Отупевшие от страха, или Раз-два, Путин придет за тобой…

[nightbomber-y2.livejournal.com]

Оригинал взят у nightbomber_y2 в Отупевшие от страха, или Раз-два, Путин придет за тобой…

«Страх отнимает память»
Фукидид

Свидомым страшно. Особенно тем, кто чуть-чуть умнее. Страх усиливается с нарастанием ощущения неумолимо приближающегося конца вакханалии, устроенной ими на Украине. Страх заставляет делать отчаянные и глупые заявления, из которых тяжело понять, где начинается безумие, а где стремление к самоуспокоению. Очевидно, что в наличии и то и другое. Только самые упоротые еще играются в «славу Украине», веря, что, перебив всех «ворогив», наконец заживут «по-европейски».

Сначала убедив себя, что Украина воюет с остальной Россией, теперь они проводят сеансы самовнушения на тему «непобедимости украинского оружия». Мало того, на полном серьезе предъявляются «факты» о большей численности, лучшей вооруженности и подготовленности ВСУ, по сравнению с ВС РФ. «Парни из Пентагона» голову ломают, как им «сдержать Россию», а оказывается «в самом центре Европы» уже есть могучая сила, готовая в пух и прах разнести «ржавые армады Мордора»…

На днях украинский военный эксперт (уже смешно) Алексей Арестович в одном из интервью заявил, что у России не осталось сил - ни военных, ни политических -  чтобы она смогла «оторвать еще хоть какой-то кусок от Украины»:

«У них не получится захватить и двух километров украинской территории, не говоря уже о городах-миллионниках или даже маленьких городах. Россияне утратили историческую возможность к захватам еще год назад. Дебальцево было последним взлетом их военной мысли. Российские военные понесли там огромные потери, после чего у них не хватило сил на весенне-летнее наступление. Все их операции носят не наступательный характер, а оборонительный: чтобы на них не напали мы и злое НАТО», - заявил Арестович.

Не нужно быть семи пядей во лбу, чтобы понять всю глубину «экспертной» оценки! Состояния дел в российской армии – полный швах, а единственным плюсом является умение маскироваться так, что до сих пор никому не удалось найти ее на Украине. Тем не менее все украинские «эксперты» одним местом чувствуют, что армия России где-то рядом. В отличие от Арестовича, некоторые считают, что россияне все же не утратили способности наступать, но – о, счастье! - теперь ВСУ смогут их остановить.

В этом уверен начальник Киевского военного лицея имени Ивана Богуна генерал-майор Игорь Гордийчук. В эфире «Шустер LIVE» он сказал:

«…по сравнению с тем, что было, когда мы начинали войну, если тогда мы смогли это сделать, практически не имея ничего… У нас был бронежилет 18 кг, с которым невозможно было выполнять задачи, каска, которую можно пробить простым камнем…».

Украинский генерал особо отметил волонтеров. Видимо, без их кипучей деятельности по сбору туалетной бумаги и вязаных носков «самая сильная армия на континенте» просто не состоялась бы.

«Если мы тогда, относительно на голом энтузиазме, тогда смогли остановить Россию, то сейчас в несколько десятков, если не в сотни раз намного сильнее наши возможности. И мы с гарантией 100% сможем защитить свою родину. И чтобы они там, каких бы не применяли мер…».

Характерный взгляд и, разумеется, стиль подачи, выдают в этом «Герое Украины» настоящего свидомого интеллектуала. Поэтому совершенно не удивляет вывод Гордийчука, что «это предсмертная агония империи зла». 

Нужно сказать, что не вся украинская общественность верит в «агонию империи зла», а значит, генерала в его оценках несколько заносит. Причем в область идиотизма.

Так на прошлой неделе, находящиеся в Великобритании «украинцы», организовали митинг у резиденции британского премьер-министра с требованием «остановить российскую агрессию на Украине». Причем, митингующие вовсе не исключили полного разгрома своей армии, а значит в слабость армии российской, мягко выражаясь, не верят. Иначе как понять страшилку, адресованную жителям «Туманного Альбиона»: «Когда падет Украина, Путин придет к вам». Раз-два, Фредди придет за тобой…

Получается, что в глазах перепуганных свидомых сила армии России столь велика, что готова, как нож сквозь масло, пройти Украину, проскочить Европу и оперативно добраться до британских островов? Глупцы какие! Надо верить своим генералам. Сказано же: «Ты не пройдешь!». Или есть информация для внутреннего и внешнего применения?..

Очевидно, что боятся все свидомые! И те, кто честно признается в этом на улицах Лондона, и те, кто дрожащими голосами бравирует непобедимостью ВСУ. Всем страшно! Значит, видят правду, понимают, что их ждет. И поделом!

Comments

[Мизантроп ... (from livejournal.com)]

Отупевшие от страха, или Раз-два, Путин

[nightbomber-y2.livejournal.com]

[emiliozk.livejournal.com]

Мне интересно, на кого этот поток пропагандистского безумия рассчитан? На ватного читателя? Так он и без этих литературных усилий знает, что у нас голодомор-холодомор-дефолт и распятые мальчики на каждом углу. На украинского читателя? Так он только пальцем у виска покрутит, прочитав, что ему, оказывается, почему-то страшно.

Возникает подозрение, что это самим российским пропагандистам страшно. Особенно после случая с Моторолой. А вдруг и сними так будет... И они свой страх проецируют на окружающий мир

[nightbomber-y2.livejournal.com]

Эй, текст читал?) Как объяснишь, что "генерал" считает, что ВСУ Россию легко победят, а люди в Лондоне считают, что Россия легко дойдет до "маленького никому ненужного острова"? Кто не прав?)))

[emiliozk.livejournal.com]

"Если слон залезет на кита, то кто кого взборет?"

Уровень понимаемой проблемы

[nightbomber-y2.livejournal.com]

А если кролик на котенка?.. Глупости не говорите! Есть два граничных мнения от людей, исповедующих одну свидомую религию: одни уверяют, что легко справятся с ВС РФ, а вторые, наоборот, пугают, что Россия в состоянии дойди до ВБ. Это плюрализм, идиотизм или пи*добольство?

[emiliozk.livejournal.com]

Надо классику знать. Это была цитата, ставшая нарицательной для обозначения бессмысленных дискуссий по поводу умозрительных и бездоказательных прогнозов.
По поводу исходов любых войн всегда существует весь спектр мнений. Строить какие-то рассуждения на факте существования разных мнений - это пустословие.
Любой генерал, любой армии по долгу службы обязан публично хвалить боеспособность своей армии. Иначе такого генерала нужно немедленно выгнать и взять другого, который будет хвалить.

[deratisator.livejournal.com]

ГЕРОЙ УКРАЇНИ ІГОР ГОРДІЙЧУК:

Народився 12 листопада 1972 року у селі Залізниця Корецького району Рівненської області. У 1989 році, після закінчення корецької загальноосвітньої середньої школи № 1, вступив до Омського вищого танкового інженерного училища, але згодом перевівся до Київського інституту Сухопутних військ Національної академії оборони України, де з відзнакою закінчив факультет підготовки офіцерів оперативно-тактичного рівня. Згодом закінчив коледж сухопутних військ США у Карлайлі (штат Пенсільванія) за фахом "управління військовими частинами і з'єднаннями". Вільно володіє іноземними мовами: англійською, німецькою, польською. Закінчив курс англійської мови для військовослужбовців у збройних силах Канади за стандартом STANAG 6001.
У квітні 2014 року отримав призначення у Головний командний центр Міністерства оборони України. Приймав участь у багатьох операціях під час антитерористичної операції на сході України. Особисто очолював загін спецназу під час виконання завдання глибинної розвідки далеко за лінією фронту у тилу противника.
12 серпня 2014 року група розвідників у складі 14 чоловік з групи спеціального призначення "Крим" під командуванням полковника І.В. Гордійчука прорвалася на висоту Савур-Могила, яка мала стратегічне значення для усієї обстановки на прикордонній ділянці фронту, перебрала контроль над спостережним пунктом на її вершині та розпочала коригування артилерійського вогню.
Противник миттєво оцінив виниклу загрозу. Для знищення українського загону були притягнені великі сили російської артилерії і загони російських бойовиків з бронетехнікою. Постійними артилерійськими нальотами противника була виведена з ладу система зв'язку, але Гордійчук продовжував коригувати вогонь по телефону. Зв'язок працював дуже погано, але в деяких точках гори можна було передавати дані по звичайному мобільному телефону.
Група Гордійчука знаходилося під постійним вогнем важкої артилерії противника, і майже щодня піхота російських бойовиків штурмувала вершину Савур-Могили. Укриття рятували життя, але від близьких розривів бійці отримували поранення і особливо сильні контузії, які виводили людей з ладу. Гордійчук також неодноразово був контужений, але позицію не кидав, тільки іноді він відключався у бліндажі, але потім знову приступав до виконання обов'язків. Денні штурми іноді відбивалися за допомогою артилерійської підтримки, але нерідко тільки за допомогою стрілецької зброї і гранатометів. Російські бойовики зробили також шість спроб захопити Савур-Могилу вночі. Захисники вершини витримали безліч боїв на ближній дистанції. Завдяки грамотно організованій обороні і рівню індивідуальної підготовки захисники несли мінімальні втрати.
...

[nightbomber-y2.livejournal.com]

Это на дореволюционном?

[deratisator.livejournal.com]

18 серпня 2014 року стало очевидно, що межа людських можливостей є навіть у цих людей. Бійцям на Савур-Могилі було потрібне підкріплення – хоч би щоб трохи поспати і відпочити. Їх змінили 8 вояків 25-ї повітряно-десантної бригади та 17 добровольців-розвідників 4-ї роти 42-го батальйону територіальної оборони. До них також приєдналася група артилерійських коригувальників. Після ротації групи "Крим" Гордійчук лишився на Савур-Могилі та продовжував коригування вогню.
З 20 серпня 2014 року прикордонний район практично був зайнятий російськими військами. Захисники Савур-Могили знаходилися в повній ізоляції – до найближчого українського підрозділу було 40 км. Проте загін українських спецназівців під командуванням Гордійчука продовжував триматися. Вдень 23 серпня 2014 року російські війська почали наступ на Південному фронті в секторі "Д".
24 серпня 2014 року уранці Гордійчук продовжував передавати відомості про численні колони російських військ, що наводнили район Савур-Могили. Але по переданих координатах наша артилерія вже не могла завдавати ударів – їй довелося відійти від Савур-Могили під ударами регулярних російських військ. Того ж дня відбувся черговий штурм висоти – танки стріляли прямим наведенням, російські бойовики атакували оборонців Савур-могили. І знову штурм був відбитий з великими втратами для противника. Постійні масовані артилерійські бомбардування Савур-Могили тривали, російські війська засипали висоту снарядами і ракетами. Бійці говорили Гордійчуку, що утримувати висоту у такому глибокому тилу противника, без артилерійської підтримки, недоцільно. Але він не мав наміру відходити без наказу. І спецназівці продовжували виконувати бойове завдання. Наказ про відхід з Савур-Могили надійшов пізно ввечері 24 серпня, але на той час Савур-Могила вже була в щільному кільці.
Полковник віддав наказ про відступ вночі 25 серпня 2014 року після 12 діб оборони Савур-Могили. Увесь цей час під постійним вогнем противника Гордійчук не кидав зайняту позицію, незважаючи на поранення в руку і контузію. Група з оточення виходила ночами, рухалися до найближчих українських підрозділів. На той час це було вже оточене російськими військами угрупування сектору "Б" під Іловайськом. Група пройшла по ворожих тилах близько 60 км та приєдналася до українських військ під селом Многопілля Амвросіївського району Донецької області.
29 серпня 2014 року група Гордійчука разом з рештою оточених українських сил пішла на прорив. Під час руху по вантажівці, де знаходився Гордійчук, несподівано було відкрито артилерійський та мінометний вогонь, у кузові стався вибух, машина спалахнула. Через надто щільний вогонь противника до полковника супроводжуючі підійти не могли, але він зміг вибратися сам. Йому зробили перев'язку – великий осколок потрапив у потилицю, незахищену каскою. Гордійчук намагався керувати боєм, зривав пов'язку, але незабаром від втрати крові лишився безсилим. Російські десантники узяли Гордійчука і ще декількох бійців у полон. Полковник був без свідомості. Російські десантники зібрали полонених на полі, а Гордійчука кинули осторонь і не дозволили надати йому допомогу.
Лише 1 вересня 2014 року машина "Червоного Хреста" доставила його у дніпропетровську обласну клінічну лікарню імені Мечникова, де Гордійчук знаходився у реанімації нейрохірургічного відділення. Згодом був переведений до Центрального військового клінічного шпиталю у місті Києві, де кращі українські нейрохірурги зробили усе можливе, щоб поставити його на ноги.
Указом Президента України Петра Порошенко № 816/2014 від 21 жовтня 2014 року за виняткову мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі полковнику Ігорю Володимировичу Гордійчуку присвоєно звання Герой України з врученням ордена "Золота Зірка".
На початку лютого 2015 року Гордійчук був відправлений на подальше лікування і реабілітацію до Військово-медичного центру Збройних сил США імені В. Ріда у Вашингтоні. Ще під час перебування у США міністром оборони України був призначений на посаду начальника Київського військового ліцею імені І. Богуна; 26 квітня 2016 року, повернувшись в Україну, приступив до виконання своїх посадових обов'язків.
Полковник. Генерал-майор (23.08.2016).

[nitup-aksider.livejournal.com]

А на кацапии между тем идет истерическая усрачка, что НАТО нападет на духовно-скрэпную))
Кацапы обссыкаются от страха из-за НАТО))