![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
rusistka.livejournal.com posting in ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
urb_aПутешествия
Елена Ярова
Одесса — древний город с обрезанной историей
19 мая 2015 года Одессе исполнилось 600 лет.
Что, не слышали? По Вашему телевизору про это ничего не говорили? И не скажут. Не потому, что Киселёв и прочие тому подобные персонажи замалчивают любые позитивные новости из Украины: про «хунту» или ничего, или плохо. По украинскому телевидению тоже никаких репортажей про круглый юбилей южной столицы не наблюдалось.
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
no subject
Date: 2016-05-04 08:26 am (UTC)Особенно радует - тут погибна нацисткая мразь - но в РФ людям это не интересно. Действительно - почему? :)
Городу Одессе 200 лет, если до его основания на его месте было другое поселение - почему оно Одесса?
Разбирать построчно этот выблевок сознания, просто нету времени, да и жалко это самое время.
no subject
Date: 2016-05-04 09:24 am (UTC)И то, что на месте бывшего Советска было какое-то там поселение, в котором кто-то что-то подписал - это выблевок сознания )))
no subject
Date: 2016-05-04 10:19 am (UTC)no subject
Date: 2016-05-04 10:09 pm (UTC)А насчет переименований и оснований - уже ответили за меня :)
no subject
Date: 2016-05-04 10:04 pm (UTC)Особенно радует это.
И это - мразь! :)))
Смотрел бы да смоткел.
СДОХЛА ГАДИНА!
ЗАПОМНИ! :)))\
Надеюсь, ты не забудешь.)
А пока дрочи на свои расстрельные манда ты.)
no subject
Date: 2016-05-04 10:08 pm (UTC)no subject
Date: 2016-05-04 10:11 pm (UTC)no subject
Date: 2016-05-04 01:25 pm (UTC)…ЯК КОЗАКИ ПО СІЛЬ ХОДИЛИ
З 1540 року відома міждержавна угода між кримським ханом Менглі-Гіреєм та польським королем Сигізмундом про таке: «Купцям Корони й Литви вільно брати сіль у Капчибієві (=Хаджибеї) і, заплативши звичайне мито, розвозити до Києва й Луцька та міст інших». Далі попереджалось: «Якщо в Капчибієві шкоди заподіяно людям королівським, то цар (=хан) це відшкодує».
Добували сіль в озерах і лиманах навколо Хаджибея, який височів на причорноморській кручі на місці нинішньої Одеси. Тутешні соляні запаси мали аж ніяк не місцеве значення. Тому и виник цитований документ найвищих осіб сусідніх держав. Але незважаючи на це, подорож за сіллю для чумаків і купців була справою небезпечною, бо «сіль…збирають на озері Качибейському, а оскільки неподалік нього розташований татарський замок Очаков, то іноді візників солі перехоплюють і беруть в полон татари, разом з двомастами, а іноді й трьомастами возів». Ось тут і постають в обороні «соляників» (чумаків козацького походження») козаки-воїни. Постають взагалі в Північно-Західному Причорномор’ї, де ще до утворення Київської Русі жили східнослов’янські племена – уличі (між Південним Бугом і Дністром), тиверці (між Нижнім Дністром і гирлами Дунаю). Пізніше за будь-яких навал і завойовників краю тут виникали українські поселення, мешканці яких займалися городництвом, виноградарством, рибальством, пасовищним скотарством. Селилися, незважаючи на наруги від пришельців, тяжкі трудові повинності, фізичні розправи аж до взяття в полон і вбивства.
Козаки при захисті «смоляників» самі нападали на татар, та так завзято, що від мурів Хаджибеївської фортеці невдовзі залишилися тільки руїни. Навіть на морі не давали вони споко. Завойовникам. Турецький мандрівник Евлія Челебі засвідчував: «…Через ці місця пролягає головний шлях кораблів, котрі йдуть з Акермана (Бєлгород-Дністровський) до Очакова і далі в Крим. Але козаки збираються у ватаги і очікують біля місць, зручних для стоянки суден, і ніхто з подорожніх не може бути у захисті від того, щоб не бути пійманим. Борони нас Боже, це дуже небезпечний шлях». Той же Челебі доволі однозначно висловився з приводу приналежності територій навколо Хаджибея: «Протилежний (лівий за течією) берег Дністра – це справжній край козаків».
ТО ЧОМУ ТОДІ ПРОДОВЖУЮТЬ ЗАЗІХАТИ НА НИХ РІЗНІ ПРИШЕЛЬЦІ?
no subject
Date: 2016-05-04 01:25 pm (UTC)Турки, прагнучи будь-що закріпитися в Північно-Західному Причорномор’ї, навесні 1765 року розпочинають будувати в Хаджибеї нову фортецю – Ені-Дунья (Новий світ). Перші про це довідалися козаки, які давно вже налагодили свою постійну розвідку в тилах ворога. У Петербурзі про оту халепу, що немало стривожила вище російське чиновництво, дізналися від військового судді запорожців. Те перепинити якось оте спорудження нової фортеці росіяни вже не були спроможні й оголошену в 1768 році турками війну мусили зустрічати, маючи проти себе в Причорномор’ї й заново укріплений Хаджибей. Першим до стін фортеці навідався загін козаків на чолі з полковником Семеном Галицьким восени 1769 року. Тут вони розгромили турецький загін, що налічував 200 вершників, захопили оселі турок і татар навколо фортеці, однак її саму, добре оснащену гарматами, штурмувати не наважилися. Натомість захопили понад 20 тисяч коней, тим самим серйозно підірвавши кінні резерви ворогів, чимало голів великої рогатої худоби, овець, верблюдів, з чим і відбули на Січ. Улітку наступного року (1770) повів запорожців під Хаджибей кошовий отаман Січі Петро Калнишевський, визволивши з неволі понад 5 тисяч православних осіб.
Російські війська та козаки оволоділи Хаджибеєм лише в 1774 році. Проте лишалися там недовго, бо за Кючук-Кайнарджійським мирним договором землі між Південним Бугом і Дністром разом з Хаджибеєм залишалися за Туреччиною. Та не це стало «головним болем» запорожців після завершення війни, а зовсім інше: у червні 1775 року російські війська зайняли Запорізьку січ, а ще через два місяці Катерина Друга своїм маніфестом санкціонувала знищення колиски українського козацтва…
Підступництво імператриці, її чорна невдячність так вразили козаків, що немало їх подалося аж за Дунай, маючи за краще жити «під бусурманами».
Але все ж, коли у 1787 році між Османською та Російською імперіями розпочалася нова війна, українські козаки, аби боронити свої землі, знову виступили на боці останньої. Правда, вчорашніх запорожців веліли тепер називати «вірними», а невдовзі дали їхньому війську нову офіційну назву – Чорноморське козацьке. Чорноморці, беручи участь у тривалій облозі турецької фортеці Очаків, водночас вели активну розвідку навколо не менш важливого в стратегічному плані Хаджибея. А кошовий отаман Захарій Чепіга і раз, і вдруге проникав до поселення й знищив тамтешні склади із запасами продовольства, що постачалося звідси й до Очакова. Це, певно, теж неабиякою мірою сприяло падінню отієї грізної фортеці.
А там настала черга й Хаджибея. Першими в похід вирушили полки Чорноморського козацького війська, що добре знали місцевість. Йшли через Живахову гору, через Пересип, до Кривої Балки. А оскільки сильний дощ завадив корпусу генерала Івана Гудовича (нащадка славетного українського козацького роду) своєчасно дістатися місця з’єднання з передовими загонами, то саме козакам-чорноморцям випала доля, спільно з двома російськими батальйонами Йосипа де Рибаса, штурмувати Хаджибей – місто й фортецю Справу було завершено за якусь чверть години. А коли турки, усвідомивши свою поразку, почали тікати з фортеці, аби знайти порятунок на кораблях, то по них ударив зі своїми кінними козацькими полками Захарій Чепіга. Сталося це 14 вересня 1789 року. А ще через два роки було підписано Ясський мирний договір.
БІЛЬШ ЯК ТРЬОХСОТРІЧНУ БОРОТЬБУ УКРАЇНСЬКИХ КОЗАКІВ ЗА ВИЗВОЛЕННЯ КРАЮ ВІД ТУРКІВ БУЛО ЗАВЕРШЕНО.
no subject
Date: 2016-05-04 01:25 pm (UTC)Та невдовзі з’ясувалося, не для себе, не для своїх сімей козаки воювали – перемагали. Побоюючись, очевидно, виникнення нової січі, Катерина Друга вкотре вже виявила свою підступність, видавши у червні 1792 року указ «Про надання Чорноморському війську острова Тамані та земель між рікою Кубань і Азовським морем». Частина козаків мусила підкоритися й залишити потом-кров’ю политі рідні місця. Тоді ще не відали чорноморці, що російський уряд планував використати їх у війнах проти непокірних народів Північного Кавказу. Та багато хто не підкорився: розійшлися козаки по містах і селах Буго-Дунайського межиріччя, залишилися в Хаджибеї, у балках навколо нього. Зважаючи на це, власті змушені були піти на створення так званої «Чорноморської козачої команди». Тим більше, що для будівництва порту й міста були потрібні робочі руки.
«Высочайший указъ» про спорудження на Чорноморському узбережжі нового міста й порту широко відомий. Набагато менш відоме інше: кому споруджуване місто зобов’язане своєї нинішньою назвою, адже в рескрипті Катерини йдеться про Хаджибей. Кажуть: згадали, видно, що колись неподалік була грецька колоній Одесос – ось і перейменували Хаджибей на Одесу. Хто перейменував? Версій чимало: Й одна з них, здається, найімовірніша: Андріан Грабовський, статс-секретар цариці, який до того ж і сам текст згаданого вище «рескрипту» писав. Родом же Андріан Грабовський з Лубен, його батько був військовим осавулом одного з полків Гетьманщини, мати – з нащадків гетьмана Івана Сулими. Талановитий юнак-українець, закінчивши Московський університет, швидко просувався по службі, аж до відання всіма паперами самої цариці. Саме А.Грибовському випало захищати ідею спорудження на місці Хаджибея порту й міста, ведучи боротьбу спільно з де Рибасом проти доволі впливово командувача Чорноморського флоту Миколи Мордвинова, який волів бачити головний порт краю в Очакові. Дехто з істориків навіть твердить, що ще невідомо, на чий бік схилилася б чаша терезів, якби не активна участь у справі А.Грибовського. Хто бував в Одеському краєзнавчому музеї й бачив копію плану розбудови міста і порту в Хаджибеї, не міг не звернути увагу, що під ним стоять два підписи – цариці й А.Грибовського… «Теперішній стан міста Одеси, – писав пізніше у своїх спогадах А.Грибовський, – який збагачує Південну частину Росії і приносить скарбниці важливий доход, примушує автора цих записок радіти, що він мав разом із засновником його щастя бути першим знаряддям до здобуття для держави такої великої користі…»
Задля досягнення отієї «великої користі» для держави Одесу й порт належало, правда ще збудувати. І згадувана вже Чорноморська козача команда відігравала в цьому аж ніяк не останню роль. Саме козаки виконували тут найважчі роботи – вбивали в море палі, мостили причали, видобували в катакомбах камінь. До речі, подовгу не отримували за це ніякої платні, що засвідчено навіть у повідомленнях тодішнього генерал-губернатора, інших високопоставлених осіб. Будівничі Одеси потерпали від холоду й голоду, хвороб та вкрай тяжких умов праці. А начальство, приписуючи «мертві душі», викрадало кошти, призначені для будівничих. Ось письмові свідчення тих часів: «Реєстровий Третій Бузький козацький полк…Козацька команда: вимерли в Одесі 150 чоловік, і зверх того ще 6 чоловік на одному останньому тижні». І ще: «Безкарність та нахабність дійшли свого апогею…Те, що краде один лиш Рибас, перевищує 500 000 карбованців на рік…Четверта частина людей помирає..»
І ВСЕ Ж КОЗАКИ СТАНОВИЛИ ЧИМАЛИЙ ПРОШАРОК СЕРЕД НАСЕЛЕННЯ РОЗБУДОВАНОЇ ОДЕСИ.
no subject
Date: 2016-05-04 01:26 pm (UTC)Відомо, що прихід до влади царя Павла Першого призвів до припинення фінансування будівництва Одеського порту й розвитку тільки-но народженого міста. Й тут неоціненну роль, аби піднести, висловлюючись по-сучасному, «імідж» Одеси в очах «височайшого», відіграв Михайло Кир’яков (Кир’яченко) – директор Хаджибеївської (Одеської) митниці. Хоча деякі історичні джерела і називають його «російською людиною», та насправді Кир’яков – виходець зі старовинного українського козацького роду Кир’яченків, коріня якого – в Опішні («опішнянські глечики») на Полтавщині. Батька Михайла було приписано до Гадяцького полку, де згодом він зайняв посаду військового товариша. Ну, а як «Кир’яченки» ставали «Кир’яковими» – це окрема довга історія…
Михайло Кир’яков очолював митницю в Одесі, керуючи, по суті, не тільки всією зовнішньою торгівлею, а й розбудовою порту доволі тривалий час, пережив тут кількох градоначальників та генерал-губернаторів. Зміни у верхах Російської імперії стосовно ставлення до Одеси переживав дуже болісно. А водночас діяв, щоб те ставлення змінити на краще. Виїздив до Петербурга, де вів переговори з «потрібними людьми», і навіть влаштовував для Павла Першого своєрідний хабар: купецтво Одеси відправило монархові 3 тисячі штук апельсинів. З натяком, само собою, що їх одержано з екзотичних країн саме через Одеський порт. Спритна ініціатива подіяла, настрої монарха, а за ним і столичних сановників, змінилися. Одесити все через того ж Кир’якова направили міністру комерції Гаврилу Гагаріну «Подання про потреби міста», багато з яких було задоволено. Громаді Одеси надавалися потрібні для завершення спорудження порту 250 тисяч карбованців («рублєй»), а самому Кир’якову доручався нагляд за будівництвом. Після приходу до влади імператора Олександра Першого все той же невтомний Кир’яков знайшов стежку до серця нового володаря. Сорок вісім найзначніших та найбагатших громадян Одеси підписали вітальний «Адрес вдячності одеських мешканців М Кир’якову» за те, що він двічі відстояв права міста в столиці, причому зробив це з власної ініціативи. Відомий історик Аполлон Сокальський зазначає: «Якщо гавань було збудовано і побут міста зміцнено, то Одеса всім цим зобов’язана Кир’якову».
Показова й самопожертва Михайла Михайловича в страшні 1812-1813 роки, коли на Одесу і на Причорномор’я напосіла жахлива епідемія чуми. Кир’яков добровільно став повітовим комісаром у справі боротьби із смертельною хворобою. Він об’їжджав міста й села, знаходив можливості, аби полегшити, відвернути біду, геть забувши про власну безпеку. Недарма герцог Ришельє, який був тоді генерал-губернатором, вже перебуваючи в парижі і обіймаючи посаду прем’єр-міністра Франції, писав Михайлу Кир’якову: «Не лише я, а й усі старовинні мешканці Одеси дуже добре знають послуги, що ви їх надали місту тоді, коли воно ще було, так би мовити, немовлям. Вдячність співгромадян ставить вас в число чиновників, які найбільше сприяли добробуту Одеси та підготували теперішній її блиск. З другого боку, праця та пожертви в останній нещасливий час пошесті (1812), добровільно вами здійснені, доводять, що ви в будь-якому разі готові присвятити себе загальній користі…»
ІСТОРІЯ, ЯК ВІДОМО, МАЄ ВЧИТИ НАЩАДКІВ.
І НАСАМПЕРЕД – НЕ БУТИ БЕЗБАТЧЕНКАМИ.