Рабат-Арбат.
Apr. 22nd, 2013 08:34 pm![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
mysliwiec.livejournal.com posting in ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
urb_aЕсли посмотреть в русскую Вики, то происхождение названия московской улицы АРБАТ там запутано, что называется "на пустом месте" :
"Наибольшее распространение получила гипотеза, согласно которой название Арбат произошло от арабского слова арбад, являющегося множественным числом от рабад — «пригород», «предместье», которое закрепилось за этим ближним пригородом Москвы ещё в период её зависимости от власти ордынских ханов. Слово также могло попасть в Москву в более позднее время от торговцев с Востока, например от крымских татар или восточных купцов.
Существуют и иные версии происхождения топонима. Так, историк И. Е. Забелин предположил, что слово Арбат может быть в своей основе русскоязычным и происходить от слова горбат, отражающего внешние особенности местности, которая «изображая кривую линию, уходила внутрь города на 150 сажен». Согласно другой гипотезе, распространённой в качестве основной в ряде путеводителей, название Арбат образовано от татарского слова арба."
http://ru.wikipedia.org/wiki/Арбат
(Что делали и делают сегодня арабские топонимы в Москве, и почему московские пригороды должны были называться именно по арабски- из всего этого- всё равно абсолютно непонятно)
Хотя "рядом", в той же русской Вики имеем :
Рабат (араб. الرباط — Ар-Рибат, что значит «укреплённый монастырь», ср. рус. Арбат)
http://ru.wikipedia.org/wiki/Рабат
Рабаты и названия местностей от этого слова происходящие оставляли после себя Халифаты. В разное время и в разных местах.
Например, крепость в грузинском городе Ахалцихе называется- Рабат.
Столица Марокко- Рабат.
Город на острове Мальта- Рабат.
Крым- Арабатская стрелка.
Но в России предпочитают не вспоминать, что ещё до крещения Руси (киевской) и ещё до Орды (залешанской) арабы проходили и по этим землям:
Проникновение мусульман в Европу началось по "Росафскому коридору" в VIII веке при халифе Гишаме (724-743), столицей которого был город Росафа возле теперешнего Омана. (до того столицей был Дамаск, после Росафы - Багдад). Имя адриатического порта Росафа (теперь Шкодер в Албании) возникло как реплика столичной Русафы.
И остались после них вот такие топонимы:
И вот такие разноцветные картинки гаплогрупп с коричневыми маврскими и черными ближневосточными секторами:
Так что учите укранский, и будете знать больше:
Тиждень дозволяє собі експеримент: ми публікуємо не популярну статтю про якісь дослідження, не спрощений репортаж про наукові пошуки, навіть не інтерв’ю з ученим, а безпосередньо наукову працю (розширену доповідь на міжнародній конференції), практично не адаптовану під масового читача.
Щоправда, її автор так само не зовсім пересічна постать. З мовознавцем Костянтином Миколайовичем Тищенком, професором Київського національного університету імені Тараса Шевченка, наш читач уже знайомий.
Причина – не лише бажання засвідчити свою шану видатному співвітчизникові, який сам, схоже, цілком байдужий до зовнішніх ознак визнання. Річ у предметі наукового інтересу: йдеться про спробу завдяки досягненням суміжних наук зазирнути в праісторію нашої країни, хай би якими, на перший погляд, парадоксальними (для когось навіть скандальними) здавалися знайдені факти й висновки, що з них випливають.
Звісно, для результатів такої якості потрібне відповідне озброєння, яким володіють одиниці. Професор Тищенко в професійному середовищі відомий кількома незаперечними досягненнями. Вже не одне десятиліття він викладає студентам- філологам основи мовознавства. Висновки вченого-систематизатора знайшли
відображення в його праці «Метатеорія мовознавства», яку хтось із колег влучно назвав «періодичним законом» для лінгвістики. Він є засновником першого у світі Лінгвістичного навчального музею, в стінах якого відвідувачі мають змогу на власному досвіді відчути, як окремі мовні явища стають частиною загального сві-
тоглядного контексту. Нарешті, Костянтин Миколайович – невтомний практик: на природне запитання, яке неминуче рано чи пізно ставить дилетант, а саме: скількома мовами володіє професор, він відповідає цитатою з академіка Кримського: «Пам’ятаю, щось там… шість, але не можу згадати, чи то вісімдесят шість,
чи то дев’яносто шість…»
Вивчення різних мов, часом, як для нас, екзотичних, – не предмет дивакуватого колекціонування, а безпосередній інструментарій дослідника. Адже багато років Костянтин Тищенко відшуковує й систематизує сліди прадавніх етномовних контактів на теренах України. Ці сліди залишилися головним чином не в словнику і не в письмових пам’ятках, їхній невичерпний ресурс – топоніміка, себто назви населених пунктів, річок, озер, пагорбів, урочищ тощо.
Століттями й навіть тисячоліттями вони можуть залишатися забутими й неусвідомленими, місцеві мешканці потроху змінюють їх, пристосовуючи під своє розуміння, і тільки наявність відповідної «матчастини» (інакше кажучи, знання мов, а також закономірностей їхньої трансформації) допоможе впізнати запозичення
від кельтів, арабів, гунів, готів, скіфів, данців, тобто всіх народів і племен, які проходили чи залишалися певний час на цій території.
Наукові висновки не залежать від ідеологічної кон’юнктури, тому вони можуть однаково розчарувати як полум’яних патріотів, так і симпатиків утраченої імперії. На жаль, не може Україна претендувати на роль міфічної Аратти, «колиски людської цивілізації».
Так само не годяться українці на роль «молодшого брата» в якійсь уявній східнослов’янській спільноті, це звичайна політична фікція – ми хіба що кузени, а якщо вже йдеться про найближчих родичів, то варто
шукати їх серед балканських народів.
Ми не старші й не молодші за інших, хіба що мало про це знаємо. Водночас виявляється, що немає взагалі у світі «чистих» народів, будь-яка нація є продуктом взаємодії різних етносів, кожен із яких залишив у зоні контакту свої відбитки в мові, культурі й… генах!
Так, саме тепер практичні успіхи молекулярної генетики вже уможливлюють – і навіть передбачають «перехресну» перевірку історичних та лінгвістичних даних. На перетині цих наукових дисциплін народжується найбільш несподіване, найбільш авангардне знання, яке виявляється співзвучним сучасному світові.
Коли стикаєшся з тим знанням, це може провокувати як культурний песимізм (навіщо ж докладати зусиль, якщо навіть епохальні катаклізми так безнадійно стираються з колективної свідомості народів?), так і, навпаки, оптимізм: людство, виявляється, має достатній інструментарій, щоби повернути собі істо-
ричну пам’ять. Для цього, зокрема, є гуманітарна наука. Потрібні лише суспільний запит, мотивація й певна кількість достатньо кваліфікованих, достатньо талановитих і достатньо відданих культурних героїв. Тим більше треба віддавати належне кожному з них.
Вважаймо, що ця публікація є виявом такого прагнення.
Юрій Макаров
Поліглот, лінгвист, проф. Тищенко про народ і мову : pdf
http://img.tyzhden.ua/Content/Files/tyzhden/Book%2016.pdf
"Наибольшее распространение получила гипотеза, согласно которой название Арбат произошло от арабского слова арбад, являющегося множественным числом от рабад — «пригород», «предместье», которое закрепилось за этим ближним пригородом Москвы ещё в период её зависимости от власти ордынских ханов. Слово также могло попасть в Москву в более позднее время от торговцев с Востока, например от крымских татар или восточных купцов.
Существуют и иные версии происхождения топонима. Так, историк И. Е. Забелин предположил, что слово Арбат может быть в своей основе русскоязычным и происходить от слова горбат, отражающего внешние особенности местности, которая «изображая кривую линию, уходила внутрь города на 150 сажен». Согласно другой гипотезе, распространённой в качестве основной в ряде путеводителей, название Арбат образовано от татарского слова арба."
http://ru.wikipedia.org/wiki/Арбат
(Что делали и делают сегодня арабские топонимы в Москве, и почему московские пригороды должны были называться именно по арабски- из всего этого- всё равно абсолютно непонятно)
Хотя "рядом", в той же русской Вики имеем :
Рабат (араб. الرباط — Ар-Рибат, что значит «укреплённый монастырь», ср. рус. Арбат)
http://ru.wikipedia.org/wiki/Рабат
Рабаты и названия местностей от этого слова происходящие оставляли после себя Халифаты. В разное время и в разных местах.
Например, крепость в грузинском городе Ахалцихе называется- Рабат.
Столица Марокко- Рабат.
Город на острове Мальта- Рабат.
Крым- Арабатская стрелка.
Но в России предпочитают не вспоминать, что ещё до крещения Руси (киевской) и ещё до Орды (залешанской) арабы проходили и по этим землям:
Проникновение мусульман в Европу началось по "Росафскому коридору" в VIII веке при халифе Гишаме (724-743), столицей которого был город Росафа возле теперешнего Омана. (до того столицей был Дамаск, после Росафы - Багдад). Имя адриатического порта Росафа (теперь Шкодер в Албании) возникло как реплика столичной Русафы.
И остались после них вот такие топонимы:
И вот такие разноцветные картинки гаплогрупп с коричневыми маврскими и черными ближневосточными секторами:
Так что учите укранский, и будете знать больше:
Тиждень дозволяє собі експеримент: ми публікуємо не популярну статтю про якісь дослідження, не спрощений репортаж про наукові пошуки, навіть не інтерв’ю з ученим, а безпосередньо наукову працю (розширену доповідь на міжнародній конференції), практично не адаптовану під масового читача.
Щоправда, її автор так само не зовсім пересічна постать. З мовознавцем Костянтином Миколайовичем Тищенком, професором Київського національного університету імені Тараса Шевченка, наш читач уже знайомий.
Причина – не лише бажання засвідчити свою шану видатному співвітчизникові, який сам, схоже, цілком байдужий до зовнішніх ознак визнання. Річ у предметі наукового інтересу: йдеться про спробу завдяки досягненням суміжних наук зазирнути в праісторію нашої країни, хай би якими, на перший погляд, парадоксальними (для когось навіть скандальними) здавалися знайдені факти й висновки, що з них випливають.
Звісно, для результатів такої якості потрібне відповідне озброєння, яким володіють одиниці. Професор Тищенко в професійному середовищі відомий кількома незаперечними досягненнями. Вже не одне десятиліття він викладає студентам- філологам основи мовознавства. Висновки вченого-систематизатора знайшли
відображення в його праці «Метатеорія мовознавства», яку хтось із колег влучно назвав «періодичним законом» для лінгвістики. Він є засновником першого у світі Лінгвістичного навчального музею, в стінах якого відвідувачі мають змогу на власному досвіді відчути, як окремі мовні явища стають частиною загального сві-
тоглядного контексту. Нарешті, Костянтин Миколайович – невтомний практик: на природне запитання, яке неминуче рано чи пізно ставить дилетант, а саме: скількома мовами володіє професор, він відповідає цитатою з академіка Кримського: «Пам’ятаю, щось там… шість, але не можу згадати, чи то вісімдесят шість,
чи то дев’яносто шість…»
Вивчення різних мов, часом, як для нас, екзотичних, – не предмет дивакуватого колекціонування, а безпосередній інструментарій дослідника. Адже багато років Костянтин Тищенко відшуковує й систематизує сліди прадавніх етномовних контактів на теренах України. Ці сліди залишилися головним чином не в словнику і не в письмових пам’ятках, їхній невичерпний ресурс – топоніміка, себто назви населених пунктів, річок, озер, пагорбів, урочищ тощо.
Століттями й навіть тисячоліттями вони можуть залишатися забутими й неусвідомленими, місцеві мешканці потроху змінюють їх, пристосовуючи під своє розуміння, і тільки наявність відповідної «матчастини» (інакше кажучи, знання мов, а також закономірностей їхньої трансформації) допоможе впізнати запозичення
від кельтів, арабів, гунів, готів, скіфів, данців, тобто всіх народів і племен, які проходили чи залишалися певний час на цій території.
Наукові висновки не залежать від ідеологічної кон’юнктури, тому вони можуть однаково розчарувати як полум’яних патріотів, так і симпатиків утраченої імперії. На жаль, не може Україна претендувати на роль міфічної Аратти, «колиски людської цивілізації».
Так само не годяться українці на роль «молодшого брата» в якійсь уявній східнослов’янській спільноті, це звичайна політична фікція – ми хіба що кузени, а якщо вже йдеться про найближчих родичів, то варто
шукати їх серед балканських народів.
Ми не старші й не молодші за інших, хіба що мало про це знаємо. Водночас виявляється, що немає взагалі у світі «чистих» народів, будь-яка нація є продуктом взаємодії різних етносів, кожен із яких залишив у зоні контакту свої відбитки в мові, культурі й… генах!
Так, саме тепер практичні успіхи молекулярної генетики вже уможливлюють – і навіть передбачають «перехресну» перевірку історичних та лінгвістичних даних. На перетині цих наукових дисциплін народжується найбільш несподіване, найбільш авангардне знання, яке виявляється співзвучним сучасному світові.
Коли стикаєшся з тим знанням, це може провокувати як культурний песимізм (навіщо ж докладати зусиль, якщо навіть епохальні катаклізми так безнадійно стираються з колективної свідомості народів?), так і, навпаки, оптимізм: людство, виявляється, має достатній інструментарій, щоби повернути собі істо-
ричну пам’ять. Для цього, зокрема, є гуманітарна наука. Потрібні лише суспільний запит, мотивація й певна кількість достатньо кваліфікованих, достатньо талановитих і достатньо відданих культурних героїв. Тим більше треба віддавати належне кожному з них.
Вважаймо, що ця публікація є виявом такого прагнення.
Юрій Макаров
Поліглот, лінгвист, проф. Тищенко про народ і мову : pdf
http://img.tyzhden.ua/Content/Files/tyzhden/Book%2016.pdf
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
no subject
Date: 2013-04-22 06:22 pm (UTC)no subject
Date: 2013-04-22 06:34 pm (UTC)И шлемами и оружием в арабскими надписями в Оружейной палате Кремля.
no subject
Date: 2013-04-22 06:51 pm (UTC)no subject
Date: 2013-04-22 07:00 pm (UTC)кат!
no subject
Date: 2013-04-22 07:08 pm (UTC)no subject
Date: 2013-04-22 07:32 pm (UTC)no subject
Date: 2013-04-22 07:46 pm (UTC)no subject
Date: 2013-04-23 02:48 am (UTC)no subject
Date: 2013-04-23 07:40 am (UTC)no subject
Date: 2013-04-23 07:54 am (UTC)Эта "арбата" происходит от латинского слова herba="трава". В польском- чай = "хербата", в испанском трава="Йерба", в румынском трава = "ярве"
no subject
Date: 2013-04-23 11:22 am (UTC)no subject
Date: 2013-04-23 12:40 pm (UTC)латинскимрусским словом herba- херба, которрое потом плавно стало из хера- ба арба-том :)no subject
Date: 2013-04-23 01:00 pm (UTC)no subject
Date: 2013-04-23 01:20 pm (UTC)no subject
Date: 2013-04-23 01:23 pm (UTC)no subject
Date: 2013-04-23 01:27 pm (UTC)Есть ещё испанское слово "Ариба" (наверх). Москвичи поднимаясь по холмику наверх, так и назвали это место - Ариба-арибат-арбат.
По грузински "Ара"= "нет".
Москвичи говорили друг другу - нет, брат= ара-брат, - и оттуда пошло Ар-бат.
Можете поискать ещё что-нибудь в полинезийском языке.
no subject
Date: 2013-04-23 01:28 pm (UTC)no subject
Date: 2013-04-23 01:36 pm (UTC)no subject
Date: 2013-04-23 01:39 pm (UTC)no subject
Date: 2013-04-23 01:44 pm (UTC)