urb_a | "У ту найстрашнішу ніч"

На початку червня 1943 р. з'єднання червоних партизанів ім. Хрущова під командуванням І. Шитова спалили українське село Більчаки.

Командир партизанського з'єднання ім. М. Хрущова І. І. Шитов

Як почалася війна, то на Житомирщині дислокувалися більшовицькі партизани. Але там прогодуватися їм було трудно, то вони теж потяглися до нас за продуктами. Однак, ці не просили милостиню, а грабували.Спочатку їздили грабувати в дальші села — Новини, Даничів, Залізницю, Топчу. Зокрема, в Топчі вон пограбували Корнійчука Василя, Корнійчука Оксента, Корнійчука Петра пограбували і хату спалили, у селі Велика Клецька обчистили Солов'я Василя, Дячука Степана та багатьох інших.

Дорога грабіжників щоразу пролягала через наше село Більчаки. Ми бачили, як совєти гнали гурти забраної в людей худоби, везли на підводах — на віднятих у людей підводах! — награбоване майно, пов'язаних свиней, овечок. Невдовзі червоні розпочали грабунки і в нашому селі. Пригадую, першим пограбували заможного господаря Гната Коспу — забрали худобу і все майно, а самого господаря вбили. Це якраз було на Різдво Христове у 1942 р. А тоді пішло-поїхало: пограбували Мельника Тодота, пограбували і спалили Шепеля Степана, Мельника Микиту, Остапчука Олександра, Шепеля Івана... Стало неможливим поїхати в ліс по дрова. Хто мав свої клаптики поля в лісі — змушені були залишити їх напризволяще. Працюючи на городах чи сінокосах, люди весь час стежили, чи не їдуть непрошені гості, а потім їх — кидали все і тікали, рятуючи душі.

Щоб захиститися від більшовицьких зайд , селяни звернулися за допомогою до українських повстанців. Тоді у нас розквартирувався відділ командира "Шавули". Із повстанцями більшовики у бій майже не вступали — боялися. Грабунки припинилися, встановився відносний затишок.

Проте більшовицькі партизани добре стежили за відділом УПА. І коли повстанське командування відкликало відділ "Шавули", вони тут же налетіли на Більчаки. Це було на початку літа 1943-го, коли якраз квітувало жито.

У ту найстрашнішу для мого села ніч я ночувала в маминої сестри Мотрі, яка жила із своєю сім'єю на лівому березі Случа. Коли досвітком почалася стрілянина, ми повтікали у глибокий яр, що був неподалік хати. Село було поруч, одразу за річкою, і ми із схованки чули страшну стрілянину, людські крики, плачі, ревіння худоби. А на сході сонця село запалало, вогонь багрянів і тріщав. І дуже страшно кричала якась жінка — чи то вона горіла в хаті, чи то її катували. Її голос був схожий до голосу моєї мами, і я закричала: "Це моя мама!..." Мені тут же затулили рот і пригнули голову до землі, зацитькуючи і вмовляючи мовчати, щоб кат не почули.

Аж ось усе затихло і ми повернулися до тітчиної хати. Пізніше я побачила матір — вона, виявляється, врятувалася з того пекла, бо її захистили густі верби, що росли над Случом.

А потім ми пішли в село, якого вже не було. Димилося суцільне згарище. Почали приходити ті, кому, як і моїй матері пощастило врятуватися від більшовицьких зайд. Мало було їх, живих. Зносили убитих, котрі лежали на подвір'ях, городах, дорогах і в садках, витягували обгорілих із пожариськ. Те видиво і досі перед моїми очима.

На городі однієї кривої жінки, яку звали Ганною, лежала та сама Ганна вбитою, а з-під її тіла витягли живого хлопчика років п'яти. Хтось із очевидців розповів, що Ганна втікала з дитиною через город, а за нею гнався озброєний більшовик. Жінка побачила, що не втече, впала на землю і затулила своїм тілом дитину. Більшовицький партизан підбіг і вистрілив у неї. Куля пройшла крізь тіло жінки, а хлоп'яті лише сорочку розірвало.

І от села не стало. Жителів у живих залишилося мало. Без майна, без худоби, без притулку, вони розбрелися по дальніх і ближніх селах шукати пристановища. Найбільше вцілілих більчаківців поселилося на лівому березі Случа, в Дерманці. Проте через кілька місяців тудою проходили рейдом ковпаківці і розстріляли Дерманку з гармат. Тим, хто і після цього погрому залишився живим, у тому числі й мені, випало на долю страшні бідування.

Соловей Валентина Олександрівна. м. Рівне, вул. О. Дундича 12.

Із криниці печалі. Збірка спогадів та документів. Серія книг "Реабілітовані історією" Випуск 4. — Рівне. — 1997. — С. 37-40.