«Смотрящій» Сурков і останні війни Росії
Sep. 12th, 2013 08:23 am![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
ihorhulyk.livejournal.com posting in ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
urb_aOriginally posted by ![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif)
ihorhulyk at «Смотрящій» Сурков і останні війни Росії
Ілюстрація: protiv.tv
Владіслав Сурков повернувся із політичного заслання. Старі кадри знадобилися Владіміру Путіну у критичній ситуації безвиході. Заради розв’язання «Проблеми», ВВП ладен вибачити колишньому «сірому кардиналові» і зливу критики на адресу одіозного Слєдственного Комітєта (такої собі політичної інквізиції Кремля) з приводу не менш скандального «Сколково», і зовсім вже неприпустимі пасажі проти «Самого».
Не відаю, чи вдасться Владіславу Суркову упоратися із безпрецедентним завданням. Цілком можливо, його ім’я залишиться в історії як мітка останніх і програних війн імперії, дещо притлумивши не надто привабливі тони іміджу проектанта «Ідущіх вместє», «Наших» і особливо «Єдіной Россіі». Екс-заступникові глави президентської адміністрації, екс-заступникові керівника уряду РФ надали статус «смотрящєго» за Грузією, яка майже порвала з імперським минулим, і Україною, що невпинно рухається до асоціації з Європейським союзом.
Із Україною зрозуміло. Скільки б не волали у Кремлі про «братність і дружелюбність», ця риторика перекреслюється практикою співіснування країн, які ще не позбулися ілюзій щодо спроможності і надійності Росії. Україна завжди була наріжним каменем у будівлі імперії – чи то Романових, чи Лєніна-Сталіна-Хрущова-Брєжнєва, чи то Єльцина-Путіна. Без України, її ресурсів, її кадрів, її метального поля, її інтелекту та духу жодна імперська конструкція з центром у Москві нереальна. Тому архіважливою (як і архінездійсненною) видається місія Суркова саме на київському напрямку. Звісно, він може дрібно напакостити, але факт залишається фактом: після підписання Вільнюської угоди у листопаді, Росія мусить готуватися до серйозних внутрішніх катаклізмів. У цій ситуації Україна відіграватиме роль Польщі у процесі руїни комунізму. Навіть не воюючи із неконтрольованим сусідом. Просто російський електорат навряд чи вибачить Кремлю втрату України. Нашим очільникам варто лише остерігатися ситуації, щоб «Росія впала і нас не завалила». І саме тут постать Суркова з його деструктивним креативом є доволі небезпечною.
Але є у глобальній ситуації «останніх війн» Росії ще один фронт, який провокуватиме Москву на неадекватні рішення і зовсім нецивілізовані кроки. Цей фронт – Сирія, і він ознаковує ще одну підпору імперського режиму Кремля – міжнародну. Розгубивши авторитет, впливи і вагу на теренах колишнього СРСР, Росія тратить те ж у світовому масштабі. Знаний французький філософ Бернар-Анрі Леві написав нещодавно, що «Росія є переможеною країною, яка тужить за впливом, від якого залишилася лише ця ще знесиленіша Сирія, за яку вона учепилась з такою самою безглуздою силою, з якою ослаблена Франція у п’ятдесяті роки чіплялась за Алжир, хоча й знала, що він непоправно втрачений». Це, завважмо, пише представник нації, яку легко запідозрити у проросійських сентиментах, оскільки імперські долі Москви та Парижа, позначені, як це не парадоксально, великою війною з культурною поразкою фактичного переможця та воєнними альянсами, що за часів самодержавства Романових, що від час тиранії Сталіна.
«Ізґой». Так окреслили російські блогери роль Путіна на останньому саміті G20 у Cанкт-Петербурзі. Там ВВП, гаряче бажаючи, щоб його ім’я асоціювалося з усією країною, досягнув своєї специфічної мети. Чи потрафить Сурков відмити і шефа, і Росію загалом, - побачимо. Але хіба справа в іміджі? Справа - в самому існуванні «ерефії». І тут «смотрящєму» призначено гребти проти невблаганної течії часу.
Ігор Гулик
«Смотрящий» Сурков и последние войны России
Владислав Сурков возвращается из политической ссылки. Старые кадры понадобилось Владимиру Путину в критической ситуация безисходности. Ради решения «Проблемы», ВВП готов забыть бывшему «серому кардиналу» и шквал критики в адрес одиозного Следственного Комитета (такой себе политической инквизиции Кремля) по поводу не менее скандального «Сколково», и совсем уж неприпустимые пассажи против «Самого».
Не знаю, удастся ли Владиславу Суркову разрулить беспрецедентную задачу. Вполне возможно, его имя останется в истории как метка последних и проигранных войн империи, чуть-чуть смягчив не слишком пристойные тона имиджа проектанта «Идущих вместе», «Наших» и особенно «Единой России». Экс-заместитель главы президентской администрации, экс-заместитель руководителя Правительства РФ теперь обладает статусом «смотрящего» за Грузией, почти порвавшей с имперским прошлым, и Украиной, неуклонно движущейся к ассоциации с Европейским Союзом.
С Украиной понятно. Сколько бы не вопил Кремль о «братстве и дружелюбии», эта риторика перечеркивается практикой сосуществования стран, которые еще не утратили иллюзий относительно способности и надежности России. Украина всегда була краеугольным камнем в здании империи - и Романовых, и Ленина - Сталина - Хрущева - Брежнева, и Ельцина - Путина. Без Украины , ее ресурсов , ее кадров , ее ментального поля , ее интеллекта и духа никакая имперская конструкция с центром в Москве нереальна. Поэтому архиважной (как и архинеосуществимой) представляется миссия Суркова именно на киевском направлении. Конечно, он может мелко напакостить, но факт остается фактом: после подписания Вильнюсского соглашения в ноябре Россия должна приготовиться к серьезным внутренним катаклизмам. В этой ситуации Украине предназначена роль Польши в процессе руины коммунизма. Даже не воюя с неконтролируемым соседом. Просто российский электорат вряд ли простит Кремлю потерю Украины. Нашим руководителям стоит лишь опасаться ситуации, чтобы «Россия упала и нас не завалила». Именно тут фигура Суркова с его деструктивным креативом довольно опасна.
Но есть в глобальной ситуации «последних войн» России еще один фронт, который будет провоцировать Москву на неадекватные решения и совсем нецивилизованные шаги. Этот фронт - Сирия , и он - знаковая международная опора имперского режима Кремля. Утратив авторитет, влияние и вес на территории бывшего СССР, Россия губит то же в мировом масштабе. Известный французский философ Бернар-Анри Леви написал недавно, что «Россия является побежденной страной, которая тоскуеть по влиянию, от которого осталась только эта обессиленная Сирия, за которую она уцепилась с такой же бессмысленной силой, с какой ослаблена Франция в пятидесятые годы цеплялась за Алжир. Хотя и знала, что он непоправимо утерян». Это, заметим, пишет представитель нации, которую легко заподозрить в пророссийских сентиментах, поскольку имперские судьбы Москвы и Парижа, обозначенные, как это ни парадоксально, большой войной с культурным поражением фактического победителя и военними альянсами, - что во времена самодержавия Романовых, что во времена тирании Сталина.
«Изгой». Так определили российские блоггеры роль Путина на последнем саммите G20 в Cанкт - Петербурге. Там ВВП, горяче желавший, чтобы его имя ассоциировалось со всей страной, достиг своей специфической цели. Сможет ли Сурков отбелить и шефа, и Россию в целом, - увидим. Но разве дело в имидже? Дело - в самом существовании «эрэфии». И здесь «смотрящему» придется грести против неумолимого течения времени.
Игорь Гулык
ihorhulyk at «Смотрящій» Сурков і останні війни РосіїІлюстрація: protiv.tv
Владіслав Сурков повернувся із політичного заслання. Старі кадри знадобилися Владіміру Путіну у критичній ситуації безвиході. Заради розв’язання «Проблеми», ВВП ладен вибачити колишньому «сірому кардиналові» і зливу критики на адресу одіозного Слєдственного Комітєта (такої собі політичної інквізиції Кремля) з приводу не менш скандального «Сколково», і зовсім вже неприпустимі пасажі проти «Самого».
Не відаю, чи вдасться Владіславу Суркову упоратися із безпрецедентним завданням. Цілком можливо, його ім’я залишиться в історії як мітка останніх і програних війн імперії, дещо притлумивши не надто привабливі тони іміджу проектанта «Ідущіх вместє», «Наших» і особливо «Єдіной Россіі». Екс-заступникові глави президентської адміністрації, екс-заступникові керівника уряду РФ надали статус «смотрящєго» за Грузією, яка майже порвала з імперським минулим, і Україною, що невпинно рухається до асоціації з Європейським союзом.
Із Україною зрозуміло. Скільки б не волали у Кремлі про «братність і дружелюбність», ця риторика перекреслюється практикою співіснування країн, які ще не позбулися ілюзій щодо спроможності і надійності Росії. Україна завжди була наріжним каменем у будівлі імперії – чи то Романових, чи Лєніна-Сталіна-Хрущова-Брєжнєва, чи то Єльцина-Путіна. Без України, її ресурсів, її кадрів, її метального поля, її інтелекту та духу жодна імперська конструкція з центром у Москві нереальна. Тому архіважливою (як і архінездійсненною) видається місія Суркова саме на київському напрямку. Звісно, він може дрібно напакостити, але факт залишається фактом: після підписання Вільнюської угоди у листопаді, Росія мусить готуватися до серйозних внутрішніх катаклізмів. У цій ситуації Україна відіграватиме роль Польщі у процесі руїни комунізму. Навіть не воюючи із неконтрольованим сусідом. Просто російський електорат навряд чи вибачить Кремлю втрату України. Нашим очільникам варто лише остерігатися ситуації, щоб «Росія впала і нас не завалила». І саме тут постать Суркова з його деструктивним креативом є доволі небезпечною.
Але є у глобальній ситуації «останніх війн» Росії ще один фронт, який провокуватиме Москву на неадекватні рішення і зовсім нецивілізовані кроки. Цей фронт – Сирія, і він ознаковує ще одну підпору імперського режиму Кремля – міжнародну. Розгубивши авторитет, впливи і вагу на теренах колишнього СРСР, Росія тратить те ж у світовому масштабі. Знаний французький філософ Бернар-Анрі Леві написав нещодавно, що «Росія є переможеною країною, яка тужить за впливом, від якого залишилася лише ця ще знесиленіша Сирія, за яку вона учепилась з такою самою безглуздою силою, з якою ослаблена Франція у п’ятдесяті роки чіплялась за Алжир, хоча й знала, що він непоправно втрачений». Це, завважмо, пише представник нації, яку легко запідозрити у проросійських сентиментах, оскільки імперські долі Москви та Парижа, позначені, як це не парадоксально, великою війною з культурною поразкою фактичного переможця та воєнними альянсами, що за часів самодержавства Романових, що від час тиранії Сталіна.
«Ізґой». Так окреслили російські блогери роль Путіна на останньому саміті G20 у Cанкт-Петербурзі. Там ВВП, гаряче бажаючи, щоб його ім’я асоціювалося з усією країною, досягнув своєї специфічної мети. Чи потрафить Сурков відмити і шефа, і Росію загалом, - побачимо. Але хіба справа в іміджі? Справа - в самому існуванні «ерефії». І тут «смотрящєму» призначено гребти проти невблаганної течії часу.
Ігор Гулик
«Смотрящий» Сурков и последние войны России
Владислав Сурков возвращается из политической ссылки. Старые кадры понадобилось Владимиру Путину в критической ситуация безисходности. Ради решения «Проблемы», ВВП готов забыть бывшему «серому кардиналу» и шквал критики в адрес одиозного Следственного Комитета (такой себе политической инквизиции Кремля) по поводу не менее скандального «Сколково», и совсем уж неприпустимые пассажи против «Самого».
Не знаю, удастся ли Владиславу Суркову разрулить беспрецедентную задачу. Вполне возможно, его имя останется в истории как метка последних и проигранных войн империи, чуть-чуть смягчив не слишком пристойные тона имиджа проектанта «Идущих вместе», «Наших» и особенно «Единой России». Экс-заместитель главы президентской администрации, экс-заместитель руководителя Правительства РФ теперь обладает статусом «смотрящего» за Грузией, почти порвавшей с имперским прошлым, и Украиной, неуклонно движущейся к ассоциации с Европейским Союзом.
С Украиной понятно. Сколько бы не вопил Кремль о «братстве и дружелюбии», эта риторика перечеркивается практикой сосуществования стран, которые еще не утратили иллюзий относительно способности и надежности России. Украина всегда була краеугольным камнем в здании империи - и Романовых, и Ленина - Сталина - Хрущева - Брежнева, и Ельцина - Путина. Без Украины , ее ресурсов , ее кадров , ее ментального поля , ее интеллекта и духа никакая имперская конструкция с центром в Москве нереальна. Поэтому архиважной (как и архинеосуществимой) представляется миссия Суркова именно на киевском направлении. Конечно, он может мелко напакостить, но факт остается фактом: после подписания Вильнюсского соглашения в ноябре Россия должна приготовиться к серьезным внутренним катаклизмам. В этой ситуации Украине предназначена роль Польши в процессе руины коммунизма. Даже не воюя с неконтролируемым соседом. Просто российский электорат вряд ли простит Кремлю потерю Украины. Нашим руководителям стоит лишь опасаться ситуации, чтобы «Россия упала и нас не завалила». Именно тут фигура Суркова с его деструктивным креативом довольно опасна.
Но есть в глобальной ситуации «последних войн» России еще один фронт, который будет провоцировать Москву на неадекватные решения и совсем нецивилизованные шаги. Этот фронт - Сирия , и он - знаковая международная опора имперского режима Кремля. Утратив авторитет, влияние и вес на территории бывшего СССР, Россия губит то же в мировом масштабе. Известный французский философ Бернар-Анри Леви написал недавно, что «Россия является побежденной страной, которая тоскуеть по влиянию, от которого осталась только эта обессиленная Сирия, за которую она уцепилась с такой же бессмысленной силой, с какой ослаблена Франция в пятидесятые годы цеплялась за Алжир. Хотя и знала, что он непоправимо утерян». Это, заметим, пишет представитель нации, которую легко заподозрить в пророссийских сентиментах, поскольку имперские судьбы Москвы и Парижа, обозначенные, как это ни парадоксально, большой войной с культурным поражением фактического победителя и военними альянсами, - что во времена самодержавия Романовых, что во времена тирании Сталина.
«Изгой». Так определили российские блоггеры роль Путина на последнем саммите G20 в Cанкт - Петербурге. Там ВВП, горяче желавший, чтобы его имя ассоциировалось со всей страной, достиг своей специфической цели. Сможет ли Сурков отбелить и шефа, и Россию в целом, - увидим. Но разве дело в имидже? Дело - в самом существовании «эрэфии». И здесь «смотрящему» придется грести против неумолимого течения времени.
Игорь Гулык
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
no subject
Date: 2013-09-12 05:32 am (UTC)Интересно, что курит французский еврей - Бернар-Анрі Леві?
no subject
Date: 2013-09-12 05:33 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-12 05:41 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-12 05:43 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-12 05:34 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-12 05:35 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-12 05:50 am (UTC)народився під призвіщем Дудаєв
Може й синок Джохаркі-придурка
Джохарка продав чеченский народ кремлядям, шоб ті користали чеченів для тероризму: в тому чісли проти Ізраілю, в тому числі теракти у РФ, Україні, США
Суркова сховали після атаки у Бостоні, після чого було вбито племінника Алішера Усманова(заманили з Швейцарії начебто на весілля у Ташкент і замочили у автокатастрофі), який мав стати на його місце у общаку (Усманова, коли той мав йти на пенсію) - оце дуже вирогідно вбили за Бостон і Сурков засцяв і заховався
Сурков з 80х років був особистим помічником Ходорковського, отої блядіни, шо з понтом наче сидить у тюрмі, а насправді не факт шо він за гратами хоч хвилину провів
Суркову я б радив не висовуватися, бо куля цереу вона має механізм самонаведення: якшо рішення приняте- вона суркова знайде, то краще притворитися мертвим , як березовский)))))))))))))))))
no subject
Date: 2013-09-12 06:01 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-12 03:32 pm (UTC)підараст Джохар дудаев був генералом стратегічної авіації совка,
здійснював килимні бомбордування Афганістану
свиня ця дудаєв казав при свідках (і це залишилося на запису)
шо він сам пропонував ельцину зробити чеченів терористичною армією проти НАТО
Цілком вирогідно, що сурков-дудаєв - синок джохаркі-підараста, який і представляв інтереси генерала у кремлядів
сам генерал-підараст дудаєв міг і не загинути від американскої ракети, - бо був попереджений і заховався
в епізоді його начебто смерті- був не джохарка
є книга написана авторами з університету A&M у Техасі, де вчатся цереушники,- там багато цікавого про дудаєва і решту банди
no subject
Date: 2013-09-12 05:44 am (UTC)А вот что тут действительно важно, это упоминание о возможности ситуации "Россия упала и нас завалила". Вот о чем надо думать тем, кто уже лет десять подряд пророчит скорый развал России.
no subject
Date: 2013-09-12 05:59 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-12 05:59 am (UTC)в Россіі ненавідім почті как підараст сталін, еслі би тот ожіл і бил такім как сурков
мелкій підарасік, послушная подстілка гебухі
я би на него плюнуть побрезговал
думаю он такі ісчезнет навсегда, что-то мне говоріт
no subject
Date: 2013-09-12 05:54 am (UTC)Последние события свидетельствуют о том,что битву за Сирию Россия похоже выигрывает.
Последствия этого для свидомизма просчитать пока трудно. Но они однозначно будут печальными.
А Суркова свидомые боятся. Правильно боятся........
no subject
Date: 2013-09-12 05:57 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-12 06:04 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-12 03:35 pm (UTC)Украінська СБУ допомогла ФБР вийти на блядів
Я консултував сам з цього питання певні установи у США і Україні
no subject
Date: 2013-09-13 05:31 am (UTC)ты их консультировал!?!!!
ну.все. Значит штатовскому ослику точно пи...ц.
no subject
Date: 2013-09-12 07:19 am (UTC)Проте якщо для Франції зовнішня агресія це засіб розвитку, то для Росія агресія була засобом існування. Самі росіяни не в змозі дати собі лад ані з власними територіями, ані з власними ресурсами. Тому тільки розбій, тільки хардкор, тільки паразитування.
no subject
Date: 2013-09-12 07:42 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-12 09:34 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-12 09:36 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-12 09:46 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-12 09:48 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-12 09:57 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-12 03:35 pm (UTC)no subject
Date: 2013-09-12 09:43 am (UTC)