Про незалежність і свободу
Aug. 25th, 2013 07:16 am![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
ihorhulyk.livejournal.com posting in ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
urb_aOriginally posted by ![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif)
ihorhulyk at Про незалежність і свободу 
Фото: poltava.pl.ua
Ось уже майже з десяток років зауважую, як День Незалежності безупинно трансформується у буденний ритуал. Кілька рутинних слів з трибуни від найвищого керівництва, пісні на численних сценах — від аматорів чи професіоналів, вишиванки на вулицях здебільшого галицьких міст та столиці… А що ж власне святкуємо?
Звісно, річниця проголошення незалежності — нагода поговорити. Говоримо, як звично, про успіхи (влада), втрати (опозиція), марність сподівань (пересічний народ). Констатуємо свою незалежність, так ніби вона була кінцевою ціхою нашого шляху, після осягнення якої можна скласти руки. Але ж ні. Здається, і 22 роки тому, і зараз, не тільки у День Незалежності, але щохвилини, нам просторікують, що маємо збудувати демократичне, вільне суспільство, щось таке, як ось уже за Сяном.
Отже, мало бути незалежними. Треба бути вільними. Утім однозначне «треба» тут власне не надто підходить. Бо, може, хтось і не бажає свободи, комусь вона приїлася, ще дехто й не спробував цього солодкого і водночас гіркого плоду.
Та й узагалі свобода — каверзна панночка: крім приватного вжитку, вона вимагає толерування потреб, звичок, переконань іншого, одне слово — визнання іншого вільним.
Мільйони громадян незалежної країни щораз обирають нову владу, сподіваючись змінити щось на краще. А влада обіцяє, що обов’язково зробить усіх щасливими, ось тільки розбереться з опонентами, тобто… знещасливить їх. Як правило, опонентами влади в Україні є щонайменше півкраїни…
Але ж «неможливо досягти свободи в майбутньому, утискуючи її нині» (Ніколай Бакунін). Не можна збудувати своє, загальне, вселенське щастя на чужих поразках, тим паче, коли йдеться про поразки не зайд чи окупантів, а своїх же співгромадян.
Так, ми незалежні. Ось уже двадцять два роки. Попри певну «знеціненість» цієї незалежності через… некомфортних сусідів, світову кон’юнктуру газових цін, неприхильність Німеччини, Великої Британії, кого там іще?
Ми незалежні у виборі шукати причин своєї несвободи і жодного разу не вдарили палець об палець, аби стати вільними, здобути свободу у ставленні до цих причин і у визначенні для себе і країни наслідків нашого незалежного буття. День Незалежності маємо, День свободи у нас ще попереду.
Ігор Гулик
О независимости и свободе
Вот уже почти с десяток лет замечаю, как День Независимости непрерывно трансформируется в обычный ритуал. Несколько рутинных слов с трибуны от высшего руководства, песни на многочисленных сценах - от любителей или профессионалов, вышиванки на улицах части галицких городов и столицы... А что же собственно празднуем?
Конечно, годовщина провозглашения независимости - возможность поговорить. Говорим, как обычно, об успехах (власть), потерях (оппозиция), бесполезности надежд (обычный народ). Констатируем свою независимость, как будто она была конечной целью нашего пути, после постижения которой можно сложить руки. Но нет. Кажется, и 22 года назад, и сейчас, не только в День Независимости, но и каждую минуту, нам говорят, что мы должны построить демократическое, свободное общество, что-то такое, как вот уже за Сяном.
Итак, быть независимыми. Но надо стать свободными. Впрочем однозначное «надо» здесь собственно не слишком подходит. Потому что, может, кто-то и не желает свободы, кому-то она приелась, кое-кто и не попытался попробовать этого сладкого и одновременно горького плода.
Да и вообще свобода - коварная барышня: кроме частного потребления, она требует терпимости потребностей, привычек, убеждений другого, одно слово - признание свободным другого.
Миллионы граждан независимой страны каждый раз выбирают новую власть, надеясь изменить что-то к лучшему. А власть обещает, что обязательно сделает всех счастливыми, вот только разберется с оппонентами, то есть ... сделает их несчастными. Как правило, оппоненты власти в Украине -- как минимум полстраны...
Но «невозможно достичь свободы в будущем, притесняя ее сейчас» (Николай Бакунин). Нельзя построить свое, общее, вселенское счастье на чужих поражениях, тем более, когда речь идет о поражении не пришельцев или оккупантов, а своих же сограждан.
Да, мы независимы. Вот уже двадцать два года. Несмотря на определенную «девальвацию» этой независимости через... некомфортных соседей, конъюнктуры газовых цен, нерасположение Германии, Великобритании, кого там еще?
Мы свободны в выборе искать причины своей несвободы и ни разу не ударили палец о палец, чтобы стать свободными, обрести свободу в отношении к этим причинам и в определении для себя и для страны последствий нашего независимого бытия. День Независимости у нас есть, День свободы у нас еще впереди.
Игорь Гулык
ihorhulyk at Про незалежність і свободу Фото: poltava.pl.ua
Ось уже майже з десяток років зауважую, як День Незалежності безупинно трансформується у буденний ритуал. Кілька рутинних слів з трибуни від найвищого керівництва, пісні на численних сценах — від аматорів чи професіоналів, вишиванки на вулицях здебільшого галицьких міст та столиці… А що ж власне святкуємо?
Звісно, річниця проголошення незалежності — нагода поговорити. Говоримо, як звично, про успіхи (влада), втрати (опозиція), марність сподівань (пересічний народ). Констатуємо свою незалежність, так ніби вона була кінцевою ціхою нашого шляху, після осягнення якої можна скласти руки. Але ж ні. Здається, і 22 роки тому, і зараз, не тільки у День Незалежності, але щохвилини, нам просторікують, що маємо збудувати демократичне, вільне суспільство, щось таке, як ось уже за Сяном.
Отже, мало бути незалежними. Треба бути вільними. Утім однозначне «треба» тут власне не надто підходить. Бо, може, хтось і не бажає свободи, комусь вона приїлася, ще дехто й не спробував цього солодкого і водночас гіркого плоду.
Та й узагалі свобода — каверзна панночка: крім приватного вжитку, вона вимагає толерування потреб, звичок, переконань іншого, одне слово — визнання іншого вільним.
Мільйони громадян незалежної країни щораз обирають нову владу, сподіваючись змінити щось на краще. А влада обіцяє, що обов’язково зробить усіх щасливими, ось тільки розбереться з опонентами, тобто… знещасливить їх. Як правило, опонентами влади в Україні є щонайменше півкраїни…
Але ж «неможливо досягти свободи в майбутньому, утискуючи її нині» (Ніколай Бакунін). Не можна збудувати своє, загальне, вселенське щастя на чужих поразках, тим паче, коли йдеться про поразки не зайд чи окупантів, а своїх же співгромадян.
Так, ми незалежні. Ось уже двадцять два роки. Попри певну «знеціненість» цієї незалежності через… некомфортних сусідів, світову кон’юнктуру газових цін, неприхильність Німеччини, Великої Британії, кого там іще?
Ми незалежні у виборі шукати причин своєї несвободи і жодного разу не вдарили палець об палець, аби стати вільними, здобути свободу у ставленні до цих причин і у визначенні для себе і країни наслідків нашого незалежного буття. День Незалежності маємо, День свободи у нас ще попереду.
Ігор Гулик
О независимости и свободе
Вот уже почти с десяток лет замечаю, как День Независимости непрерывно трансформируется в обычный ритуал. Несколько рутинных слов с трибуны от высшего руководства, песни на многочисленных сценах - от любителей или профессионалов, вышиванки на улицах части галицких городов и столицы... А что же собственно празднуем?
Конечно, годовщина провозглашения независимости - возможность поговорить. Говорим, как обычно, об успехах (власть), потерях (оппозиция), бесполезности надежд (обычный народ). Констатируем свою независимость, как будто она была конечной целью нашего пути, после постижения которой можно сложить руки. Но нет. Кажется, и 22 года назад, и сейчас, не только в День Независимости, но и каждую минуту, нам говорят, что мы должны построить демократическое, свободное общество, что-то такое, как вот уже за Сяном.
Итак, быть независимыми. Но надо стать свободными. Впрочем однозначное «надо» здесь собственно не слишком подходит. Потому что, может, кто-то и не желает свободы, кому-то она приелась, кое-кто и не попытался попробовать этого сладкого и одновременно горького плода.
Да и вообще свобода - коварная барышня: кроме частного потребления, она требует терпимости потребностей, привычек, убеждений другого, одно слово - признание свободным другого.
Миллионы граждан независимой страны каждый раз выбирают новую власть, надеясь изменить что-то к лучшему. А власть обещает, что обязательно сделает всех счастливыми, вот только разберется с оппонентами, то есть ... сделает их несчастными. Как правило, оппоненты власти в Украине -- как минимум полстраны...
Но «невозможно достичь свободы в будущем, притесняя ее сейчас» (Николай Бакунин). Нельзя построить свое, общее, вселенское счастье на чужих поражениях, тем более, когда речь идет о поражении не пришельцев или оккупантов, а своих же сограждан.
Да, мы независимы. Вот уже двадцать два года. Несмотря на определенную «девальвацию» этой независимости через... некомфортных соседей, конъюнктуры газовых цен, нерасположение Германии, Великобритании, кого там еще?
Мы свободны в выборе искать причины своей несвободы и ни разу не ударили палец о палец, чтобы стать свободными, обрести свободу в отношении к этим причинам и в определении для себя и для страны последствий нашего независимого бытия. День Независимости у нас есть, День свободы у нас еще впереди.
Игорь Гулык
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
no subject
Date: 2013-08-24 04:51 am (UTC)относительно всяких некомфортных соседей - не думаю, что у Израиля они шоколаднее
увы и ах
no subject
Date: 2013-08-24 07:04 am (UTC)no subject
Date: 2013-08-24 05:21 am (UTC)Очередную годовщину УкроРуины!
no subject
Date: 2013-08-24 07:06 am (UTC)no subject
Date: 2013-08-24 05:59 am (UTC)no subject
Date: 2013-08-24 07:08 am (UTC)no subject
Date: 2013-08-24 10:32 am (UTC)no subject
Date: 2013-08-24 11:01 am (UTC)