Бжезінскі. Кінець депресії?
Sep. 19th, 2013 09:26 am![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
ihorhulyk.livejournal.com posting in ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
urb_aOriginally posted by ![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif)
ihorhulyk at Бжезінскі. Кінець депресії?
Фото: ru-an.info
Чотири роки тому, після чергової публікації «великого Збіґа», я писав, що автор "Великої шахівниці" втратив смак до життя. Тоді депресивний синдром заскочив зненацька ідола американської політології, людину, чиїми книгами зачитувалися щирі прихильники змін на пострадянському просторі. Розчарування, мабуть, почалося з хвилі інавгурації Ющенка і тривало досі, коли на Банковій господарює новий хазяїн.
Життя - не шахи, а набагато складніша гра, сповнена фантазіями такого штибу, яких не побачиш у крутих блокбастерах. Воно здатне на міріади несподіванок, може, раптом, із¬-за рогу, заскочити найубезпеченішого і найбільш виваженого теоретика. Збігнєв Казімєж Бжезінскі, видається, потрапив у пастку, витворену своєю ж уявою про пост-двополярний світ, і ця пастка, на мою думку, полягає насамперед у тому, що Америка, обравши президентом Обаму, продовжила низку "кольорових революцій", спроектовану "на експорт". І, як вислід, тепер куштує кашу, зварену у нетрях держдепівського казана.
Спроби Бжезінскі переконати світ у тому, що "демократизація" України та Грузії сприятиме розвиткові демократичних процесів у Росії і, як наслідок, унеможливить відродження імперії, - це пігулка заспокійливого для наївних (ще 2007-го у Варшаві, під час "круглого столу" "Прагнення України до зрілої державності" він рекомендував нам "без вагань сказати своїй молодшій сестрі Росії, що їй слід повчитися у неї політичної культури").
Не знаю, як тепер у Тбілісі, але на нашому терені керована демократія по-путінськи викликає ностальгійний жаль за міцною рукою і порядком серед доволі пристойного відсотка обивателів. І це було причиною справжньої депресії, але не для екс¬-радника президента США з питань національної безпеки, а для тисяч українців, які воліли б жити по-людськи, без автократії та державного свавілля.
Після оптимістичних звісток про перспективи євроінтеграції України «великий Збіґ» знову став схожим на самого себе. У недавньому інтерв’ю DW він заявив, що «сьогоднішнє зближення України з Європою створює умови, які сприятимуть і зближенню Росії з Європою (!). Якщо не завтра, то післязавтра». Депресія минула, натомість з’явилася якась дивовижна упевненість, що українським возом до ЄУ в’їде і путінська Москва. Великий пересмішник, співвітчизник Бжезінскі Єжи Лєц говорив у такому випадку, що «ідею можна докультивувати до культу», але рівно ж зауважував: «Коли міф зіштовхується з міфом, зіткнення дуже реальне».
І депресія, і пост депресивний стан Бжезінскі мають інші корені. Вони - у разючій різниці світосприйняття теоретика, якого спочатку слухали, роззявивши рота, і реаліями динамічного сьогодення. Вона - це дзеркальне відображення розчарування тих, хто захоплений першими успіхами демократичних перемог, відчув на практиці, що насправді вони були лише початком тривалого шляху. Між іншим, і шляху до самих себе...
Ігор Гулик
Бжезински. Конец депрессии?
Четыре года назад, после очередной публикации «большого Збига», я писал, что автор "Великой шахматной доски" потерял вкус к жизни. Тогда депрессивный синдром сразил идола американской политологии, человека, чьими книгами зачитывались искренние сторонники изменений на постсоветском пространстве. Разочарование, пожалуй, началось с инаугурации Ющенко и продолжалось до момента, когда на Банковой хозяйство новый хозяин.
Жизнь, увы, не шахматы, а гораздо более сложная игра, полна фантазий, которых не увидишь в крутых блокбастерах. Она способна на мириады неожиданностей, может, вдруг, из-за угла, сразить самого уверенного в себе и наиболее взвешенного теоретика. Збигнев Казимеж Бжезински, кажется, попал в ловушку, созданную своим же представлением о пост-двухполярном мире, и эта ловушка состоит, на мой взгляд, прежде всего, в том, что Америка, дважды выбрав президентом Обаму, продолжила череду "цветных революций", спроектированную "на экспорт". И, как результат, теперь хлебает кашу, заваренную в госдеповском котле.
Попытки Бжезински убедить мир в том, что "демократизация" Украины и Грузии будет способствовать развитию демократических процессов в России и, как следствие, сделает невозможным возрождение империи, - это таблетка успокоительного для наивных (еще в 2007 году в Варшаве, во время "круглого стола" "Стремление Украины к зрелой государственности" он рекомендовал нам "без колебаний сказать своей младшей сестре России, что ей следует поучиться у нас политической культуре").
Не знаю, как теперь в Тбилиси, но на нашем поприще управляемая демократия по-путински вызывает ностальгические стенания по «крепкой руке» и «порядку» среди довольно приличного процента обывателей. И это было причиной настоящей депрессии, но не для экс-советника президента США по вопросам национальной безопасности, а для тысяч украинцев, которые хотели бы жить по-человечески, без автократии и государственного произвола.
После оптимистических известий о перспективах евроинтеграции Украины «большой Збиг» снова стал походить на самого себя. В недавнем интервью DW он заявил, что «сегодняшнее сближение Украины с Европой создает условия, способствующие и сближению России с Европой (!). Если не завтра, то послезавтра». Депрессия прошла, зато появилась какая-то удивительная уверенность, что на украинской телеге в ЕС въедет и путинская Москва. Большой пересмешник, соотечественник Бжезински Ежи Лец в таком случае говорил, что «идею можно докультивувать до культа», но тут же замечал: «Когда миф сталкивается с мифом, столкновение происходит вполне реальное».
И депрессия, и постдепрессивное состояние Бжезински имеют другие корни. Они - в поразительной разнице мировосприятия теоретика, которого сначала слушали, разинув рты, и реалиями динамического настоящего. Это зеркальное отражение разочарования увлеченных первыми успехами демократических побед, которые почувствовали на практике, что на самом деле эти виктории были лишь началом длительного пути. Между прочим, пути к самому себе...
Игорь Гулык
ihorhulyk at Бжезінскі. Кінець депресії?Фото: ru-an.info
Чотири роки тому, після чергової публікації «великого Збіґа», я писав, що автор "Великої шахівниці" втратив смак до життя. Тоді депресивний синдром заскочив зненацька ідола американської політології, людину, чиїми книгами зачитувалися щирі прихильники змін на пострадянському просторі. Розчарування, мабуть, почалося з хвилі інавгурації Ющенка і тривало досі, коли на Банковій господарює новий хазяїн.
Життя - не шахи, а набагато складніша гра, сповнена фантазіями такого штибу, яких не побачиш у крутих блокбастерах. Воно здатне на міріади несподіванок, може, раптом, із¬-за рогу, заскочити найубезпеченішого і найбільш виваженого теоретика. Збігнєв Казімєж Бжезінскі, видається, потрапив у пастку, витворену своєю ж уявою про пост-двополярний світ, і ця пастка, на мою думку, полягає насамперед у тому, що Америка, обравши президентом Обаму, продовжила низку "кольорових революцій", спроектовану "на експорт". І, як вислід, тепер куштує кашу, зварену у нетрях держдепівського казана.
Спроби Бжезінскі переконати світ у тому, що "демократизація" України та Грузії сприятиме розвиткові демократичних процесів у Росії і, як наслідок, унеможливить відродження імперії, - це пігулка заспокійливого для наївних (ще 2007-го у Варшаві, під час "круглого столу" "Прагнення України до зрілої державності" він рекомендував нам "без вагань сказати своїй молодшій сестрі Росії, що їй слід повчитися у неї політичної культури").
Не знаю, як тепер у Тбілісі, але на нашому терені керована демократія по-путінськи викликає ностальгійний жаль за міцною рукою і порядком серед доволі пристойного відсотка обивателів. І це було причиною справжньої депресії, але не для екс¬-радника президента США з питань національної безпеки, а для тисяч українців, які воліли б жити по-людськи, без автократії та державного свавілля.
Після оптимістичних звісток про перспективи євроінтеграції України «великий Збіґ» знову став схожим на самого себе. У недавньому інтерв’ю DW він заявив, що «сьогоднішнє зближення України з Європою створює умови, які сприятимуть і зближенню Росії з Європою (!). Якщо не завтра, то післязавтра». Депресія минула, натомість з’явилася якась дивовижна упевненість, що українським возом до ЄУ в’їде і путінська Москва. Великий пересмішник, співвітчизник Бжезінскі Єжи Лєц говорив у такому випадку, що «ідею можна докультивувати до культу», але рівно ж зауважував: «Коли міф зіштовхується з міфом, зіткнення дуже реальне».
І депресія, і пост депресивний стан Бжезінскі мають інші корені. Вони - у разючій різниці світосприйняття теоретика, якого спочатку слухали, роззявивши рота, і реаліями динамічного сьогодення. Вона - це дзеркальне відображення розчарування тих, хто захоплений першими успіхами демократичних перемог, відчув на практиці, що насправді вони були лише початком тривалого шляху. Між іншим, і шляху до самих себе...
Ігор Гулик
Бжезински. Конец депрессии?
Четыре года назад, после очередной публикации «большого Збига», я писал, что автор "Великой шахматной доски" потерял вкус к жизни. Тогда депрессивный синдром сразил идола американской политологии, человека, чьими книгами зачитывались искренние сторонники изменений на постсоветском пространстве. Разочарование, пожалуй, началось с инаугурации Ющенко и продолжалось до момента, когда на Банковой хозяйство новый хозяин.
Жизнь, увы, не шахматы, а гораздо более сложная игра, полна фантазий, которых не увидишь в крутых блокбастерах. Она способна на мириады неожиданностей, может, вдруг, из-за угла, сразить самого уверенного в себе и наиболее взвешенного теоретика. Збигнев Казимеж Бжезински, кажется, попал в ловушку, созданную своим же представлением о пост-двухполярном мире, и эта ловушка состоит, на мой взгляд, прежде всего, в том, что Америка, дважды выбрав президентом Обаму, продолжила череду "цветных революций", спроектированную "на экспорт". И, как результат, теперь хлебает кашу, заваренную в госдеповском котле.
Попытки Бжезински убедить мир в том, что "демократизация" Украины и Грузии будет способствовать развитию демократических процессов в России и, как следствие, сделает невозможным возрождение империи, - это таблетка успокоительного для наивных (еще в 2007 году в Варшаве, во время "круглого стола" "Стремление Украины к зрелой государственности" он рекомендовал нам "без колебаний сказать своей младшей сестре России, что ей следует поучиться у нас политической культуре").
Не знаю, как теперь в Тбилиси, но на нашем поприще управляемая демократия по-путински вызывает ностальгические стенания по «крепкой руке» и «порядку» среди довольно приличного процента обывателей. И это было причиной настоящей депрессии, но не для экс-советника президента США по вопросам национальной безопасности, а для тысяч украинцев, которые хотели бы жить по-человечески, без автократии и государственного произвола.
После оптимистических известий о перспективах евроинтеграции Украины «большой Збиг» снова стал походить на самого себя. В недавнем интервью DW он заявил, что «сегодняшнее сближение Украины с Европой создает условия, способствующие и сближению России с Европой (!). Если не завтра, то послезавтра». Депрессия прошла, зато появилась какая-то удивительная уверенность, что на украинской телеге в ЕС въедет и путинская Москва. Большой пересмешник, соотечественник Бжезински Ежи Лец в таком случае говорил, что «идею можно докультивувать до культа», но тут же замечал: «Когда миф сталкивается с мифом, столкновение происходит вполне реальное».
И депрессия, и постдепрессивное состояние Бжезински имеют другие корни. Они - в поразительной разнице мировосприятия теоретика, которого сначала слушали, разинув рты, и реалиями динамического настоящего. Это зеркальное отражение разочарования увлеченных первыми успехами демократических побед, которые почувствовали на практике, что на самом деле эти виктории были лишь началом длительного пути. Между прочим, пути к самому себе...
Игорь Гулык
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
no subject
Date: 2013-09-19 09:12 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-19 09:38 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-19 10:45 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-19 11:10 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-19 12:33 pm (UTC)no subject
Date: 2013-09-19 12:34 pm (UTC)no subject
Date: 2013-09-19 09:36 am (UTC)"Думаю, что мудрые люди в США, которые выступают за, так сказать, большую Европу , которая включала бы в себя и демократическую Россию и Украину, осознают, что сегодняшнее сближение Украины с Европой создает условия, способствующие и сближению России с Европой. Если не завтра, то послезавтра. Поэтому это в интересах, прежде всего, самой Украины, но также России, а заодно и Европы, чтобы этот процесс присоединения Украины в Европу не саботировался, не прерывалась и не превращался в попытки подчинить Украину большой имперской России".
Вряд ли речь идет о именно евроинтеграции "путинской России" (или "имперской России"). Речь идет о евроинтеграции России как таковой. Скорее всего - постпутинской. И Беларуси постлукашенковской, кстати. А почему нет?
no subject
Date: 2013-09-19 09:40 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-19 01:37 pm (UTC)no subject
Date: 2013-09-19 01:41 pm (UTC)no subject
Date: 2013-09-19 01:55 pm (UTC)))) Не челночной ли дипломатией - берет ЕС в жены - Украину!?....
no subject
Date: 2013-09-19 04:19 pm (UTC)no subject
Date: 2013-09-19 04:30 pm (UTC)no subject
Date: 2013-09-19 04:37 pm (UTC)