urb_a | Село Іваньки

28 серпня 1944 р. НКВД спалило село Іваньки Сокальського р-ну Львівської області.

Степан Івасейко

Житель с. Іваньки Степан Івасейко так згадує ці трагічні події: «Великий загін червоних завойовників увірвався в село. Люди в передчутті лиха в розпачі поспіхом покидали свої оселі, а їх, опустілих, тут же підпалювали. Велетенські язики вогню, чорні клуби диму, ворожі постріли, рев тварин, що конають, і людський стогін змішались у невидану пекельну стихію, якій, здавалося, немає кінця ні на землі, ні на небі. Підняті у висоти силою нагрітого повітря, палаючі ватри летіли на далекі кілометрові відстані, падаючи загрозливо на стріхи сусідніх сіл. А ми, діти з дорослими, в якомусь оціпенінні, уже з віддалі, з-за лісових хащ, спостерігали як горять Іваньки. І тільки надвечір, селяни повернулися до своїх спалених клаптиків рідної землі, своїх обійсть. Згоріло все. Лежали обвуглені тварини, птиці, дотлівали рясні сади, а на місці будівель – великі купи жару і поміж ними блукали люди. Такою була остання ніч Іваньках біля своїх рідних осель. А на ранок знову раптовий наїзд червоних зайд, стрілянина і знову поміж свист куль ми, наймолодші, тримаючись маминих рук, мчали у безвість, у лісові хащі, щоб там без сну і їжі у майже непрохідній болотистій місцевості перебути ту ворожу навалу. Три доби наш невеликий гурт дітей і матерів пролежав у багні, де єдиною поживою для малюків була рання роса з листочків дерев. Аж на третій день, хто був живий, вибрався під поле сусіднього села Карова і тут, перебувши ще ніч, оплакавши загиблих, назавше покинув родинні місця.»

Марії Жук на час трагедії було півроку і вона про ці події пам’ятає зі слів матері: «Мого тата забили, а Іваньки спалили. Як прийду сюди, то в мене серце розривається. Іваньки спалили тоді повністю – 24 хати. Сиділи ми тоді в іваньківському лісі, бо не було до кого йти. Взимку забили чотири стовпчики, наламали щетини зі сосни, зробили «буду», так і полягали чотири баби. Здибали кусочки цегол, якийсь надщерблений банячок, щоб варити їсти. Взимку бувало, як завіє, мороз, сніг! Аж страшно згадувати, що ми пережили! Я то все пам’ятаю!».