Померяемся языками…

[rusmskii.livejournal.com]

Предлагаю один текст в трёх написаниях. Вопрос: какой из послених двух языков наиболее пригоден для прочтения первого? На мой взгляд, человек, владеющий только мовой с бОльшим трудом поймёт древнерусский, нежели владеющий современным великорусским языком.

И живяше Олегъ миръ имѣа ко всемъ странамъ, княжа въ Киевѣ. И приспѣ осень. И помяну Олегъ конь свои, иже бѣ поставилъ кормити, и не вседати нань. Бѣ бо въпрашалъ волхвовъ и кудесникъ: отъ чего ми есть смерть? И рече ему кудесникъ одинъ: Княже, конь егоже любиши и ѣздиши на немъ, отъ того ти умрети. Олегъ же приимъ въ умѣ си рѣче: Николиже всяду нань, ни вижю его боле того. И повелѣ кормити и не водити его к нему. И пребы нѣколико лѣтъ, не видѣ его, дондеже на грекы иде. И пришедшу ему Кыеву, и пребывьшю 4 лѣта, на пятое лѣто помяну конь, от негоже бяхуть рекли волсви умрети. И призва старейшину конюхомъ, рече: Кде есть конь мъи, его же бѣ поставилъ кормити и блюсти его. Он же рече: умерлъ есть. Олегъ же посмеася и укори кудесника, река: То ти неправо глаголють волъсви но вся ложь есть, а конь умерлъ есть, а я живъ. И повелѣ оседлати конь, а то вижю кости его. И прииде на мѣсто идѣже бѣша лежаще кости его голы, и лобъ голъ. И ссѣде с коня, и посмеяся рече: Отъ сего ли лба смьрть было взяти мнѣ? и въступи ногою на лобъ. И выникнувши змиа зо лба, уклюну в ногу, и с того разболѣся и умре.

И жил Олег в мире со всеми странами, княжа в Киеве. И настала осень. И вспомнил Олег о своем коне, которого поставил кормить, чтобы больше не садиться на него. Потому что он спрашивал волхвов и кудесников: «От чего я умру?» И сказал ему один кудесник: «Князь, ты умрешь от коня, которого любишь и на котором ездишь». Олег, рассудив, сказал себе: «Никогда не сяду на него и не увижу его больше». И повелел кормить его и не водить его к себе. И в течение нескольких лет он не видел его, пока не пошел на греков. И приду в Киев, по прошествии четырех лет, на пятое лето он вспомнил о коне, от которого, как сказали волхвы, он должен был умереть И позвал старшего конюха и сказал: «Где мой конь, которого я велел кормить и хранить?» Тот сказал: «Умер». Олег же рассмеялся и укорил кудесника, сказав: «Неправду говорят волхвы, и все это ложь, конь умер, а я жив». И велел оседлать себе коня: «Посмотрю на его кости». И приехал на место, где лежали голые кости и голый череп коня. И слез с коня, и, смеясь, сказал: «Не от этого ли черепа я умру?» И наступил ногой на череп. И змея, вылезшая из черепа, ужалила его в ногу, и от этого он заболел и умер.

І жив Олег у світі з усіма країнами, княжа в Києві. Настала осінь. І згадав Олег про своє коні, якого поставив годувати, щоб більше не сідати на нього. Тому що він запитував волхвів і чарівників: «Від чого я помру?» І сказав йому один чарівник: «Князь, ти помреш від коня, якого любиш і на якому їздиш». Олег, розсудивши, сказав собі: «Ніколи не сяду я на нього і не побачу його більше». І наказав годувати його і не загнати його до себе. І протягом декількох років він не бачив його, поки не пішов на греків. І прийду до Києва, після чотирьох років, на п'яте літо він згадав про коні, від якого, як сказали чарівники, він повинен був померти І покликав старшого конюха і сказав: «Де мій кінь, якого я наказав був годувати і зберігати?» Той сказав: «Помер». Олег ж розсміявся і докоряв чарівника, сказавши: «говорять Неправду волхви, і все це брехня, кінь помер, а я живий». І звелів осідлати собі коня: «Подивлюся на його кістки». І приїхав на місце, де лежали голі кістки і голий череп коня. І злiз з коня, і, сміючись, сказав: «Не від цього чи черепа я помру?» І настав ногою на череп. І змія вилізла з черепа, вжалила його в ногу, і від цього він захворів і помер.