Слова "русский язык". Допетровская Русь.

[rusmskii.livejournal.com]

Азбука Бурцова. 7145 год от сотворения мира.

Comments

[x98.livejournal.com]

ага, українська мова)

[rusmskii.livejournal.com]

Осталось сказать, что в московском государстве напечатали украинскую Азбуку.

[deratisator.livejournal.com]

==Осталось сказать, что в московском государстве напечатали украинскую Азбуку.==
Нет, в московском государстве брезгливо повели носом на вонь Бурцова и продолжали вовсю юзать УКРАИНСКУЮ грамматику Мелетия Смотрицкого и БЕЛОРУССКУЮ азбуку Спридона Соболя.
Что, в принципе, и понятно: ну откуда "русскому" Бурцову толком знать руський язык?

[rusmskii.livejournal.com]

Т.е. Вы так и не научились отличать Азбуку от Грамматики.

[deburger.livejournal.com]

Черным по желтому же написано: «... славенский наш далект, то есть, русский язык...», церковнославянский, который от Кирилла и Мефодия, язык литургии...

[rusmskii.livejournal.com]

Это ж не отменяет самого факта, что такое словосочетание было, по меньшей мере, в начале 17 века.

«По благословению отца моего старца Епифания писано моею рукою грешною протопопа Аввакума, и аще что реченно просто, и вы, господа ради, чтущии и слышащии, не позазрите просторечию нашему, понеже люблю свой русской природной язык, виршами философскими не обык речи красить, понеже не словес красных бог слушает, но дел наших хощет».

«Вот что много рассуждать: не латинским языком, ни греческим, ни еврейским, ниже иным коим ищет от нас говоры господь, но любви с прочими добродетельми хощет; того ради я и не брегу о красноречии и не уничижаю своего языка русскаго, но простите же меня, грешнаго, а вас всех, рабов Христовых, бог простит и благословит. Аминь».

Житие протопопа Аввакума, им самим написанное.

Это на полстолетия позже. "Свой природный русский язык" отличается, по мнению протопопа, от "русского языка" стилем. Природный - просторечие. Русский - философия. Нелепо требовать от людей 17 века соблюдения требования современной лингвистики. Они вот так жили, и вот так видели сходства и различия речи, которую использовали.

[sevibor.livejournal.com]

Румынский опять об..ся.
Походу методички старые.

[Мизантроп ... (from livejournal.com)]

«Літопис Руський» XII ст. згадує назви «Україна», «Вкраїна», «Вкраїниця», «україняни» локалізовані[1]:
південна частина Переяславської землі (південна частина Києва і північно-східна частина Черкащини)[1];
південно-східна частина Галицької землі (Пониззя), південно-східна частина Тернопільщини, південна половина Хмельниччини (р. Смотрич, р. Ушиця, р. Збруч), і південно-західна частина Вінничини[1];
терени Волинської землі в басейні лівобережжя середньої течі Західного Бугу, суміжне з Лядською землею Малої Польщі (нині — Хелмське, Бяло-Подляське, Замойське воєводства Польщі)[1].
Київський літопис 1187 (за Іпатіївським списком), оповідаючи про смерть переяславського князь Володимира Глібовича, під час походу на половців, каже що «за ним же Україна багато потужила»:[9]
« ѡ нем же Оукраина много постона.[2] »
У тому ж літописі за 1189 рік згадується, що князь Ростислав Берладник приїхав до «України Галицької» (на означення подністрянського Пониззя):[9]
« И еха и Смоленьска въ борзѣ и приѣхавшю же емоу ко Оукраинѣ Галичькои.[2] »
У Галицько-Волинському літописі, під 1213, записано, що князь Данило «забрав Берестій, і Угровськ, і Верещин, і Столп'є, і Комов, і всю Україну»:[10]
« и приӕ Берестии . и Оугровескъ . и Верещинъ . и Ст҃олпъ Комовъ . и всю Оукраиноу .[11] »

Уривок із Пересопницького Євангелія (1556) в якому зустрічається слово «україна»: «пришол в україни иудейския»
Існують різні трактування слова «Україна» у цих літописах. Так, історик Олександр Палій вважає, що слово було простим синонімом слів «князівство», «земля».[12] Натомість Іван Огієнко висловив ширші міркування з цього приводу у своїй праці «Історія української літературної мови». Про перший вжиток слова «україна» у Київському літописі він пише так:
«В якому саме значенні вжито тут слово Україна, трудно сказати, — може, так названо граничну Переяславську землю; але не виключено, що тут це назва й ширша — й землі Київської. Взагалі в давнину слово „україна“ визначало якусь землю, сторону, край. Другу згадку про Україну цей же Літопис подає під 1213 роком, розповідаючи, що князь Данило „прия Берестий, і Угровеск, і Верещин, і Столпє, Комов і всю Україну“. Тут Україна визначає певне окреслений край. Зазначу ще, що церковнослов'янське „пріиде в предѣль (грецьке ὅρια = краї) іудейскія“ Пересопницька Євангелія 1556 р. перекладає: „пришол в україни иудейския“.»[13]
Канадський історик Орест Субтельний висловив чіткішу думку з цього приводу:
«Слово „Україна“ вперше з'являється в літописах у 1187 р. і спочатку вживається як географічне позначення Київського порубіжжя.»[14]
Віталій Скляренко однак наголошує, що не можна тлумачити букву «У» в слові Україна як «біля». Такий підхід конфліктує із семантикою української мови (а також — білоруської, польської, чеської), в якій «У» тлумачиться тільки як «в», «у середині».[4][5]

[qwax.livejournal.com]

Фантазёр Листопад