urb_a | "Всіх чоловіків забивали на смерть, не питали, хто, і не казали, за що"

24 серпня 1944 р. НКВД спалило село Курів (тепер Галицький р-н. Івано-Франківської обл.) і закатували майже 50 селян.

Вдосвіта НКВД оточило село зі всіх боків. Зі смолоскипами в руках, без галасу, солдати заходили на кожне подвір'я й підпалювали хати, стайні, стодоли. Перелякані селяни вибігали з охоплених вогнем хат і потрапляли в руки більшовиків. Енкаведисти хапали чоловіків і відразу вбивали: розстрілювали, заколювали багнетами, забивали не смерть прикладами. Автоматні чери наздоганяли тих, хто намагався втекти. Романа Кащія та його 11-річного сина Івана оглушили ударами прикладів, кинули в палаючу хату і закрутили колючим дротом двері, щоби вони не змогли звідти вибратися. В родині Олекси Атаманюка закатували 4-х синів, наймолодшому з яких було лише 15 років. Ця кривава вакханалія тривала до 3-ї години дня. У продовж акції над селом літав ще й літак, екіпаж якого вів прицільний вогонь по живих мішенях. Всього червонопогонники спалили близько 100 господарств і замордували майже 50 селян. У Курові зосталися в живих тільки вдовиці й діти.

Розповідають:

Федір Матейко, 1933 р.н.
- Москалі приїхали машинами з кінашівського напрямку і розсіялись по селі. Палили хати, стодоли, горіло так, що шиби тріскали. Всіх чоловіків забивали на смерть, не питали, хто, і не казали, за що. Мені й зараз в вухах чути ті зойки, як наші люди кричали не своїми голосами, бо їх штиками кололи. А ми тулилися докупи, я, сестра і мама. Потому троє енкаведистів маму допитували, чи вона знає, хто людей побив. Мама казала, що не знає…

Ганна Крупа, 1936 р. н.
- Я пам’ятаю, як горіло село, який був страшний крик. Я пам’ятаю, як вбили тата. Залишились сиротами троє дітей, бо мама наша померла раніше.

Федір Паньків, 1931 р. н. — У день трагедії не можна було дивитися без сліз на згарища і трупи. Страшний рев худоби, плач дітей і жінок – ось що залишили після себе нелюди. А що діялося на другий день, коли стали ховати закатованих – передати неможливо. Крик і зойк панував у той день.

Марія Атаманюк — Того дня ми із сестрою повернулися з Жалиборів і застали в Курові жахливу картину. Довкола валялися трупи, стояв сморід, подекуди догоряли оселі, над селом, ніби ворони, густо літали клапті сажі, поміж згарищами блукали жінки з малими дітьми. Мабуть, ще з тиждень після кривавої акції жителі села ночували по садах та городах, збираючись докупи родинами. В уцілілих хатах спати боялися, бо ходили чутки, що москалі мають вирізати всіх до одного, щоби від “бандерівського” села не лишилося й сліду.