіата) стілько призів і досягнень...
А моі батьки- з іх "Запорожцем"- так це ж так смішно, для мене, такого сучасного і конкурентного.
А ось тут- пастка, навіть дві пастки.
Перша-
(що знаходиться "на коліі Хремастики")- завжди знайдеться "ще крутіша фірма" (він несвідомо це відчуває, коли пише про те, що непогано би вивчити англійську мову- бо за нею стоять Роллс-Ройси и Бентлі- а то набагато крутише Фіата).
Друга-
(частиною свого єства він "пам"ятає про "природну колію" на якій він залишив свою стару бабцю)- коли він визнає, що як вже такі не вдасться "роблячи карьєру" втрапити до "фаміліі Бентлі" ( Якщо я не назбираю грошей на будиночок у Швейцарії), то залишає собі можливість повернутися до "природного стану речей" ( то теж віддам перевагу Україні над Москвою ).
Так закінчує свого листа цей "русскій в пєрвом поколєніі".
Що то з того всього буде далі???
Відбувалося б це все десь на іншому боці Земної Кулі- то Бог їм суддя,- най бавляться,- що малі діти...
А то ж поряд,- "за парканом"...
Кому побажаєш таких "братів- сусідів"?
А так хотілося б вздовж того паркану квіточок насадити, вуликів під вишнями поставити,..
Щоб з потім з приязним сусідом (зза того такі паркана) посидіти в затишку, у неділю надвечір, потеревеніти про щось розумне,- "за життє"...
* * *
P.S.
Чомусь більшості кидається в очи майже виключно ті випадки, коли в "русскіє в пєрвом поколєніі" записуються пасіонарії- "Россіі вєрньіє жидьі".
Статистика "корінних народів Росіі" також тане на користь збільшення кількости "русскіх" завдяки ось таким "русскім в пєрвом поколєніі":
Коли випадково побачив перше відео, то ще не зная абсолютно нічого про цю людину, запитав у нього:
-"Вот смотрю видео, и не могу понять, что это за акцент такой у дедушки? Такое впечатление, что он по русски с гостем разговаривает из уважения (иногда с трудом подбирает нужные слова, ошибается пару раз в падежах...), а дома говорит на другом языке.
Я ошибаюсь, или оно так и есть?"
Відповідь:
-"Да, Александр Ильич всю жизнь говорит на коми языке. Но если бы мы сделали по-коми материал, пришлось бы все переводить."
http://ucmopuockon.livejournal.com/1014209.html?thread=2710465#t2710465
Виявилось що:
1) Людина, як і кожен пор"ядний Комі (нагадую, що Комі-перм"яки- фіно-угорський народ_, любить, знає і вивчає свій рідний Край:
http://ekishev-yuri.livejournal.com/307389.html#cutid1
2)
Ось та розмова з дідом, котрого автор відео наводить за приклад справжнього "русского мужика"- "соль зємлі русской" (те, що російська мова не є рідною для обох, відчувається,- просто по діду це видно більше):
http://ucmopuockon.livejournal.com/1014209.html?thread=2710465#t2710465
3) Тут він вже "русскій" (промова перед Народом):
http://ekishev-yuri.livejournal.com/325331.html
4)Братні слов"янські відчуття героя до "братів-білорусів" (він вже слов"янин):
http://ucmopuockon.livejournal.com/1102966.html
* * *
А чого вартий лише один полум"яний трибун- об"єднувач слов"ян- ерзя Кирило Гундяєв!:
"Ни мордвины, ни мордва. Их настоящее имя – эрзя и мокша".
http://mysliwiec.livejournal.com/357577.html
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}