urb_a | "Прийшли в село ковпаківці..."

На початку весни 1944 р. червоні партизани напали на с. Хотин Радивилівського району Рівненської області.

В історії села є факт, про який старожили розповідають із жахом і від якого нормальній людині стає моторошно. Пов'язаний він із знаменитим рейдом партизанського з'єднання Ковпака, про який ми бачили не один фільм і прочитали не одну книжку. Саме через Хотин ранньою весною 1944 року проходив загін ковпаківців.

Як розповідає Олександр Сидорук, який тоді ще був підлітком, ковпаківці налетіли, мов вихор, а було їх коло трьох тисяч, побули в селі близько доби і пішли далі, залишивши після себе прокльони і сльози.

Супроводжуючи свої дії російською лайкою партизани-«герої» накинулися на скромну селянську худобу, та найголовнішим об'єктом їх пошуків стала горілка — її за день було випито, напевне, всю, яка знайшлася в селі. Здійснивши добре відому ще з часів громадянської війни «продрозверстку» в одному окремо взятому селі, ковпаківці вирішили хоч на день встановити й ними виборювану «совєтскую власть» з усіма її атрибутами, для чого й був створений партизанський революційний суд. Складався він, ясна річ, з трьох чоловік. На суд силою почали доставляти простих сільських жителів, запідозрених у «нєлаяльности к совєтской власти» і «связи с бандитскими националистическими формированиями».

Зі слів Парасковії Коваль, Олександра Сидорчука, Івана Ліщука уявив собі страшну картину «червоного суду». Відбувався він у стодолі місцевого жителя Кіндрата Яблонського.

Відрізані вуха, відірвані носи, обпечені гарячим залізом тіла — ось результат жорстоких катувань партизанами-більшовиками простих селян-українців. Встановив деякі прізвища закатованих: Клемберг Іван, Кащинець Федір, Войтишен Микола... Трупи були скинуті в яму, зверху прикладені дошками і присипані гноєм. Крім цього, декілька ковпаківців, даруйте, повипорожнялися у льохи місцевих господарів, де були заготовлені на зиму капуста, картопля, інший харч.

Ігор Анатолійович Киричук. Директор Башарівської школи Радивилівського району.

Уривок із статті: «Причетність» Володимира Ящука (районна газета «Прапор перемоги» за 23.08.96 р.) , де розповідалося про хотинця М. Цимбалюка:

«Прихід червоноармійців ( у березні 1944 р.) не приніс радості. Командири одного з підрозділів вибрав собі під штабну резиденцію хутір Ситенка, де жили й Цимбалюки, тому селян змусили покинути домівки. Солдати не церемонилися з «західняками», пиячили, гвалтували молодиць. Феодосію Палямар з Хотина було застрелено через те, що не хотіла віддати одіяла. Убивця проміняв його на горілку. У Григорія Цикалюка «визволитель» розрядив автомат за те, що той заступився за невістку. Тоді ж військові вбили Онуфрія Палямаря».

Із криниці печалі. Збірка спогадів та документів. Серія книг "Реабілітовані історією" Випуск 4. — Рівне. — 1997. — С. 75-76.