urb_a | Україна-Польща: Важкі уроки.Протоколи. Висновки. Оцінка втрат

ПРОТОКОЛИ УЗГОДЖЕНЬ І РОЗБІЖНОСТЕЙ
між українськими і польськими істориками, підписаних на IX - X міжнародних наукових семінарах
(Варшава, 6-10 листопада 2001 р.)

II. Загальні втрати людності під час польсько-українського міжетнічного конфлікту в 1939-1947 рр.

УЗГОДЖЕННЯ
ГЕНЕЗИС ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОДІЙ

В основі польсько-українського конфлікту лежали різні погляди щодо приналежності східних територій довоєнної Речі Посполитої. Поляки не згоджувалися на зміну свого державного східного кордону, українці не сприймали повернення до стану напередодні вересня 1939 р. з огляду на прагнення відновити на цих землях власну самостійну державу.

ПІДСУМКИ ВТРАТ
Під час Другої світової війни внаслідок німецької та радянської окупацій - арештів, екзекуцій, пацифікації сіл, масових депортацій углиб СРСР, вивезення на роботи до Рейху, а також унаслідок боротьби з німецькими військами, радянськими партизанами і Червоною армією - в східній галичині, на волині і в південно-східних повітах сучасної Польші загинуло кількасот тисяч українців і поляків. Сучасний стан досліджень не дозволяє конкретно визначити кількіцсть встрат. У свідомості обох народів особливо болісною залишається рана, шодо злочинів над цивільноюлюдністю Волині, Східної Галинични та інших теренів, спільно заселених українцями й поляками. Цей конфлікт супроводжувався руйнуванням традиційних суспільних норм поведінки, що базувалися на християнських засадах.
За науковими дослідженнями польських істориків, втрати поляків у 1939-1945 рр. від рук українських екстремістів на Волині сягати 50-60 тисяч осіб, а на теренах колишніх Львівоського, Тернопільського і Станіславського воєводств 20-25 тисяч осіб.
Додатково втрати польського цивільного населення у 1939- 1947- на теренах південно-східних повітів сучасної Польщі могли становити 5-6 тисяч осіб.

В українській історіографії досі немає подібних детальних досліджень про польські втрати. Сучасний стан українських [ досліджень також не дозволяє докладно підсумувати українські жертви у вказаних районах. Попередньо можна ствердити, що від рук поляків у 1939-1947 рр у тому числі під час акції Вісла”, загинули тисячі українців.
Одночасно у польській історіографії донині не було підраховунку узагальнюючих втрат українського населення.
ПРОПОЗИЦІЇ
І зв’язку з вищесказаним є необхідність подальшого пошуку, що призведе до кращого вияснення взаємних втрат. Учасники семінару звертаються до найвищої влади Польщі та України з проханням про фінансову допомогу в реалізації цієї мети.

РОЗБІЖНОСТІ загальні зауваги

Польські історики вважають, що Друга світова війна привела до екстермінації значної частини населення, яке поживало на багатонаціональній території колишньої Другої Речі Посополитої. З території зі змішаною національною структурою, хоча з перевагою українського населення, зникло присутнє там століттями єврейське населення, а також значною мірою польське.

Українські історики, не заперечуючи того, шо в роки Другої світової війни на українських землях відбулося масове винищення українського, польського, єврейського, білоруського, чеського та інших етносів, вважають, що проблема етноциду єврейського населення в роки Другої світової війни не стосується причин і наслідків польсько-українського міжетнічного конфлікту, і вона має розглядатися окремо.
ГЕНЕЗИС І ХАРАКТЕРИСТИКА ПОДІЙ
Польські історики в питанні генези і опису явища стверджують: не без впливу на перебіг польсько-українського конфлікту в 1939-1947 рр. була проведена СРСР і Німеччиною ек-стермінація польського, українського, єврейського населення, яке проживало на цих територіях. У місцях масових екзекуцій, гетто і таборах смерті було закатовано близько 500 тисяч євреїв зі Східної Галичини і понад 200 тисяч - з Волині. Перебіг цих подій породжував почуття вседозволеності, безкарності для фізичного винищення небажаного сусіда.

Метою акції ОУН і УПА було усунення польського населення з Волині і південно-східних воєводств шляхом примусу його до втечі або фізичної ліквідації, що мало уможливити побудову однонаціональної української держави.
Польські історики вважають за необхідне підкреслити, що криваві події на Волині і в Східній Галичині мали ознаку етнічної чистки - керовані, заплановані і координовані керівництвом ОУН і УПА при активній підтримці частини українського суспільства. Фізичне винищення польського елементу супроводжувалось знищенням матеріальних слідів існування польського населення на цій території.

На увагу заслуговує факт, що план деполонізації східних кресів і будівництва української держави, елементом якого були злочини проти польського населення, здійснювався за умови відсутності будь-яких реальних шансів для створення української незалежної держави.

Особливо брутальні злочини щодо польського населення давали поштовх для таких акцій у відповідь. Однак дії польської сторони в більшості випадків були реакцією на діяльність українського підпілля і в основному мали оборонний характер.

Українські історики вважають, що витіснення з Волині поляків було відповіддю на безкомпромісну політику Польського еміграційного уряду в Лондоні щодо майбутнього українсько кордону, яка втілювалася його Делегатурою і польськими збройними формуваннями на вказаних територіях, і колаборації певної частини польського населення з німецькою і більшовицькою окупаційною владами, спрямованої проти українства а також польським терором проти українців Холмщини починаючи з 1942 р.