![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
arnaut-09.livejournal.com posting in ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
urb_aмордовском наречии
=Якою була українська мова 400 років тому
Що ми знаємо про українську мову? Вона гарна, мелодійна. Перші літературні твори співочою, солов’їною були написані Шевченком («Кобзар» 1840 року) та Котляревським («Енеїда» 1798 року). А де більш ранні твори? Їх не було чи їх знищили? Ворожа пропаганда говорить, що до 19-го століття української мови взагалі не існувало або ж вона є діалектом слов’янської чи російської мови.
Всі літописи, діловодство, листування, викладання велися церковно-слов’янською, яка фонетично та граматично далека від української мови. Ця офіційна мова церкви, нав’язана, так званими «просвітителями», Кирилом та Мефодієм, була чужа народу. В ортодоксальному середовищі церковно-слов’янська була аналогом «мертвої» латинської мови католицького світу, яка не мала народу носія і була мовою освіти, науки та літератури. Тому ми зараз і читаємо літописи, наукові та художні твори середньовіччя малозрозумілою, штучною і схожою на російську мовою.Яскравим прикладом є «Граматика» Мелетія Смотрицького видана в 1619 році друкарнею Віденського братства. Ця книга лягла в основу «Російської граматики» Михайла Ломоносова.
А якою мовою говорив простий люд? Яка мова була душею нашого народу? Невже Шевченко та Котляревський вигадали українську на основі польського чи російського діалекту? Ні, вони були першими хто наважився надрукувати і показати поезію живої розмовної народної мови.
Українську літературну традицію вони перейняли у студентів та викладачів Києво – Могилянської академії (Митрофана Довгалевського, Георгія Конисського та інших), які на початку18-го сторіччя писали інтермедії українською мовою.
Інтермедії це короткі драматичні твори, в яких на сцену виводяться простолюдини, що говорять «слогомпростым, деревенским мужицким» («Піитика» М.Довгалевкого 1736-1737) з дотепним анекдотичним сюжетом, який нерідко був запозичений із життя народу.
На щастя, вдалося знайти в журналі «Кіевская старина» від 1883 року, випуск 12, без перебільшення унікальний і надзвичайно рідкісний твір в своєму роді. Дві інтермедії початку 17-го сторіччя. Вони збереглися в польській транскрипції у відомого польського письменника І. Крашевського. Твір називається: «Трагедія або образ смерті пресвятого Іоанна Хрестителя, Посланника Божого, в 5-ти діях, з додаванням двох інтермедій, написаних Яковом Гаватовичем, вчителем вільних наук та філософії у Львові. Представлена була в Кам’янці на ярмарку, в день того ж св. Іоанна Хрестителя, 1619 року, а надрукована у св. Миколая на передмісті Яворівському».
Твір передрукований із журналу «Кіевская старина» мовою оригіналу. Друга інтермедія буде опублікована пізніше. Насолоджуйтеся українською мовою, якій 400 років.
Інтермедія після другої дії «Кіт у мішку».
(Климко згоршками, Стецько тримає на спині кота в мішку).
Климко. Що ты тутъ, побратиме, собі порабляешь?
Кажи мені, як живешь, та якъ ся маешь?
Стецько. Я тут не роблю ничого. Ось иду до дому свого
Та и зъ тоіеми горшками, якъ зъ своими сусідами.
Климко. Та на щотакъ много маешь? – либой на жонку кидаешъ?
Стецько. На що? Чи хочешь вірити, що люблю хороше жити,
Всёго достатекъ варити кажу, та ся не курчити,
Такъ яко приналежаетъ сподарови, що все маетъ.
Климко. Бохмесь, чоловікъ хорошій. Либой маешь много гроши.
Стецько.Та що маю?
Кл. Та дожитокъ.
...........
Кл.Теперъ-то?
Ст. Теперъ.
Кл.Зблудилесь!
А хочешь мині вірити? Здасть-ми ся, що-мъ мілъ видіти
Теперъ чоловіка того, що мілъ горшков вельми много.
Тотъ либой.
Ст.Либой.
Кл.Сукману, що тобі благому пану
Либой взявъ, нісъ на палиці, та собі лігъ на травиці.
О Бугъ-ме тотъ, бо шарая сукмана была такая.
Стецько. Такая, такая.
Климко. Чи хочешь ми вірити.
Коли-ць того покажу, не хочъ гожи вити.
Ось лежить! А тотъ?.. Стецько. Тотъ, тотъ!
Климко. Ну-жъ, тую палицю
Гараздъ іого по хребті, же змажетъ травицю
Пасокою.
Стецько. О, буду-жъ іого шмаровати!
Мусить мені и горшки и все поврацяти.
Та якъ мудрый пакрывъся, ось видишь травою,
Що бы не зглидино.
Климко. Бий кріпко, та свою
Сукману и все побери, а іого въ всіті не дери.
(Климко, закачав рукава, б’є по горшкам, а Стецько тікає).
Стецько. О, матіонко, матіонко! Тепер-же ми лихо.
Чи бісъ, чи лихъ чоловікъ управилъ мене тихо
Въ то нестестіе велике, що-мъ убоство свое
Потолкъ, въ нивочъ обратилъ ти горшки мое.
Щося діять? Чи Богъ то милостю справити
Хотилъ такое річи на мене пустити,
Чи лихіи люде? О, Боже милостивий!
Коли-жъ бы ся тотъ трапилъ чоловікъ зрадливый,
Що ми такое річи, ось пане, наброилъ…
Пузналъ бы, якъ-бы-мъ дывы коло ніего строилъ…
Возму жъ претя тую сукману, пійду ся скарити пану.
(Стецько пішов, прийшов Климко, сміється).
Га, га, га, га, га, г-а, га! Двократь одиного
Чоловіка-мъ ошукавъ, признамъ ся до того.
Тотъ панъ, що знаетъ въ світі гараздъ махліовати.
Пойду ище та знайду, кого ошукати.
Такою мовою говорили козаки Сагайдачного та Хмельницького. Такою мовою співали матері колискові своїм дітям десятки поколінь. Тому за чотири століття вона майже не змінилася. А це означає, що українська мова була майже такою ж за чотири сторіччя до написання цих двох інтермедій. І ще до татаро-монгольської навали зі сходу в Київській Русі лунала наша рідна солов’їна. Окрім того, «Граматика» та інтермедія видані в один і то й же 1619 рік, але написані вони різними мовами.
Джерело www.bezvodovka.com=
https://ukrainianpeople.us/%d1%8f%d0%ba%d0%be%d1%8e-%d0%b1%d1%83%d0%bb%d0%b0-%d1%83%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b0-%d0%bc%d0%be%d0%b2%d0%b0-400-%d1%80%d0%be%d0%ba%d1%96%d0%b2-%d1%82%d0%be%d0%bc%d1%83/?fbclid=IwAR1Q1eA9tZ2oX4k8Mlyq_AC6igPzIRakTxROHUkRRprES2cOO0eRh8ySoUM
=Якою була українська мова 400 років тому
Що ми знаємо про українську мову? Вона гарна, мелодійна. Перші літературні твори співочою, солов’їною були написані Шевченком («Кобзар» 1840 року) та Котляревським («Енеїда» 1798 року). А де більш ранні твори? Їх не було чи їх знищили? Ворожа пропаганда говорить, що до 19-го століття української мови взагалі не існувало або ж вона є діалектом слов’янської чи російської мови.
Всі літописи, діловодство, листування, викладання велися церковно-слов’янською, яка фонетично та граматично далека від української мови. Ця офіційна мова церкви, нав’язана, так званими «просвітителями», Кирилом та Мефодієм, була чужа народу. В ортодоксальному середовищі церковно-слов’янська була аналогом «мертвої» латинської мови католицького світу, яка не мала народу носія і була мовою освіти, науки та літератури. Тому ми зараз і читаємо літописи, наукові та художні твори середньовіччя малозрозумілою, штучною і схожою на російську мовою.Яскравим прикладом є «Граматика» Мелетія Смотрицького видана в 1619 році друкарнею Віденського братства. Ця книга лягла в основу «Російської граматики» Михайла Ломоносова.
А якою мовою говорив простий люд? Яка мова була душею нашого народу? Невже Шевченко та Котляревський вигадали українську на основі польського чи російського діалекту? Ні, вони були першими хто наважився надрукувати і показати поезію живої розмовної народної мови.
Українську літературну традицію вони перейняли у студентів та викладачів Києво – Могилянської академії (Митрофана Довгалевського, Георгія Конисського та інших), які на початку18-го сторіччя писали інтермедії українською мовою.
Інтермедії це короткі драматичні твори, в яких на сцену виводяться простолюдини, що говорять «слогомпростым, деревенским мужицким» («Піитика» М.Довгалевкого 1736-1737) з дотепним анекдотичним сюжетом, який нерідко був запозичений із життя народу.
На щастя, вдалося знайти в журналі «Кіевская старина» від 1883 року, випуск 12, без перебільшення унікальний і надзвичайно рідкісний твір в своєму роді. Дві інтермедії початку 17-го сторіччя. Вони збереглися в польській транскрипції у відомого польського письменника І. Крашевського. Твір називається: «Трагедія або образ смерті пресвятого Іоанна Хрестителя, Посланника Божого, в 5-ти діях, з додаванням двох інтермедій, написаних Яковом Гаватовичем, вчителем вільних наук та філософії у Львові. Представлена була в Кам’янці на ярмарку, в день того ж св. Іоанна Хрестителя, 1619 року, а надрукована у св. Миколая на передмісті Яворівському».
Твір передрукований із журналу «Кіевская старина» мовою оригіналу. Друга інтермедія буде опублікована пізніше. Насолоджуйтеся українською мовою, якій 400 років.
Інтермедія після другої дії «Кіт у мішку».
(Климко згоршками, Стецько тримає на спині кота в мішку).
Климко. Що ты тутъ, побратиме, собі порабляешь?
Кажи мені, як живешь, та якъ ся маешь?
Стецько. Я тут не роблю ничого. Ось иду до дому свого
Та и зъ тоіеми горшками, якъ зъ своими сусідами.
Климко. Та на щотакъ много маешь? – либой на жонку кидаешъ?
Стецько. На що? Чи хочешь вірити, що люблю хороше жити,
Всёго достатекъ варити кажу, та ся не курчити,
Такъ яко приналежаетъ сподарови, що все маетъ.
Климко. Бохмесь, чоловікъ хорошій. Либой маешь много гроши.
Стецько.Та що маю?
Кл. Та дожитокъ.
...........
Кл.Теперъ-то?
Ст. Теперъ.
Кл.Зблудилесь!
А хочешь мині вірити? Здасть-ми ся, що-мъ мілъ видіти
Теперъ чоловіка того, що мілъ горшков вельми много.
Тотъ либой.
Ст.Либой.
Кл.Сукману, що тобі благому пану
Либой взявъ, нісъ на палиці, та собі лігъ на травиці.
О Бугъ-ме тотъ, бо шарая сукмана была такая.
Стецько. Такая, такая.
Климко. Чи хочешь ми вірити.
Коли-ць того покажу, не хочъ гожи вити.
Ось лежить! А тотъ?.. Стецько. Тотъ, тотъ!
Климко. Ну-жъ, тую палицю
Гараздъ іого по хребті, же змажетъ травицю
Пасокою.
Стецько. О, буду-жъ іого шмаровати!
Мусить мені и горшки и все поврацяти.
Та якъ мудрый пакрывъся, ось видишь травою,
Що бы не зглидино.
Климко. Бий кріпко, та свою
Сукману и все побери, а іого въ всіті не дери.
(Климко, закачав рукава, б’є по горшкам, а Стецько тікає).
Стецько. О, матіонко, матіонко! Тепер-же ми лихо.
Чи бісъ, чи лихъ чоловікъ управилъ мене тихо
Въ то нестестіе велике, що-мъ убоство свое
Потолкъ, въ нивочъ обратилъ ти горшки мое.
Щося діять? Чи Богъ то милостю справити
Хотилъ такое річи на мене пустити,
Чи лихіи люде? О, Боже милостивий!
Коли-жъ бы ся тотъ трапилъ чоловікъ зрадливый,
Що ми такое річи, ось пане, наброилъ…
Пузналъ бы, якъ-бы-мъ дывы коло ніего строилъ…
Возму жъ претя тую сукману, пійду ся скарити пану.
(Стецько пішов, прийшов Климко, сміється).
Га, га, га, га, га, г-а, га! Двократь одиного
Чоловіка-мъ ошукавъ, признамъ ся до того.
Тотъ панъ, що знаетъ въ світі гараздъ махліовати.
Пойду ище та знайду, кого ошукати.
Такою мовою говорили козаки Сагайдачного та Хмельницького. Такою мовою співали матері колискові своїм дітям десятки поколінь. Тому за чотири століття вона майже не змінилася. А це означає, що українська мова була майже такою ж за чотири сторіччя до написання цих двох інтермедій. І ще до татаро-монгольської навали зі сходу в Київській Русі лунала наша рідна солов’їна. Окрім того, «Граматика» та інтермедія видані в один і то й же 1619 рік, але написані вони різними мовами.
Джерело www.bezvodovka.com=
https://ukrainianpeople.us/%d1%8f%d0%ba%d0%be%d1%8e-%d0%b1%d1%83%d0%bb%d0%b0-%d1%83%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b0-%d0%bc%d0%be%d0%b2%d0%b0-400-%d1%80%d0%be%d0%ba%d1%96%d0%b2-%d1%82%d0%be%d0%bc%d1%83/?fbclid=IwAR1Q1eA9tZ2oX4k8Mlyq_AC6igPzIRakTxROHUkRRprES2cOO0eRh8ySoUM
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}