urb_a | Кортеліси (Reply)

70 років тому, у «чорну середу» 23 вересня 1942 року поліцейська рота «Нюрнберг» знищила село, яке було одним із найбільших на Волинському Поліссі.

Назву цього села знають в усьому світі. Знають як символ фашистського варварства. У вересні 1942 року гітлерівці в ході каральної операції під кодовою назвою «Трикутник» спалили 715 будинків, закатували і розстріляли 2875 жителів села та навколишніх хуторів, серед яких було 1620 дітей.
Та Кортеліси відродилися, стали пам'ятником тим, хто згорів у страшному полум'ї війни. 28 серпня, у день Успіння Пресвятої Богородиці, славне село відзначило своє 512-річчя. І знову у пам'яті людській постала «чорна середа».
У Кортелісах із початку війни знайшли притулок майже півтори сотні оточенців з-під Бреста та втікачів з ешелонів, що везли людей на фашистську каторгу. У тамтешніх лісах діяв партизанський загін під командуванням захисника Брестської фортеці старшини Бориса Михайловського. У травні сорок другого він розгромив поліцейську дільницю в Кортелісах, неодноразово нападав на німецькі пости.
Намагаючись зупинити розгортання партизанського руху, гітлерівці вдались до жорстоких розправ. Під час першої облави влітку 1942-ого в Кортелісах німцям вдалося схопити близько тридцяти чоловік, в тому числі й сім'ю найбагатшого з євреїв — Біюмінга. Їх розстріляли на околиці Млинового.
Невдовзі сталась ще одна драма, пов'язана з євреями, про яку розповів житель Млинового Йосип Гордійович Ліхван. На хуторі Довга Нива радянські партизани намагалися пограбувати двох молодих євреїв. Захищаючись, ті поранили одного з лісових гостей. Довідавшись про це, фашисти відразу ж приїхали на той хутір, де сталась сутичка, і знайшли важкопораненого партизана. Після допиту гітлерівці його розстріляли. Відтак поїхали в Кортеліси і заходились скликати євреїв, обіцяючи їм помилування. За словами фахового історика, а нині радника голови районної ради Миколи Михалевича, який багато років збирав свідчення очевидців кортеліської трагедії, їм вдалося обдурити декілька десятків чоловік, яких вивезли у Мокрани і там розстріляли. Партизани, в свою чергу, відомстили за смерть свого товариша. За кілька днів вони винищили майже сотню кортеліських євреїв, не пошкодувавши ні жінок, ні дітей. Німці ж, тим часом, влаштували в Кортелісах другу облаву і заарештували сім чоловік, родичі яких були в партизанах. Їх розстріляли привселюдно на майдані в центрі села, біля церкви.
А 22 вересня 1942 року з'явився «оперативний наказ про знищення сіл», виданий командиром 3 поліцейського батальйону 15-ого поліцейського полку майором Голінгом. У ньому під першим пунктом значиться: «23 вересня 1942 року батальйон знищує розташовані в районі на північний захід від Мокран отруєні бандитською заразою села: Бірки, Заболоття і Борисівку. Рота «Нюрнберг» знищує Кортеліси… Початок операції о 5 годині 30 хвилин.
Удосвіта німці оточили Кортеліси зовнішнім зашморгом. До центру села зганяли людей з усіх хуторів. Дітям казали йти до школи. Дорослим — на сход, бо мають зачитати якийсь наказ. Стариків, жінок гнали до церкви. Зігнаних людей замкнули в церкві, школі та прилеглих до центру будинках. І лише тоді команді поліцейських було видано лопати для копання ям. Гітлерівці на зручних для себе позиціях поставили легкі кулемети й розпочали страхітливий розстріл ні в чому не винних людей. Розстріл проводили в п'яти місцях одночасно, заглушуючи працюючі кулемети ревінням автомобільних двигунів.
На щастя, частина кортелісців чудом уціліла. Деякі з них живуть і донині. Їх немов сама доля вберегла, щоб розповіли людям правду. Добре пам'ятає ту трагедію жителька хутора Ягідково — 84-річна Марія Овсіївна Корнелюк. Як розповіла жінка, того дня вона у дядька, що мешкав у Млиновому, копала картоплю. Увечері її батьки поїхали додому, а Марія залишилась на ночівлю. Йшов час, а батьки чомусь не поверталися. Побачила її якась жіночка й сказала: «Німці людей в Кортелісах на сход збирали і всіх вистріляли».
Марія побігла додому, але нікого не застала. Всі рідні — батько з матір'ю, два його брати і сестра з чоловіком — були розстріляні. На четвертий день, коли карателі вже залишили село, Марія з кількома вцілілими односельчанками ходила розкопувати могили з надією, що знайде тіла батьків, щоб поховати. Та дарма. Вбитих людей було так багато, що знайти рідних було неможливо. Земля на могилах і поза ними була просякнута кров'ю.
Після знищення людей фашисти ще кілька днів грабували Кортеліси: возили підводами зерно, худобу, одяг. Потім підпалили всі будівлі. Останньою спалили церкву. Карателі знищили також двадцять навколишніх хуторів, у тому числі й хутір Рябіно.
Марію Корнелюк хрещений батько тоді запросив на весілля своєї дочки. Зібрались сусіди, родичі. Фашисти тим часом почали оточувати хутір. Хтось побачив німців, і гості з жахом кинулись втікати. Марія, не розгубившись, вистрибнула у вікно і щодуху кинулась до лісу. Вціліли також молоді та музикант зі своєю скрипкою. Марія Овсіївна під час нашої зустрічі крізь сльози бідкалась: «Такої долі, яка випала мені, нікому, навіть ворогу, не побажаю».
Про ті страшні дні вже написано багато. Але повість про мученицьку смерть майже трьох тисяч невинних і беззахисних жертв — нескінченна.

http://www.volyn.com.ua/?rub=5&article=0&arch=1435