![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
svarga2015.livejournal.com posting in ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
urb_a«СИРІТКА» НАДЯ: "УКРАЇНЦІ У ПЕРШОМУ ПОКОЛІННІ"
"Антимайдан стояв за те саме, що і Майдан" (с) Герой України Надія Савченко
"Ми уникаємо в ефірі вживати слова на кшталт "наші захисники", натомість кажемо "урядові війська" (с) журналіст "Громадського" Анастасія Станко
Вчора я спробував пояснити, чому поширені в медіа та віднедавно трансльовані через Савченко меседжі про "там-теж-люди", "між-нами-нема-різниці", "ми-всі-насправді-хочемо-тогожсамого" тощо при ніби то "правдивості" насправді є брехнею вищого гатунку - "лукавою правдою", на яку ні в якому разі не можна вестись.
Але щоб здолати цю облуду, варто спробувати розібратись, чому ж вона так поширена?
Чому тисячі наших - так, саме наших, я зараз не про ворогів, а лише про тих, хто як Надя ще вчора були разом з нами на барикадах Майдану та у окопах Східного фронту, або як Настя Станко ще вчора разом з нами несли світові правду - сьогодні радісно ковтають цю ворожу "макуху" та тим самим дають підчепити себе на риболовний гачок Пуйла, Мертвечука та компанії?
Чому у людей, в чиїх серцях вистачило мужності на революцію, війну та стійкість у полоні, у головах виявляється повна каша з несумісних понять, взаємовиключних цінностей та безглуздих уявлень?
І навпаки - чому для частини людей, як-от для автора цих рядків, хибність та згубність подібних псевдо-гуманістичних та псевдо-ліберальних конструкцій самоочевидна настільки, що аж дивно що це комусь треба пояснювати?
А насправді все досить просто.
Ми просто живемо у різних історичних контекстах, і це пояснює світоглядну різницю.
Для Наді, Насті та тисяч подібних Україна почалася 25 років тому, почалася з незрозумілих причин (ну от був собі Совок, а потім взяв та й розпався, довелося стати Україною...) і невідомо навіщо.
А українська нація ДЛЯ НИХ взагалі почалася 2 роки тому, коли вони, молоді та прекрасні, героїчно вийшли на Майдан творити історію - ту саму, яку ніколи не мали часу бодай трохи вивчити.
В такій парадигмі мета революції зводиться до "повалити Янука, бо дістав", в кращому разі - до вирішення найбільш гострих суспільних питань дуже короткочасової перспективи ("податкова реформа + дерегуляція бізнесу").
А війна ДЛЯ НИХ стає взагалі не до кінця зрозумілою, спершу вона бодай частково виправдовується як "захист завоювань революції", а надалі вгазалі перетворюється на "війну за Пороха проти Пуйла", які в свою чергу "одне одного варті", що як не крути виглядає тупим братовбивством...
В цій парадигмі абсолютно логічно в певний момент "прозріти", почати називати вчорашніх захисників Батьківщини "урядовими військами", колаборантів окупаційної армії - "армією ДЛНР", потому "героїчно" заволати "Геть війну, да буде мир!" та кинутись у обійми "таким-само-людям" по той бік лінії фронту.
Надя та Настя - "сирітки", вони як казав Михайло Ломоносов "самі собі предки", українці у першому поколінні. І Україну, і нашу війну вони бачать поглядом людини, яка сама собі перша винайшла, що ж то є Україна та українці, до якої тут не було нічого вартісного та гідного, і яка "з нуля" на рівному місці бавиться державо- та націєтвореням в межах своєї освіти та інтелекту.
При такому погляді два роки війни виглядають ледь не вічністю, і кілька разів змінити за цю «вічність» свої погляди, переконання, поділ на своїх та чужих – річ цілком природня та виправдана.
"За кадром" при подібному "ракурсі" лишаються невеличкі дрібниці - кілька століть історії, кількадесят мільйонів смертей, та несумісність двох суспільно-політичних Традицій. Традицій саме з великої літери, у сакральному сенсі - бо ж насправді саме за них з покоління у покоління вмираємо та вбиваємо ми, українці, та наші "опоненти" з Північного Сходу.На відміну від Наді та Насті, для мене ця війна почалась не у 2014.
Це - прадавня війна двох Традицій, війна Ординської Вертикалі та Київського Віча.
Різниця позицій намітилась ще у князівські часи, коли волелюбні кияни пять разів поспіль збирали «Майдан», та гнали з міста "живого та легітимного" Юрка Довгорукого, а той відсиджувався у болотах Московії, будував там остроги та "вертикаль", та шукав привід для інтервенції.
Остаточно ця різниця викристалізувалась пізніше, приблизно тоді ж, коли остаточно дивергували та усамостійнились у окремі народи колишні словянські племена.
Ми разом з білорусами стали націями Литовских Статутів, тобто націями європейської правової культури, римського права та трохи згодом «суспільного договору», а північно-східні сусіди остаточно ствердились як нації ординської Яси, ясака та східної деспотії.
Саме тоді між цими взаємовиключними Традиціями розпочалася священна війна, війна на знищення, бо кожний нарід має жити лише у одній Традиції, у одній правовій культурі – і культура Орди розпочала свій чотиривіковий наступ на Захід. Той самий наступ, черговий порух якого ми у 2014 тимчасово зупинили по Сіверському Донцю та Кальміусу.
Культура Орди породила Івана Четвертого, котрий впровадив практику геноциду та винищив населення «прозахідних» Пскова та Новгорода – крайніх північних форпостів київської вічової Традиції.
Тим часом культура Статутів породила «вольності козацькі», від перших угод між реєстровцями та крулем Жечі Посполитої до «Статей» Пилипа Орлика.
Нажаль, наші предки – козаки були по-європейськи наївними, і укладаючи Переяславські статті помилково виходили з єдиних звичних їм політичних принципів - принципів «контракто соціале», угоди між володарем та народом, в якій обидві сторони обмежені взятими зобов’язаннями. Це нерозуміння відмінності Традицій коштувало їм надто дорого, від вирізаного Петром Батурина до депортованої Катериною Січі. Але принаймні вони не без бою здали свої «вольності» та «статті», дописавши в історію війни Традицій яскраві рядки оборони прав та свобод.
У більш короткочасовій перспективі все ще ясніше та очевидніше.
Приблизно століття тому Перша світова війна дала шанс на реванш українцям - носіям вічевої Традиції, і на сцену історії вийшли наші прямі попередники – творці та захисники УНР. На відміну від княжих чи козацьких часів, між нами, «майданівцями» чи «айдарівцями», та бійцями столітньої давнини нема жодного «порожнього місця» чи проміжку – є неперервний ряд добровольців нашої Традиції, ряд наступництва «воїнів світла, воїнів добра» у кожному поколінні від УНР до Майдану та Східного Фронту.
На відміну від Наді та Насті, я не вважаю себе першим та унікальним – і це дуже змінює картину світу.
Я всього лише підібрав прапора, вперше піднятого безіменним студентом, загиблим під Крутами – загиблим на перший погляд за таких само нікчем, що і наш сьогоднішній Кандітєр, а насправді – за перемогу нашої Традиції, традиції права, гідності та свободи.
До мене цей прапор побував у багатьох руках. Його ніс назустріч червоним карателям повсталий селянин на Черкащині, переховував від польських поліцаїв галицький студент із УВО, піднімав на захопленому райкомі партизан УПА, зберігав від КГБшних обшуків мій прямий, безпосередній попередник та вчитель – дисидент-«шестидесятник».
Зрештою, десь в горбачовські часи я сам та мої однолітки підросли достатньо, щоб підняти цього прапора на мітингах та студентському голодуванні, пронести його на барикадах Вільнюсу та Москви – і от саме тоді нашими руками, а аж ніяк не «самсобою», сталася на думку Пуйла «найбільша геополітична катастрофа» - Совок на якийсь час підрозвалився, і здалось що ординська Традиція нарешті програла війну.
Нажаль, це лише здалося – московська Традиція східної деспотії не менш тривка та живуча, аніж наша Традиція свободи.
Війна Традицій потроху зажевріла знову. Перші бої пролунали на околицях Імперії, і ми несли наш прапор на фронти Грузії та Чечні – а сліпі українці не вірили, що завтра фронт наблизиться до нас. Не вірили, бо не розуміли самої суті цієї війни, та неминучості її останнього, вирішального двобою. Нажаль, Настя, Надя та тисячі разом з ними не хочуть зрозуміти цього і зараз – бракує історичного кругозору…
Між тим наші вороги чудово це знають. Розумніші – усвідомлюють і навіть прямо формулюють, решта – відчуває примітивним тваринним чуттям та інстинктивно маркує себе відповідними символами. Для них очевидно, що вони не самі по собі – за ними Традиція, за ними також покоління попередників.
І от хіба в цьому сенсі ми з ними дійсно абсолютно однакові. Тільки-от Традиції дуже вже різні.
За ними – «чекісти» з наколотими на штики дітьми українських селян, за нами – отамани Холодного Яру, які навіть у стінах Лукянівки (тих самих, де сьогодні повним-повно «АТОшників»…) прихитрились дати катам свій останній бій.
За ними розстрільні команди НКВД та заповнені трупами підвали – за нами партизани УПА, які ризикнули почати війну одночасно проти двох найбільших тиранів століття та протримались в лісах два десятиліття.
За ними вертухаї на вишках ГУЛАГу – за нами безіменні герої таборових повстань Норильська та Джезказгану.
За ними парткоми та КГБ, стаття за «завідомо неправдиві вигадки про Радянський лад» та тони доносів – за нами вірші Стуса, написані перед смертю в табірному бараку, «самвидав» на друкарській машинці та травневі читання поезій під пам’ятником Шевченку, з яких щоразу хтось йшов прямо на етап, але щовесни на його місце заступав хтось наступний.
Зрештою, на їхньому боці палії чеченських аулів на броні з червоними прапорами, на нашій – добровольці УНСО, які стали у Московії ледь не фольклорними істотами…
І лише після цього всього – власне ми з нашими коктейлями по один бік барикад, і озброєні «беркути» з тітушнею по інший, як логічні завершення кожний свого «еволюційного ряду».
Так, по обидва боки барикад люди стояли за цінності – але не за одні й ті самі, як то здається недолугій сирітці Надійці, героїні «у першому поколінні».
Цінності, за які стояли вони – це право тиранів катувати та вбивати.
Цінності, за які помирали ми – право народу повстати проти тиранів та навіки позбавити будь-кого права вбивати та катувати.
Ми відрізняємось у базовому розумінні Добра та Зла, і відрізняємось вже не перше століття.
Так виглядає війна Традицій, війна, в якій наш Майдан – лише один епізод, далеко не найяскравіший і вже точно далеко не найтрагічніший, ми ще «пестунчики долі» порівняно з нашими попередниками.
В цій війні мій «Айдар» та інші «добробати» - одна, хай і дуже яскрава, сторінка, не більша (сподіваюсь, також і не менша… але це покаже майбутнє) за сторінку, вписану будь-яким полком армії УНР чи будь-яким куренем УПА.
Погляд під цим кутом зору змушує оцінити себе трохи скромніше та «зняти корону» з буйної ветеранської голови. Ми – не перші, і далеко не кращі, ми всього лише одні з столітнього ряду – не більше. Але і не менше. А ще ми таки маємо шанс стати в цьому ряді останніми – якщо переможемо.
Відчувати себе не «першопрохідцем», а лише одним з довгого ряду – насправді комфортно та легко. Навіть коли ти в якийсь момент залишаєшся сам на сам з ворогом – ти відчуваєш поруч всіх тих, хто пройшов цей шлях до тебе, і знаєш – якщо вони витримали, зможеш і ти.
А ще знаєш, що навіть якщо тобі не поталанить – це не кінець, після тебе прийдуть інші, як ти прийшов після тих, які не дожили.
А ще це означає відповідальність. Не лише перед побратимами – перед тими, хто йшов цим шляхом до нас. Кому було значно важче за нас. У кого навіть не було шансу перемогти – але вони все одно йшли. Ми багато чим їм завдячуємо. І таки добряче завинили. Настільки добряче, що виправдатись можемо лише перемогою.
А де в цій картинці Надійка, Настуся та інші «безбатченки», засліплені власною «першорідною величчю» з причини елементарного нерозуміння історії?
Як не кумедно, там само, де і ненависний їм Порох.
Кандітєр та вся його камарилья – такі само «сирітки», без Традиції та історії, химерні породження останніх років Совка.
Для них Україна так само почалася зненацька, коли їх заскочив незбагнений для них розвал Імперії – тої самої, де на них чекала комфортна кар’єра комсомольських та партійних лизоблюдів. І все їхнє «українство» базується на «славній історії» великого «дерибану» 90-х, коли вони відхопили свій шмат народного майна, та для легітимації крадіжки «винайшли» як їм здається «їхню» нову державу.
Їхній конфлікт з Пуйлом – не більше ніж небажання віддати сусідському хулігану шмат свого майна, ми ж, воїни Традиції, для них «цинічні бандери» (c).
Вони мімікурють під нас за крайньої необхідності, але ж по-справжньому не розуміють та не відчувають цієї країни, цього народу, цієї історії. І це у них спільне з Надійками та Настусями, та (що по-справжньому страшно) з більшістю наших «володарів думок» - журналістів, редакторів та продюсерів.
Саме тому таким нескінченним потоком на всіх нас виливається щоденне мас-медійне лайно, переповнене або фальшивим «агітпропом» (бо для нефальшивого треба мати своє власне розуміння за які цінності йде ця війна), або ж нібито альтернативним, а на ділі базованим на тому ж нерозумінні ціннісного та історичного конфлікту «так-ми-ж-всі-однакові».
В їхньому світі, світі поза Традицією, історією та цінностями, цілком логічно «замиритись» з будь-ким на будь-яких умовах, «бо ж там теж люди» (варіант для лохушок – Надійок та Настусь), та «бо так економічно вигідно» (справжня внутрішня мотивація).
От тільки проблемка – з того боку не такі само «безпам’ятні». Пуйло та компанія – свідомі носії ординської Традиції терору та деспотії, і лише такий світ їх влаштує внаслідок «замирення».
Ми ж на таке не погодимось – занадто у нас добра пам'ять. І надто вже ми зобов’язані перед попередниками. Тож мусимо перемогти.
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
no subject
Date: 2016-09-06 07:08 am (UTC)Так украинцы говоришь ведут братоубийственную войну?
no subject
Date: 2016-09-06 07:58 am (UTC)ти ще й тупий...
"вигляда як.." для таких тупих як Савченко і ти- захисник шоколадного лайна
no subject
Date: 2016-09-06 08:06 am (UTC)Так украина ведёт братоубийственную войну?
no subject
Date: 2016-09-06 08:14 am (UTC)no subject
Date: 2016-09-06 08:36 am (UTC)С каких пор рускии свиньи украинцам братья?
Братья они, как видишь, только для svarga2015!)
no subject
Date: 2016-09-06 03:50 pm (UTC)(http://urb-a.livejournal.com/12881984.html?thread=243355712#t243355712) говорит он великокацапу.
no subject
Date: 2016-09-06 11:04 am (UTC)no subject
Date: 2016-09-06 03:40 pm (UTC)no subject
Date: 2016-09-06 05:58 pm (UTC)Та я так никогда и не думал. Вы все больше были похожи на молодежную делегацию по культурному обмену. Наверно была масса первых впечатлений, начало 90х и после совка попасть в такие красивые места. Я даже в зрелом возрасте и после 14 лет жизни в ОАЭ был впечатлен средиземноморскими красотами Кипра и Ливана
no subject
Date: 2016-09-06 06:27 pm (UTC)Ливан - страна очень интересная. Ливанцы христиане приветствуют друг друга арабским "мархаба", но тут же спрашивают: Comment ça va ? Все знают французский. Кстати, Шакира и Сальма Хайек - ливанского происхождения, зато Джордж Майкл - урожденный грек-киприот.
no subject
Date: 2016-09-06 06:33 pm (UTC)no subject
Date: 2016-09-06 06:41 pm (UTC)На Кипре у меня тоже остались прекрасные друзья. И в Лимасоле (Лемесосе) и в Никосии (Левкосии). На Кипре я даже играл в футбол в цветах "Апоэля" - команде кипрских националистов, сторонников первого кипрского президента, архиепископа Макариоса. Дружеская встреча. А в Ливане играл в баскетбол, в интернациональной команде.
З.Ы. Стасик-Бекасик, кстати, тоже был на Кипре, и тоже играл в футбол в цветах "Апоэля". Он в футбол играет лучше меня.
no subject
Date: 2016-09-06 09:29 am (UTC)яку грабує Україну,та вбиває українців,які захищають свою землю від московських окупантів.
no subject
Date: 2016-09-06 09:46 am (UTC)no subject
Date: 2016-09-06 04:00 pm (UTC)no subject
Date: 2016-09-06 08:06 am (UTC)no subject
Date: 2016-09-06 11:23 am (UTC)Президент України Петро Порошенко у своєму щорічному посланні перед Верховною Радою ЗАКЛИКАВ до ЗНЯТТЯ МОРАТОРІЮ НА ПРОДАЖ ЗЕМЕЛЬ сільськогосподарського призначення.
no subject
Date: 2016-09-06 11:45 am (UTC)...
"Це - прадавня війна двох Традицій, війна Орди та Київського Віча."
Та ни. Це война Орды степной и Хазарского тархана)) Обе традиции существовали на терр. Щеневмерлой)
no subject
Date: 2016-09-06 03:42 pm (UTC)Путінососія -твоє місце біля параші.
no subject
Date: 2016-09-06 04:30 pm (UTC)